6. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту.

1526.р.- Коперник прийняв закон: гірші гроші витискують кращі за їх найкращої однакової встановленої додаткової вартості. 1843-1852 рр. в Росії, Індії, Нідерландах, Китаї був срібний монометалізм, який потім був замінений золотом. 1821 – початок золотого стандарту в Англії. 1827 – юридично оформлений на паризькій конференції

Роль загального еквівалента – золото, а паперові гроші були розмінні на золото. Курси валют встановлювались за золотим вмістом. Відхилення від фіксованого валютного курсу +/- 1% - золота крапка, максимальна межа відхилення від встановленого золотого паритету і використовується для витрат транспортування золота за кордон. Поч. 20 ст. – поч. І св. Війни – золото злитковий стандарт, який використовувався у м\н розрахунках у формах золотих злитків. 1922-поч. ІІ св. Війни – Генуезька система – Золотодевізний стандарт.

ЗОЛОТОМОНЕТНИЙ стандарт – якщо з країни відслідковується відплив золота, країни не знижували внутрішні ціни золота, а навпаки – завищували.

Переваги: стабільність внутрішньої, зовнішньої політики , а транснаціональні потоки золота стабілізували обмінні валютні курси і створили сприятливі умови для розвитку торгівлі. Недоліки: залежність від видобутку і виробництва золота, неспроможність країн проводити власну грошово-кредитну політику, яка була б спрямована на вирішення внутрішніх проблем.

ЗОЛОТОЗЛИТКОВИЙ – золотий злиток вагою 12,4 кг.

ЗОЛОТОДЕВІЗНИЙ –

1929-1930 – вийшли з золотого стандарту аграрні і колоніальні країни. Потім у 1931 Німеччина, Австрія, Великобританія. 1933 – США. 1936 – золотий стандарт був зруйнований.

Сформувалися 3 валютні блоки:

1. доларовий – США, Канада, Центр і Пд. Америка.

2. стерлінговий – Великобританія, Єгипет, Ірак, Іран, Греція, Японія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Португалія, Гонконг.

3. золотий – Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Італія, Чехословаччина, Польща.

Мета формування - зміцнення конкурентних позицій окремих країн-лідерів на м\н арені.

ІІ св. Війна призвела до остаточної кризи золотовалютної системи.

7. Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи.7

1944 – у Бреттон-Вуді була проведена конференція. Розглядались 2 плани – план В.Британії (Джон Кейнс), план США (Уойд). Зібрались представники 44 держав. Обидва плани передбачали створення валютної агенції, яка б координувала м\н валютну систему. Агенція мала назву МФВ. Резерви фонду формувалися відповідно до системи квотування, що базувалась на національних доходах кожної країни, та на можливостях торгівлі. Початковий внесок – по 25% золота і 70% власної валюти кожної країни.

За планом США – американський долар міг вільно конвертуватись в золото, а інша валюта обмінюється лише на долар, тобто чітка фіксація стосовно долара.

За планом Великобританії – передбачалось створення м\н врегульованої фінансової системи, яка базуватиметься на новій валюті – БАНКОР.

Перемогли США, і вони зобов’язувались підтримати паритет 35 дол. за унцію, але така система могла існувати лише в абсолютно без інфляційній світовій економіці або світовому господарстві, де темпи інфляції були б однаковими, але це неможливо.

У 40-х роках холодна війна. 1947 – прийнятий план Маршала, який дозволив би реалізувати відродження економіки Європи до того рівня, щоб протистояти воєнному потенціалу СРСР, наступам комунізму. За 10 років в Європі зібралось багато доларових запасів. У 1957 році більшість країн Європи об’явила про вільне конвертування своїх валют. У США – велика криза, доларова інфляція. І тому 1963 вводять податок на %-ий диференціал. Це дозволило підвищити витрати іноземних позичальників, які продавали США свої облігації. Ідея: податки відлякують іноземців від долару. Внаслідок такого обмеження виникає РИНОК ЄВРООБЛІГАЦІЙ, деномінований в американський долар. 1965 – США прийняли програму щодо добровільного обмеження іноземних кредитів --> виникнення нового світового ринку – РИНОК ЄВРОДОЛАРІВ.

Євродолари – деноміновані в долари США, депозити в банках за межами США та в м\н банківських установах, тобто виник ЄВРОВАЛЮТНИЙ РИНОК.

Етапи кризи Бреттон-вудської системи:

1. 1968 – виник подвійний ринок золота: приватний(ціна визначалась попитом та пропозицією), офіційний(унція=35 доларів), 2. 1969 – МВФ, під тиском Франції схвалив створення штучної валюти СПЗ. 3. 1970 – падіння % ставки долара, відтік доларів в Європу. 4. 1971 – девальвація долару, тимчасова заборона конвертації долара в золото для центральних банків. 5. 1973 – висока девальвація долара (42,2 долара за унцію), виникає «змія в тунелі», тобто межі допустимих коливань +/- 2,25%.

Січень 1976 – у Кінгстоні була підписана угода, яка набула чинності у 1978.

СУТЬ: кожна країна-член МВФ на свій розсуд може вибрати режим курсу для своєї валюти. Практично узаконювався режим плаваючого валютного курсу. Золото перестає бути еквівалентом для всіх валют.

МЕТА: перетворення СПЗ на головний резервний актив і м\н засіб розрахунку.

Така система передбачає: - СПЗ, - національна валюта. Пропозиція Рейгана щодо заходів стабілізації долару на світовому ринку.