10.Міфопоетичне мислення письменника.

12. Класифікація художніх образів = 8. художній образ як мистецька категорія.

11

. Міф в системі художньої творчості. Міф— невеликий твір розповідного характеру, в якому віддзеркалилися уявлення колективної (переважно первісної) свідомості про навколишній світ, його походження та систему взаємозв'язків значущих елементів світобудови. Міф — це вид фольклору, який за походженням є одним з найдавніших жанрів епосу. Упродовж усього історичного розвитку літератури, міфи слугують для неї потужним джерелом для запозичення фабульного матеріалу, містких образів, людських характере, які набули символічного або алегоричного змісту. Мотиви античної та християнської міфології знайшли своє відображення у творчості поетів середньовіччя й Відродження («Божественна комедія» Данте)… ну і так далі, розповідати, що міфи завжди використовувались у творах різних часів_­­ + наводити приклади.

13.сомвол і алегорія. Художній символ. символ – це умовний знак, прикмета. В поетиці символ визначається як багатозначний предметний або словесний образ, який об'єднує в собі різні плани зображеної митцем дійсності на основі їх чуттєвої спільності, певної однорідності. Символ будується на па-ралелізмах, системі відповідностей; йому властивий метафоризм, що має місце в поетичних тропах. Символ – не сам по собі образ, а шлях (засіб), завдяки якому досягається образно-метафоричне мислення. Знак є символом і образом у мистецтві, але він може набувати ускладненого подвійного визначення – в ньому не лише вираження цінностей життя, ідеалів і суспільних вартостей (моральних, естетичних, різного роду інших духовних установок і випробуваних традицій), а й символ генія творчого людського духу. Символ у мистецтві як багатозначний тип ціннісних відносин стає рівнозначним своєму призначенню, якщо в ньому присутній високий дух і талант художника.

Художній символ можна розглядати в трьох найпомітніших визначеннях. Про перше ми вже говорили як про певну загальну властивість мистецтва бути спрямованим до паралелей, особливо тих предметних ознак, які в самій же реальній дійсності сповнені символічного смислу. Кольори: синій, червоний, чорний, білий – символи; форма сонця, що так широко присутня в язичницькій обрядовій і художній культурі, розмаїті пантеїстичні символи Предметів і живих істот, міфологічно-релігійні символи тощо осмислені і кореспондовані в різні періоди розвитку культури і мистецтва. Навіть невелике зрівняння і мета-форизм сповнені символіки.

Не можна повністю приписувати символові ірраціоналізм, недосконалість пізнання того, що приховане в таємниці і лише бентежно віщує про себе, але символи у сивій давнині асоціювались з образами, які віщують про ті чи інші події.

Алегорія – троп у якому конкретний образ є формою розкриття абстрактного уявлення, судження, поняття. Це спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами. Алегоричний обрах має як правило загально пізнавальний характер. У літературі на алегорії ґрунтується байка і притча. Не слід змушувати алегорію з символом, бо він буває багатозначним, а А. однозначно виражає сутність явища чи предмета.

14.Поняття цілісності художнього тексту. Інтегральна якість довершеного літературно-художнього твору, елементи якого взаємодіють між собою за принципом органічних систем: набувають естетичного сенсу тільки в контексті цілого.

15. Зміст і форма художнього твору. Зміст(про що твір. Охоплює тему і мотив). Форма(як написаний твір.композиція), формально-змістовими чинниками є сюжет і фабула Кожен предмет чи явище мають свої зміст і форму. Під змістом розуміють сутність предметів і явищ, їх якісну визначеність, їх характерні особливості. Змістом літературного твору називають ідейно осмислену тему, або єдність ідеї і теми. Можна дати й таке визначення змісту: зміст – це значення твору, котре випливає з його форми.Під формою розуміють спосіб існування предмета, спосіб виразу і прояву змісту, його внутрішню організацію, те, що пов'язує елементи змісту воєдино і без чого неможливе його існування. Зміст і форму розглядають у їх діалектичній єдності. Говорять про формозмістову єдність літературного твору.