4. Колективні форми організації праці.

Серед колективних форм організації праці провідне місце посіда­ють групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економіч­не об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування для виконання виробничого завдання з ви­пуску високоякісної продукції.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування по­тужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, част­ковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно ви­конує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною техно­логічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю пев­ною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщен­ня професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у ви­робниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад вхо­дять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробни­чих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час вико­нання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

Різновиди колективних форм організації праці:

1) в залежності від місця підрозділу в ієрархії управління на підприємстві:

- ланкові;

- дільничні;

- групові;

- віддільські;

- цехові;

2) в залежності від способу поділу і кооперування праці виділяють підрозділи:

з повним поділом праці (один робітник на одному робочому місці працює за однією спеціальністю);

- з частковою взаємозаміною;

- з повною взаємозаміною;

3) в залежності від способу управління підрозділом розрізняють підрозділи:

- з повним самоуправлінням (рада бригади);

- з частковим самоуправлінням;

- без самоуправління;

4) за способом формування коштів для здійснення діяльності розрізняють форми організації праці, характерні для індивідуальної трудової діяльності, для підрядних та орендних колективів, для кооперативів і малих підприємств;

5) за способом оплати і матеріального стимулювання праці:

- з індивідуальною оплатою праці;

- з колективною оплатою праці на основі тарифної системи із застосуванням різних коефіцієнтів для поділу заробітної плати (КТУ, коефіцієнта трудового внеску (КТВ), коефіцієнта якості праці (КЯП));

- з безтарифною оплатою праці;

- з комісійною оплатою праці;

6) за способами взаємодії з вищим керівництвом виділяють форми, засновані на прямому підпорядкуванні, на договорі підряду, оренди, на контракті.

Всі зазначені форми організації праці та їхні різновиди поєднуються між собою в різних комбінаціях (наприклад, бригадна форма організації праці з повною взаємозаміною робітників і з розподілом заробітної плати за допомогою КТУ).

Передумови застосування колективних форм організації праці:

1. Необхідність узгодженої роботи при обслуговуванні складних агрегатів.

2. Виконання завдання, частина якого не може бути поділена між робітниками.

3. Великий обсяг робіт для одного робітника.

4. Необхідність забезпечення колективної відповідальності за досягнення високих виробничих результатів.

5. Необхідність спільної роботи виконавців, які мають різні професії.

Серед колективних форм організації праці провідне місце посіда­ють групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робіт­никами (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування.

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалі­зовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з руч­ними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апара­турними трудовими процесами.

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаці­онарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робо­че місце водія, машиніста крана).

Тема самостійного опрацювання

УМОВИ ПРАЦІ ТА ФАКТОРИ ЇХ ФОРМУВАННЯ

Умови праці — це сукупність взаємозв'язаних виробничих, сані­тарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого сере­довища та впливають на здоров'я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фак­тори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

• фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов'язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;

• нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: не­значне, середнє, підвищене;

• робоче положення (положення тіла людини і його органів віднос­но засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

• монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути не­значна, середня, підвищена;

• температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см² за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже ви­сокі;

• забруднення повітря (вміст домішок в Гм³ або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

• виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибе­лах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

• вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

• освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.

На працездатність людини також впливають особистісні факто­ри: її настрій, ставлення до праці, стан здоров'я та ін.

Практика підприємств свідчить про те, що оцінка поліпшен­ня умов праці може бути здійснена шляхом зіставлення фактич­них умов праці з нормативними, прийнятими для базового пері­оду.

В сучасних умовах господарювання все більшого значення на­буває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсац­ійних виплат, а шляхом впровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естети­ки праці.

Під охороною праці розуміють здійснення комплексу технічних (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, видозміна технології з метою ліквідації шкідливих робіт) та санітарно-гігієнічних (раціональне освітлення, створення сприятливих мікрокліматичних умов та ін.) заходів.

Існують три напрямки удосконалення умов праці:

1. Мінімізація впливу деяких факторів (шуму, вібрації, запилення,

загазованості, випромінювання, небезпеки отримання механічних

травм).

2. Максимізація таких факторів, як ергономічна, естетична та організаційна комфортність на робочому місці, морально-психологічний клімат в колективі, безпека праці, господарсько-побутова облаштованість та інше.

3. Оптимізація таких факторів, як освітлення, мікроклімат, демографічна і соціальна структура персоналу та інше.