45.Співвідношсння федеральної Конституції і конституцій суб'єктів федерації федеративної держави.

Федеральна конституція закріплює принципи побудови Федерації, розмежування предметів ведення між Федерацією і її суб'єктами, систему федеральних органів державної влади. Питання, що стосуються організації державної влади суб'єктів Федерації, регулюються конституціями суб'єктів відповідно до федеральної конституції (Конституція Індії закріплює такі види компетенції: виключну компетенцію союзу, виключну компетенцію штатів і сумісну компетенцію союзу і штатів). Федеральні конституції (у рідкісних випадках - договір) встановлюють ступінь самостійності суб'єктів федерації. Відносини між центром і суб'єктами будуються на основі фіксації кінцевих меж самостійності її суб'єктів у різних сферах і розподілення повноважень: частина з них є виключно компетенцією федерального центру, інша - суб'єктів федерації, третя - в сумісній компетенції. Суб'єкти федерації можуть мати власні конституції, правову і судову системи, свої органи влади і управління, своє громадянство( У конституціях латиноамериканських федерацій (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела) закріплюється союзне громадянство та громадянство суб'єктів. Але відносини у галузі громадянства регулюються переважно законами федерації.).

46.0Собливості внесення змін і доповнень в писані та неписані конституції.

Процедури зміни к-цій та їх прийняття багато в чому схожі: це стосується і кваліфікованої більшості голосів, і подвійного вотуму. Скликання установчих зборів для внесення поправок в текст діючої конституції, як правило, не вимагається, але в деяких країнах для внесення змін в певну категорію статей таке скликання все ж є необхідним (Болгарія).

Поправки вносяться за рішенням парламенту чи на основі результатів референдуму. Проект про зміну конституції не може бути внесено одним членом парламенту, а лише главою держави, урядом, певною групою депутатів (в Туреччині – 1/3 депутатів), суб»єктами федерації (в Бразилії – половиною штатів). Правда в США один депутат може внести проект про поправку до конституції (за 200 років їх було внесено більше 10тис., а прийнято лише 27), або група виборців в порядку народної ініціативи (3-20% виборців, які брали участь в останніх виборах губернатора штату). В порядку народної ініціативи встановлюється можливість перегляду конституції після збору підписів певної кількості виборців – не менше 50тис. в Італ., в Австрії та Швейцарії – 100тис.).

Як правило, поправка приймається кваліфікованою більшістю в кожній палаті парламенту (2/3 – Австрія, Італ., Нідерланди.., 3/5 – Греція, Іспанія), або рідше на спільному засіданні палат (Франція). До такого рішення також може застосовуватися правило про подвійний вотум.

В деяких країнах глава держави має право вето на поправку, тобто може не підписати її. Напр. в Бельгії, Данії, Голландії, якщо уряд не згідний із поправкою, то монарх може відмовити в її підписанні, хоча фактично це є відмова уряду.

Майже завжди конституції містять певні норми, якими забороняється переглядати деякі положення про державний устрій (в ряді країн – про республіканську форму правління, в Португалії – право на демократичну опозицію, в Німеччині – принципи прав., демократичні і федеративні держави, в Мавританії – принцип багатопартійності). В деяких країнах незмінними проголошені цілі розділи (Греція, Румунія). Часто міститься заборона змінювати конституцію в період надзвичайного стану (в Іспанії), чи протягом певного строку після її прийняття (Бразилія, Греція, Португалія – 5р.).

Яскравим прикладом неписаної конституції є конституція Великобританії. У праві Великобританії відсутня відмінність між «конституційним» і «звичайним» законом - діє загальний порядок прийняття і зміни законів, що визначає «гнучкий» характер основного закону, можливість його модифікації без проходження складної процедури зміни або доповнення, як в інших країнах (прийняття на референдумі, кваліфікованою більшістю в парламенті та ін.)