§ 51. Інфінітивно-називні речення

Окремий тип інфінітивних речень становлять інфінітивно-

називні речення, речення, в яких головний член виражений

інфінітивом, що має констатаційне, тобто називне значення

(містить у собі назву якоїсь дії-процесу).

Характерною особливістю інфінітивно-називних речень є

оклична (здебільшого) інтонація, за допомогою якої

передається те чи інше ставлення говорящого до дії, названої

самим інфінітивом (захоплення, бажання або незадоволення,

протест тощо), наприклад: 1. А пісні співатися червоно,

крилатої Танцю танцюватися, бо на те ж і свято (Т.). 2.

Дивитися і підмічати, виводить висновок з подій,— тобою ж

хочу я звучати, народе рідний, любий мій (Т.). 3.Любима земле!

Повставать і славить життя всеможне, яросне, земне! (Б.).

3. Номінативні речення.

У граматичній літературі немає єдиної думки щодо значення та структури номінативних речень, хоча їх дослідженню приділяється багато уваги.

Номінативними реченнями називаються односкладні речення з називним відмінком імені або кількісно-іменною будовою, що стверджують буття предмета або явища, яке може ускладнюватися значенням вказівки, емоційної оцінки, волевияву: Зима. У лісі стало зовсім холодно (В.Підмогильний).

Основною граматичною ознакою номінативних речень є їх односкладність та морфологічна природа головного члена, який може виражатися:

1) іменником у називному відмінку: Зоря...Цвіти...І гай, і поле...Над ставом верби золоті (В.Сосюра);

2) кількісно-іменною словосполукою комплетивного плану: Два літа. Три літа. А там дивись і в школу помандрує (Я.Мельник);

3) займенником: Вона! Боже, справді вона (В.Самійленко).

Суттєвою ознакою номінативних речень є констатуюча інтонація, яку О.М.Пєшковський назвав предикативною. Речення типу Рання весна може тлумачитися по-різному: воно може розглядатися і як двоскладне Рання весна і як оцінно-буттєве номінативне односкладне речення.

Розрізняються поширені та непоширені номінативні речення. У поширених реченнях наявні другорядні члени речення, переважно це означення узгоджене або неузгоджене, яке може бути препозитивним та постпозитивним: Замерзлий полустанок... Ліс... І знов поля... (М.Рильський); Сосни високі. Серпень. Спека. Все горить яскравим сонця променем (Є.Летюк). Переважно речення з постпозицією означення відносять до двоскладних, хоча в окремих випадках постпозитивне означення входить до цілісного власне-номінативного комплексу.

Питання про характер синтаксичної функції головного члена номінативних речень є спірним і проблематичним. Одні (О.О.Потебня, П.Ф.Фортунатов, О.М.Пєшковський та ін.) кваліфікують головний член номінативних речень як присудок, другі (Д.М.Овсянико-Куликовський, В.О.Богородицький, Л.А.Булаховський та ін.) вважають головний член номінативних речень підметом, треті ("Грамматика русского языка"; "Сучасна українська літературна мова. Синтаксис") називають тільки головним членом, четверті (О.О.Шахматов, К.М.Галкіна-Федорук та ін.) розмежовують підметові і присудкові номінативні речення.

Головний член номінативних речень не виступає морфологізованим, оскільки іменник за своєю природою (синтаксичною) багатофункціональний. Тому не можна визначити його синтаксичну роль, приймаючи за визначальне його морфологічні характеристики. Необхідно враховувати характер вираженої думки та комунікативні завдання речення.

Залежно від значення та структури розрізняються такі різновиди номінативних речень:

1. Буттєві номінативні речення, що є власне-номінативними і найтиповішими в українській мові: Далина. Далечінь. Світлодаль... У мандрівку збирається молодь (М.Сингаївський).

2. Вказівні номінативні речення - односкладні речення з вказівними частками, що виконують функцію посилення звучання і вказівки на той чи інший предмет, виділення із сукупності однорідних. Структурною особливістю цих речень виступає використання вказівних часток це, ось: Ось копія наказу (О.Довженко); Ось вам тихий порт (П.Тичина).

Вказівна частка може поєднуватися із сполучником і, при цьому такі речення вказують на раніше згадуваний або очікуваний предмет чи явище з метою його виділення з-поміж інших однорідних / неоднорідних предметів або явищ: Ось і той шлях (М.Стельмах); От Чернігів. Ранком він ще спав (П.Тичина).

