14.Співвідношення національних джерел конституційного права з міжнародним правом.

У сучасному світі найприйнятнішим із вчень про співвідношення міжнародного та внутрішнього права є доктрина, що ґрунтується на синтезі теорій дуалізму та примату міжнародного права. При цьому необхідно виходити з доктрини єдності права як соціокультурного явища, що породжує єдиний у своїй основі правопорядок, котрий, у свою чергу, складається з відносно самостійних міжнародного та внутрішнього правопорядків. Останні не перебувають у ієрархічній залежності та тісно взаємодіють. Унаслідок цього виникають сфери спільного міжнародно-правового та національно-правового регулювання із безсумнівним приматом міжнародного права (щодо прав людини, деяких питань міжнародного морського права тощо). Водночас зберігаються галузі виключного міжнародно-правового та національно-правового регулювання .

Як свідчить світовий досвід, міжнародне право не ігнорує національного. Зокрема, узгоджена практика органів різних країн, що представляють власні держави в міжнародних відносинах, може істотно впливати на формування міжнародного звичаєвого права.

Якщо проаналізувати конституційні положення різних держав, можна дійти висновку: вони якось намагаються відстоювати свій суверенітет у тому сенсі, що тільки деякі з них віддають помітну перевагу нормам міжнародного, а не національного права, й лише окремі погоджуються на пріоритет міжнародного права над власною Конституцією. Але це аж ніяк не означає, що вони ігнорують чи нехтують міжнародними нормами.

Слід визнати, що відповідні положення конституційного права різних держав щодо взаємодії національного та міжнародного права часто є доволі абстрактними й формулюють, як правило, лише головну засаду такої взаємодії, залишаючи при цьому її конкретизацію практиці правозастосування.

Можна стверджувати, що держави в цих питаннях більшою мірою тяжіють до дуалістичної концепції, яка вимагає включення приписів міжнародного права в національне за допомогою відповідних механізмів. При цьому ефективність міжнародного права зрештою залежить від критеріїв, прийнятих у національних системах права.

15.Міжнародні договори як джерела національного конституційного права.

Міжнародні договори-угода між державою, яка виступає посередником волі народу та державами, міжнародними організаціями й іншими суб’єктами міжнародного права, що регулює відносини між ними та породжує взаємні права та обов’язки щодо предмету конституційно-правового регулювання, насамперед щодо прав і свобод людини і громадянина. Міжнародні договори служать джерелами конституційного права тільки у випадках, коли регулюють конституційні проблеми і передбачено їх безпосереднє застосування. Міжнародний договір є угодою про встановлення за взаємною згодою сторін принципів та норм, які будуть застосовуватися в національній правовій системі для регулювання конституційно-правових відносин.Міжнародні договори об’єктивно відображають волю народу, яка знаходить втілення в політиці держави та її діяльності по укладанню міжнародних угод.Міжнародні договори є вмістом загальнолюдських цінностей: справедливості, гуманізму, свободи, рівності,вони мають загальнообов’язковий характер для суб’єктів конституційно-правових відносин. За формою об’єктивізації міжнародні договори є зовнішньою формою вираження, проявом буття об’єктивно існуючих міжнародно-правових норм та принципів, які мають застосовуватися в національній конституційно-правовій сфері. Міжнародні договори стосуються предмета конституційно-правового регулювання. До них насамперед належать договори, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, питань громадянства, біженців, національних меншин, мов національних меншин, місцевого самоврядування.

Наприклад Маастрихтський договір 1992 р. про Європейський Союз, що передбачає поряд з національним громадянством єдине європейське громадянство в державах-членах. У деяких конституціях містяться посилання на найважливіші міжнародні акти, наприклад на Загальну декларацію прав людини 1948 р., прийняту ООН, Міжнародні пакти про економічні, соціальні та культурні права і про громадянські і політичні права, прийняті в 1966 р.