2.2 Рівні наукового дослідження

Наукове пізнання є цілісною системою, що розвивається, та відбувається на двох взаємопов’язаних, але якісно різних рівнях: емпіричному (грец. «empeirea» –– досвід) та теоретичному (грец. «theoreo» –– розглядаю, обмірковую). Критеріями виокремлення цих рівнів є:

- характер предмета дослідження;

- тип засобів, що використовуються під час проведення дослідження;

- особливості методів дослідження.

У фізичному вихованні та спорті, як одній із галузей пізнання об’єктивної реальності, переважна більшість наукових досліджень має теоретико-емпіричний характер. Тому детальніше зупинимося на характеристиках кожного із зазначених рівнів.

З точки зору філософії в емпіричному пізнанні об’єкт відображається його зовнішніми зв’язками і виявами, що досяжні для живого споглядання. Тобто емпіричним шляхом з’ясовують явище, а не сутність.

На противагу цьому теоретичне пізнання відображає внутрішні зв’язки і закономірності руху об’єкта, що досягається раціональним опрацюванням емпіричного знання.

Водночас між емпіричним і теоретичним рівнями відсутня чітка межа: діалектика їх взаємодії –– складний процес появи і вирішення нескінчених протиріч. Так наука у своєму прагненні повніше і глибше зрозуміти природу накопичує все нові й нові емпіричні дані, які рано чи пізно починають заперечувати старі уявлення. Навіть окрема галузь науки відзначається протиріччями між існуючими емпіричними даними та відповідною теорією. Усунення таких протиріч вимагає нових наукових досліджень, що будуть здійснюватися на теоретичному, емпіричному рівнях або поєднувати їх у межах одного дослідження. Беручи до уваги існування особливостей, якими відзначаються ці рівні, детальніше зупинимося на кожному з них.

Емпіричний рівень дослідження. Притаманний наукам, що знаходяться на початковому етапі розвитку, а також розвинутим наукам як складова комплексного (містить теоретичний і емпіричний рівні) дослідження. Дослідження на емпіричному рівні передбачають вивчення частини матерії, внутрішня структура й елементи якої залишаються ще невідомими. Тобто характер предмета дослідження на цьому рівні –– орієнтація на вивчення явищ і залежностей між ними.

Інша особливість досліджень на емпіричному рівні полягає у засобах, що використовуються для одержання необхідних даних, –– це прилади, різноманітне лабораторне устаткування тощо.

Що стосується особливостей взаємодії між об’єктом та суб’єктом дослідження, то вона характеризується як безпосередня

Наступна особливість досліджень на емпіричному рівні полягає у тому, що вони здійснюються у різних формах. Основні форми організації досліджень на цьому рівні такі: спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент.

Спостереження –– вивчення об’єкта за допомогою органів відчуття, без втручання у процес з боку суб’єкта дослідження. Реалізуючи цю форму одержують первинну інформацію у вигляді емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою для визначення вихідного об’єкту наукового дослідження.

Порівняння –– зіставлення предметів або явищ для визначення схожості чи відмінності між ними за допомогою як органів відчуття, так і спеціальних пристроїв, приладів. Реалізація цієї форми організації дослідження буде ефективною за умови дотримання таких вимог: порівнювати можна лише такі явища (ознаки), між якими може існувати певна об’єктивна спільність; порівняння повинно здійснюватися за найбільш значущими (суттєвими) ознаками. Наприклад: робота серця у спокої та під дією фізичного навантаження; діяльність серцево-судинної та дихальної систем людини під дією різних зовнішніх умов тощо.

Порівняння може відбуватися безпосередньо чи опосередковано (через порівняння з певним третім явищем або ознакою, що є еталоном). У першому випадку одержують якісні (більше-менше, вище-нижче тощо), у другому –– кількісні характеристики; у зв’язку з останнім опосередковане порівняння називають також вимірюванням.

Вимірювання –– встановлення числового значення певної величини за допомогою одиниці вимірювання. Вимірювання передбачає порівняння однакових властивостей певної якості, –– порівнюють зареєстровану величину з еталонною, що представлені як числові значення. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей певної якості є одиниця фізичної величини та її символьне позначення: маса –– кілограм (кг), час –– хвилина (хв), довжина –– метр (м) тощо.

Вимірювання можливе за наявності таких елементів: об’єкта вимірювання, вимірювальних засобів і спосіб вимірювання; два останніх елементи у сукупності утворюють метод вимірювання.

Для вимірювання характерно існування помилок. Ці помилки поділяють на випадкові, систематичні та артефакти (грубі помилки вимірювання). Випадкові помилки, що пов’язані з функціонуванням приладу, зміною стану об’єкта тощо, усуваються повторним дослідженням, одержанням статистичних даних та їх усередненням. Систематичні помилки та артефакти усуваються за допомогою логічного аналізу.

Наостанок зазначимо, що, по-перше, вимірювання дозволяє точніше ніж порівняння визначити кількісні параметри об’єкта дослідження, по-друге, всі питання, пов’язані з вимірюванням вивчає відповідна наука –– метрологія.

Експеримент –– штучне відтворення явища (процесу) у суворо контрольованих умовах впливу суб’єкта дослідження на об’єкт. На відміну від спостереження організоване у такий спосіб дослідження передбачає втручання суб’єкта дослідження у процес, що вивчається, задля одержання нового знання. Інша важлива особливість цієї форми –– існування різних способів ізоляції одних умов, виключення других та послаблення чи посилення третіх (табл. 2.1).

Наступна особливість досліджень на емпіричному рівні полягає у методах, що використовуються для одержання необхідної інформації. Тут необхідно зазначити, що розглянуті вище форми організації досліджень на емпіричному рівні в силу специфіки, якою відзначається переважна більшість досліджень у галузі фізичного виховання та спорту, одночасно розглядаються також як методи дослідження на цьому рівні.

Крім цих методів, у дослідженнях з фізичного виховання та спорту на емпіричному рівні використовується також лічба, ранжування, а також інші математико-статистичні методи та які входять до складу таких груп: педагогічних, соціологічних, медико-біологічних, психодіагностичних, біомеханічних. Значно рідше, але також використовуються методи, що належать до групи праксеометричних та маркетингового обстеження (див. 8 розділ).

Таблиця 2.1