Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Економіка кожної країни певним чином інтегрована в міжнародну економіку. Це стосується і національних валют. Вони теж є елементами міжнародної валютної системи, в основі якої лежать загальновизнані правила, в тому, числі і правила курсоутворення. Сучасна міжнародна валютна система виникла не зразу, а пройшла у своєму розвитку ряд етапів, для кожного з яких був притаманним різний режим курсоутворення.

Перший — система золотого стандарту, який охоплює період з 1870-х років до початку Другої Світової війни (1939 р.). Згідно з цією системою курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою. Наприклад, на початку системи золотого стандарту один американський долар містив 23,22 грама золота, а золотий вміст британського фунта стерлінгів складав 113 грамів золота. Звідси один британський фунт стерлінгів коштував 4,87 американських доларів (113/23,22).

За системи золотого стандарту національні банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Але з розвитком міжнародної торгівлі, у зв’язку зі збільшенням її обсягів та кількості паперових грошей, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей. Тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.

Другий — Бретон-Вудська валютна система, принципи якої були закладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США). За цією угодою всі країни-підписанти запроваджували фіксований валютний курс до американського долара за допомогою фіксації в своїх валютах золотого вмісту. Іншими словами, кожна країна, визначаючи самостійно вміст золота в своїй валюті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно американського долара на умовах золотого паритету. Але на відміну від системи золотого стандарту від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото. Конвертованість у золото зберігалася лише за американським доларом — за ціною 35 дол. за одну унцію (480 грамів).

Система золотофіксованих валютних курсів, що була запроваджена в Бретон-Вудсі, діяла до початку 70-х років ХХ століття. У 1971 р. США офіційно оголосили про відмову від конвертації долара в золото. Але це був наслідок, а не причина. Головною причиною припинення існування Бретон-Вудської валютної системи стала нестабільність курсу американського долара, за допомогою якого визначався курс всіх інших валют.

Третій — Ямайська валютна система, яка була започаткована у 1976 р., коли члени Міжнародного валютного фонду підписали Ямайську угоду. Згідно з цією угодою замість золотофіксованих валютних курсів була запроваджена система плаваючих валютних курсів. За таких умов курс національних валют був поставлений в залежність від стану національної економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнародних ринках. Правила, які були визначені Ямайською угодою, лежать в основі сучасних міжнародних валютних відносин, які допускають кілька різновидів плаваючого валютного курсу: вільне плавання, кероване плавання, спільне плавання тощо.