§ 47. Безособові речення, головний член яких виражений

безособовою дієслівною формою на -но, -то

Основне значення безособових речень, головний член яких

виражений дієслівною формою на -но, -то,— показ стану не

як процесу, а як результату дії в минулому або наявності

результату в момент мовлення, наприклад: Велика подія на

шахті новій: ім'я Комсомолу присвоєно їй (Мур.).

Головний член цих речень означає стан як результат

переважно людської дії в минулому (див. наведений вище приклад),

але може означати результат дії, не зумовленої волею

людини, наприклад: 1. Віконця замуровано морозом (Мирн.).

2. Дивлюся — ранком вже заволочено серпанком сіреньке

небо (Л. У.).

Додатком при головному члені виступає іменник у формі

орудного відмінка, причому частіше — іменник, що означає

назву неживого предмета (орудний знаряддя), наприклад:

1. Що написано пером, не витягнеш і волом (Н. тв.). 2. Зал

залито яскравим сліпучим світлом (Ян.). Дуже рідко

додаток виражається іменником (займенником), що означає назву

1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-

ського), т. II, К., 1951, стор. 54.

93

істоти (орудний дійової особи), наприклад: Наші-мрії давно

ним відчуто (П. Бровка).

Для того, щоб підкреслити минулий (майбутній) час дії,

вираженої безособовою дієслівною формою на -но, -то, до

неї додається допоміжне дієслово було (буде), наприклад.

1. Знов Суровікіно було відбито вранці (Б.). 2. Хоробрим

буде складено подяку (Мал.).

Примітка. Дієслівні форми на -но, -то іноді вживаються як

присудки в особовому реченні, наприклад: Попасти в пекло, може, се й цікаво, але

воно занадто вже яскраво описано у Данте (Л. У.).

Безособові речення з головним членом, вираженим

безособовою дієслівною формою на -но, -то, наближаються

значенням, з одного боку, до неозначено-особових [порівн.: Проса

покошено (Р.) і Проса покосили; Десь його мудро навчено

(М. В.) і Десь його мудро навчили], з другого боку — до

безособових, у яких головний член виражений особовою формою

дієслова на -ло, вжитою в безособовому значенні (порівн.:

Луги залито водою і Луги залило водою). Але основним

фоном, на якому сприймаються безособові речення цієї групи, є

двоскладні речення з іменним присудком, вираженим пасивним

дієприкметником.

Порівняйте:

Дивне місто проти сонця: всі взо- Дивне місто проти сонця: всі

взолочено віконця (Т.). аочєні віконця.

Село було засипано снігом до Село було засипане снігом до

половини. половини (Коц.).

Проте це не означає, що ту ж саму думку можна

висловлювати, використовуючи без будь-якої стилістичної

вмотивованості як речення з безособовою дієслівною формою на -но,

-то, так і двоскладні речення з іменним присудком,

вираженим пасивним дієприкметником. «Там, де, напр.,

констатується постійна закономірність, безособові речення на -но, -то

немсжливі» 1. Не можна сказати: Наше навчання зв'язано з

життям, з середньою школою, бо така конструкція

передавала б стан як результат діяльності; отож тут доцільне

двоскладне речення (Наше навчання зв'язане з життям...).