190.Вихідні засади концепції народного представництва.

Концепція народного представництва розроблена Джоном Стюартом Мілем і означає, що народ здійснює свою владу через виборні органи державної влади.

Вихідні засади концепції народного представництва:

• лише виборний орган

• акт представника має таку ж юридичну силу як і суб’єкта, якого представляє

• депутат є представником усієї нації, а не конкретного виборчого округу

191.Соціальні функції парламенту.

Функції парламенту:

• представницька

• законодавча

• установча

• контрольна

• фінансова

192.Структура парламентів зарубіжних країн.

У сучасному світі існують дві моделі парламенту: однопалатні(моно камеральні) і двопалатні(бікамеральні) Історія знає і трьо- і чотири- і навіть шести- палатні парламенти.

Розділення парламенту на палати, а точніше виокремлення «верхньої» палати пов’язане і з однією із таких причин:

• федеральний держ. Устрій(США, ФРН, Австрія)

• Історична традиція(ВБ)

• Велика територія з чітко вираженими регіональними особливостями( поєднюються риси попередніх двох):(ІСПАНІЯ, Польща,Франція)

До структури парламенту віходять також:

1. Голова парламенту, його заступники

2. Комітети

3. Партійні фракції

4. Депутатські групи

5. Коаліція депутатських фракцій чи депутатів

6. Робочі органи, створені на певний час

7. Допоміжні органи, наприклад омбудсмен

193.Зміст представництва нижньої та верхньої палат бікамерних парламентів.

Нижня палата зазвичай представляє населення всієї країни, верхня палата представляє конкретні територіальні одиниці.

Палати парламенту розрізняються за складом, порядком формування, повноваженнями. Як правило, одна з палат є верхньою, інша — нижньою. Це означає, що закони спочатку приймаються нижньою палатою, а потім надходять на ухвалення верхньою. Верхня палата зазвичай не має права вносити в закон зміни, її задача — прийняти аба відхилити його. На практиці це призводить до того, що політично більш важливою є нижня палата, оскільки в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту. Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюждується лише на нижню палату.

Основний сенс розподілу парламента на дві палати може бути в:

• необхідності забезпечити як пропорційне представництво всього населення країни, так і рівне представництво окремих територій незалежно від їх розміру. Так, в федеративних державах верхня палата зазвичай представляє регіони і складається з рівної кількості депутатів від кожного суб'єкту федерації;

• забезпеченні більшого консерватизму в прийнятті законодавчих рішень. Як правило, верхня палата формується меньш демократичним шляхом, ніж нижня: для її членів встановлюєтся більш високий віковий ценз, вона може обиратися не напряму населенням, а, наприклад, регіональними органами влади, також, вона може складатися з осіб, які не обираються зовсім. В результаті верхня палата більш схильна займати позиції, близькі уряду країни, або спрямовані на недопущення різких змін.

Двопалатні парламенти діють переважно в країнах Європи і Америки. Вони існують, зокрема, в Мексиці, Бразилії, Аргентині, Канаді, США, Росії, Великобританії, Німеччині, Франції, Польщі, Іспанії, більшості колишніх британських колоній.

Історія знає і багатопалатні парламенти (Іспанія), і парламенти з двома рівноправними палатами (СРСР, Швейцарія, Румунія).

194.Види верхніх палат парламентів зарубіжних держав.

- сильні – без згоди верх. Палати закон не приймається(США)

- слабкі – може лише відтермінувати прийняття рішення( ВБ, Сенат Польщі)

195.Зміст інституту фіксованого представництва.

Конституційний інститут, за яким до складу представницького органу входять представники від певних суб’єктів, територіальних чи суспільних. В Данії є фіксоване представництво від Фарерських островів і від Гренландії (по 2 особи), в Китаї – від армії.

196.Компетенція парламентів зарубіжних держав.

Зміст компетенції парламентів зумовлює характер їхніх функцій. До парламентських функцій звичайно відносять законотворчість, прийняття бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Серед цих функцій також називають зовнішньополітичну і судову. Останні дві функції парламентів мають, по суті, супутнє значення.

197.Форми парламентського контролю за діяльністю уряду.

Форми контролю парламентів за діяльністю органів виконавчої влади та інших органів держави відрізняються в державах різних форм правління.

Контроль парламенту може мати політичний характер (вираження недовіри міністру) та юридичний характер (діяльність створених парламентом слідчих комісій).

