2. Блокатори кальцієвих каналів (антагоністи кальцію).

Антагоністи кальцію блокують кальцієвий трансмембранний йонний потік, тобто зменшують надходження до клітини Са2+.

Класифікація.

За хімічною будовою антагоністи кальцію поділяють на:

1. Похідні фенілалкіламіну (верапаміл, ізоптин, фіноптин).

2. Похідні дигідропіридину (ніфедипін , коринфар, фенігідин, амлодипін, ісрадипін, нікардипін, нісолдипін, нітрендипін, форидон).

3. Похідні бензотіазепіну (дилтіазем).

4. Похідні дифенілалкіламіну (цинаризин, флунаризин).

За специфічністю дії (ступенем пригнічення повільного потоку Са2+):

1. Високоспецифічні антагоністи кальцію, що пригнічують трансмембранний потік кальцію (верапаміл, ніфедипін, дилтіазем).

2. Менш специфічні антагоністи кальцію, які блокують натрієві й кальцієві канали і деякою мірою надходження магнію через мембрани (цинаризин).

3. Неспецифічні антагоністи кальцію — антагонізм з кальцієм є побічним ефектом (аміозарон).

Залежно від етапу впровадження в медичну практику антагоністи кальцію поділяють на препарати:

1. Першого покоління (верапаміл, ніфедипін, дилтіазем).

2. Другого покоління — це препарати з повільним вивільненням діючої речовини з лікарської форми.

3. Третього покоління — препарати нової хімічної структури (амлодипін, фелодипін, лацидипін).

Антагоністи кальцію мають антиангінальну, антиаритмічну та антигіпертензивну дію. Знижують тонус гладких м язів стінки судин, у тому числі вінцевих, усувають спонтанні скорочення та спазм судин, зменшують збудження і скоротливість міокарда і потребу його в кисні, пригнічують автоматизм пазухово-передсердного вузла та передсердно-шлуночкове проведення. Деякі препарати блокують активність ектопічних вогнищ у міокарді та зворотний вхід Са2+через повільні канали. Дія антагоністів кальцію не обмежується лише зазначеними ефектами. Більшість препаратів мають кардіопротекторну дію і здатність запобігати розвиткові некрозу міокарда.

Верапаміл (ізоптин 5-[(3,4-диметокси-фенетил)-метиламіно]-2-(3,4-диметилоксифеніл)-2-ізопропілвалеронтирилу гідрохлорид) є похідним фенілалкіламінів.

Фармакокінетика. Верапаміл добре абсорбується, в печінці перетворюється на менш активну сполуку. Тому його біодоступність при застосуванні всередину становить 10 — 22 %. Ефект починається через годину, досягає максимуму через 2 год, триває 6 год. При внутрішньовенному введенні дія препарату починається через 3 — 5 хв, закінчується через 10 —20 хв, що свідчить про високий рівень метаболізму при першому проходженні через печінку. Швидко метаболізується в печінці, розпадається на кілька активних метаболітів. При сублінгвальному введенні ефект починається через 5—10 хв, досягає максимуму через 15 — 45 хв. Т1/2 — 3,5 год. Екскретується переважно нирками.

Фармакодинаміка. Верапаміл має виразну антиангінальну, атигіпертен-зивну, протиаритмічну активність. Уповільнює спонтанну діастолічну деполяризацію клітин, але не зменшує максимально перевищує верапаміл, однак не має кардіодепресивної та протиаритмічної дії. У відповідь на зниження артеріального тиску, загального периферичного опору збуджуються барорецептори, що супроводжується рефлекторним збудженням симпатико-адреналової системи і Р-адренорецепторів серця, рефлекторним підвищенням частоти скорочень серця, скоротливості міофібрил, розвитком гіпоксії міокарда.

Показання: препарати короткочасної дії призначають для зняття гіпертензивного кризу, профілактики і зняття нападу вазоспастичної стенокардії; препарати подовженої дії — при артеріальній гіпотензії, для профілактики стабільної стенокардії.

Протипоказання: кардіогенний шок, виражена артеріальна гіпотензія, вагітність, підвищена чутливість до ніфедипіну або інших похідних дигідропіридину.

Побічна дія: артеріальна гіпотензія, блювання, запор, набряки, тахікардія, головний біль, гіперемія лиця, іноді загострення стенокардії, інфаркт міокарда, інсульт.

Амлодипін є препаратом подовженої дії, який практично не викликає тахікардії, може бути застосований при стенокардії, недостатності серця, артеріальній гіпертензії.

Дилтіазем є похідним бензодіазепіну. За активністю близький до ніфедипіну, проте він порушує проведення збудження через стимульну (провідну) систему серця (протиаритмічна дія). Негативна інотропна дія дилтіазему поєднується із залежним від дози збільшенням тривалості проведення збудження на рівні передсердно-шлуночкового вузла. Дилтіазем знижує тонус і загальний периферичний опір судин при есенціальній артеріальній гіпертензії. Препарат розширює вінцеві артерії, знижує венозне повернення крові, поліпшує постачання міокарда киснем.

Показання: артеріальна гіпертензія, профілактика нападів стенокардії, над-шлуночкова аритмія тощо.

Протипоказання: порушення провідності (пазухово-передсердна або передсердно-шлуночкова блокада II — III ступеня), брадикардія. Протипоказано також поєднувати дилтіазем з лікарськими засобами, що викликають брадикардію, наприклад з 3-адреноблокаторами.