10.Поняття джерела конституційного права та його значення.

До визначення джерела конституційного права існує три головних підходи:

• джерело права – це певні фундаментальні засади (такий підхід більшще характерний для філософії, соціології, політології;

• спосіб виникнення права, відповідно розрізняють позитивні джерела та природні;

• форми, процедури, процеси в результаті яких право стає реальністю. В данному випадку джерело права тотожне поняттю ,,форма права,,.

В кожній державі своя національна система джерел права, а тому не можна говорити про джерела конституційного права зарубіжних країн як єдине ціле.

Джерела- засоби виразу правил поведінки учасників конституційно-правових відносин і надання їм обов’язкової сили;фундаментальні засади на яких ґрунтується право;форми,процедури і процеси в результаті яких право стає реальністю,правова норма набуває відповідної форми. Джерела К.П. – це писані та неписані норми, які регул.к/п відносини. Також можна розрізняти джерела п-а у соц.та юр.аспектах. Зокрема у соц.аспекті дж-ла К.П. – це сукуп-сть конст/ек., політ.та ідеологіч.факторів, що обумовлюють суть і зміст к/п норм. А у юр.аспекті – це норм.юр.акти, які оформляють держ.волю народу. Джерела К.П.поділяються на формалізовані (К-ція, конст.з-ни, органічні з-ни тощо) та неформалізовані (конст.угоди, юр.і політ.звичаї). Ріниця між формаліз.і неформаліз.дж-лами п-ва полягає у мех-змі нормоутворення. У першому випадку мова йде про автономний, спеціалізований правотворчий процес, що здійс.держ.ор-нами, а в другому випадку як не завжди передбачений і узгоджений підсумок практичної д-сті, що має обов.х-р В кож.д-ві своя нац.с-ма джерел п-а, тому не мож.говорити про дж-ла К.П.з./к як єдине ціле.

1). Осн.дж-лом К.П.є К-ція. К-ція як осн.з-н д-ви має вищу юр.силу, особл.порядок прийняття, форму та зміст. В різ.кр-нах к-ції приймаються різними шляхами.

1. закони - конституційні (вносять зміни до конституції чи доповнюють її), органічні (приймаються в ускладненому порядку і зазвичай регулюють який-небудь інститут конституційного права в цілому), звичайні (регулюють окремі питання, наприклад закон про вибори президента), надзвичайні (відповідно до самої конституції , ці закони, Можуть відступати від її положень, але приймаються тільки в особливих умовах, на короткий термін, зазвичай на 30-60 днів, хоча і з правом парламенту продовжити цей термін). За джерелами походження розрізняються парламентські, референдарние (прийняті на референдумі) закони, закони надпарламентський і подпарла-ментських органів . Є й інші класифікації.

2. внутрішньодержавні публічно-правові договори (наприклад, національний пакт 1943 р. в-Лівані про розподіл вищих державних посад між прихильниками різних релігій тощо).

3. регламенти парламентів та їх палат, встановлюють внутрішню організацію і процедуру роботи парламентів. Вони приймаються або у формі постанов кожної палати для себе і не вимагають схвалення другої палати і підпису глави держави (Німеччина), або у формі закону при однопалатному парламенті (Китай);

4. акти глави держави і виконавчої влади (укази монархів, декрети президентів тощо). Особлива роль серед актів виконавчої влади належить актам, що мають силу закона (вони видаються на основі делегування повноважень парламентом (як, наприклад, в Великобританії), винятковими повноваженнями президента (Франція) тощо;

5. акти органів конституційного контролю (конституційних судів, конституційних рад та ін), які дають офіційні тлумачення конституції, визнають ті чи інші закони відповідними або не відповідають конституції;

6. судові прецеденти (особливо в англосаксонському праві) - рішення судів вищих інстанцій, що публікуються ними і стають основою для прийняття іншими судами аналогічних рішень по подібних справах;

7. конституційні звичаї т склалися в практиці однакової діяльності органів держави правила, що мають усний характер, що спираються на консенсус (згода) учасників відносин і не користуються судовим захистом у разі їх порушення. Звичаї особливо поширені в діяльності парламентів і урядів Великобританії, Новій Зеландії, де, як вважається, існують неписані конституції;

8. релігійні джерела, у деяких мусульманських країнах конституцію замінює Коран - священна книга, що містить, за переказами, записи проповідей пророка Мухаммеда, в інших же Коран вважається актом, що стоять вище конституції;

9. правова доктрина (рідко і лише в окремих країнах суди засновують свої рішення з конституційних питань не тільки на правових актах, але і на працях видатних юристів, фахівців з конституційного права);

10. міжнародно-правові акти, наприклад Маастрихтський договір 1992 р. про Європейський Союз, що передбачає поряд з національним громадянством єдине європейське громадянство в державах-членах.

На локальному рівні - в суб'єктах федерації, автономних утвореннях - діють свої джерела конституційного Права. Це такі країни як США, Франція, ФРН, Італія, РФ тощо).