Контроль за діяльністю виконавчої влади (уряду, міністрів, підпорядкованих їм структур) може виражатися в таких формах:

1) Питання до уряду (до прем’єр міністра, міністрів та інших вищих органів держави та вищих посадових осіб) на засіданнях парламенту. Питання, як правило подаються наперед. Питання, вимоги, прохання можуть бути висловлені депутатом до того чи іншого міністра і в порядку переписування, на зустрічах, а не на пленарному засіданні. В президентських республіках, дуалістичних монархіях ця форма контролю як правило не застосовується, хоча є і винятки (Єгипет).

2) Дебати по наперед визначеним питанням та з політики уряду. Тему дебатів як правило пропонує опозиція, але уряд також може ініціювати тему, особливо для підтримки громадськості. Дебати не мають цілі винесення рішення з оцінкою діяльності уряду.

3) Інтерпеляція використовується лише у парламентських республіках і монархіях, а також в деяких напівпрезидентських республіках. Вона передбачає постановку як4огось важливого питання на засіданні, за яким слідує пояснення міністра (глави уряду), обговорення і прийняття рішення шляхом голосування. Незадовільна оцінка відповіді, висловлення недовіри можуть мати наслідком відставку міністра чи уряду, а також уряд може через главу держави розпустити парламент. Порівняно із запитаннями подача інтерпеляцій значно ускладнена, вимагається велика кількість підписів, встановлені жорсткі строки їх подачі та обговорення.

4) Постановка питання про вотум недовіри і винесення резолюції про засудження уряду. Це питання вирішується голосуванням. Як правило такі питання виносить опозиція, але й уряд може ставити таке питання, пов’язуючи його з прийняттям якого-небудь закону, а в іншому випадку погрожує своєю відставкою. Така відставка не завжди бажана для деяких членів опозиції, оскільки при виборах нового парламенту депутати не завжди впевнені, що зможуть попасти в нього, так само й опозиція не зажди впевнена, що зможе перемогти на наступних виборах. Вотум недовіри практично неможливий в дуалістичних монархіях та президентських республіках, де уряд формує глава держави на власний розсуд. В напівпрезиденських республіках такий захід якщо й можливий, то надто ускладнений. Інколи при вотумі недовіри навіть одному міністру у відставку може піти весь уряд (колективна відповідальність у Данії).

5) Доповіді і звіти уряду та міністрів про свою діяльність на засіданні палат. В парламентських республіках та монархіях ці доповіді та звіти мають часто формальний характер, оскільки уряд має підтримку більшості у парламенті, який і формує уряд, тобто за результатами таких слухань незадовільної оцінки діяльності уряду та відставки уряду практично не буває. В президентських же республіках під час таких доповідей та звітів можуть бути присутніми й представники інших державних органів.

6) Парламентські слухання активно використовуються в президентських і напівпрезидентських республіках. Особливо ефективними вони є в США. Вони організовуються постійною комісією парламенту і мають на меті привернути увагу громадськості, державних органів до важливих питань, на них запрошуються представники виконавчої влади, відомі громадські діячі, вчені, експерти та ін. Обов’язкові рішення на слуханнях не приймаються.

7) Парламентські розслідування здійснюються спеціальними комісіями, які мають доступ до всіх секретних документів. Всі посадові особи та громадяни повинні з’являтися за викликом таких комісій і давати покази. В США в 1974 році таке розслідування привело до першої в історії відставки Президента Р. Ніксона.

8) Діяльність парламентських комісарів та інших органів при парламенті, які здійснюють контроль за законністю у збройних силах, в сфері екології, з питань рівності мов і т.д. Вони не мають розпорядчих повноважень, але здійснюють щорічну доповідь парламенту про стан законності, про недоліки в організації управління у певній сфері, можуть звернутися в органи юстиції із вимогою порушити кримінальну справу у випадках грубих порушень закону посадовими особами, а вдеяких країнах і счамі можуть порушити таку справу. Інколи вони зобов’язані слідкувати за дотриманням етикету поведінки посадовими особами.

9) Скликання спеціальних засідань парламенту для контрою за діями органів виконавчої влади в особливих ситуаціях (при введенні надзвичайного стану).

10) Імпічмент по відношенню до вищих посадових осіб. Як правило нижня палата висуваю обвинувачення, а верхня в порядку квазісудового процесу вирішує питання про усунення з посади. В деяких країнах парламент тільки формулює обвинувачення, а справу розглядає спеціальний суд.

11) Контроль за делегованим законодавством, тобто акти органів виконавчої влади подаються на розгляд у парламент, який їх затверджує в установлений строк.