3. Оцінні номінативні речення, що поєднують у своєму звучанні номінацію предмета та його емоційну оцінку. З-поміж номінативно-оцінних речень розрізняються: 1) оцінно-стверджувальні, в яких подається кваліфікація констатованих предметів, їх оцінка: Справді славна дівчина (М.Стельмах); 2) оцінно-окличні речення, в яких наявність предмета супроводжується його піднесеною емоційною оцінкою: Ох, яка ж краса! Сад увесь убрався в іній (П.Тичина). Емоційна піднесеність передається, як правило, займенниковим компонентом типу який (-а, -е), такий (-а, -е), що за і под.

4. Власне-називні, до яких належить назви книг, часописів, картин, музичних творів, написи на вивісках та ін., пор.: "Собор" (назва роману О.Гочара), "Диво" (назва роману П.Загребельного) та ін.

В окремих працях власне-називні речення позбавляються статусу речення. Назви книг, часописів, картин та ін., що складаються із слова або словосполучення з номінативним значенням, виражають судження існування і вживаються для того, щоб позначити, виділити який-небудь предмет або явище, вказати на нього, розкривши його значення та призначення назвою. Таким чином, це не просто слова, а речення. Вони набувають комунікативного навантаження у процесі спілкування і характеризуються констатуючою інтонацією.

5. Спонукально-бажальні номінативні речення, в яких стверджується необхідність або бажаність того, щоб предмет, названий іменником у називному відмінку, став наявний. Цей тип речень лексично обмежений. До них належать усталені в мові виробничі команди або військові накази чи розпорядження, категоричні вимоги тощо: Документи! - Документи у нас, товаришу, різні, - сказав повстанець... (О.Довженко). Сюди ж відносяться "скам'янілі" форми виразу вітання у формі називного відмінка типу Добрий день! Такий підхід є дещо суперечливим, оскільки подібні словосполуки становлять нечленовані одиниці і належать до еквівалентів речення.

6. Номінативний теми. Цей різновид односкладних номінативних речень у більшості посібників не відносять до складу речень (див.: (Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. -7 изд. - М.: Учпедгиз, 1956; Галкина-Федорук Е.М., Горшкова К.В., Шанский Н.М. Современный русский язык. Синтаксис. -М.: Учпедгиз, 1958.-126)), інколи підкреслюють його суперечливий вимір: то реченнєвий, то нереченнєвий (Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. -К.: Наукова думка, 1972. -С.261-262 (розділ написаний П.С.Дудиком)).

"Називний теми", подібно до інших різновидів номінативних речень, є реченням, оскільки являє собою інтонаційно самостійну комунікативну одиницю - через неї мовець повідомляє про наявність у свідомості уявлення і викликає аналогічну асоціацію у свідомості співрозмовника (див.: (Адмони В.Г. О двусоставности предложения // Ученые записки.- Л.: Ленингр. пед ин-та иностр.яз. -1955.-Вып. II.-C.147-148)). Від інших різновидів номінативних речень він відрізняється тільки констатацією уявлення про предмет, а в типових різновидах номінативних речень стверджується буття, наявність предмета або його необхідність та ін.: Син! Дванадцять років, а вже біжить на поміч (М.Стельмах); Сибір. І соловецькі келії, і глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний (В.Стус). У "номінативному теми" наявне уявлення про предмет, що потім може розгорнутися і уточнитися. Термін "номінативний теми" або "називний теми" найточніше відтворює функціональне призначення таких конструкцій.

Порівняно невелику групу утворюють речення з нульовим присудком (його еліпсом) та обставинами типу знову, раптом, в яких предмет подається у процесі його розвитку або вияву: Раптом село... Вся уява там (П.Вернигора). Такий тип речень більше ознак має двоскладної структури, хоча подібного типу обставини стосуються всього речення в цілому.

Субстантивно-якісно-оцінні речення. Особливу групу односкладних тільки за формально-граматичним вираженням утворюють речення, в яких головний член - іменник якісно-оцінної семантики. Такі речення О.О.Шахматов назвав "іменними присудково-безпідметовими" і поділив їх на дві групи відповідно до значення лексично невираженого суб'єкта: 1) речення особові, в яких суб'єкт відповідає означеній або неозначеній особі; 2) речення предметні, в яких суб'єкт відповідає предмету або явищу (див.: (Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. -Л.: Учпедгиз, 1941.-С.62)).

У граматичній літературі питання про склад і повноту такого типу оцінних речень викликає розмаїття думок. Одні лінгвісти (О.М.Пєшковський, О.С.Попов, О.Г.Руднєв та ін.) вважають їх двоскладними неповними, інші (і.О.Попова, К.М.Галкина-Федорук) розглядають такі речення як номінативні, тобто як односкладні повні.

Речення типу Краса! виражають двоскладне судження без вербалізованого (словесно невираженого) суб'єкта-поняття. Такі речення вміщують оцінку того, про що йде мова, або того, що є предметом спостереження. Тому вони є д в о с к л а д н и м и неповними з опущеним підметом.