Тема 2. Теоретичні засади та їх значення в науковій та практичній діяльності людини

Абстрагування — метод наукового пізнання, суть якого полягає в уявному відволіканні від несуттєвих властивостей і зв'язків предметів та одночасному виділені (фіксуванні) одного або кількох істотних, значущих аспектів об'єкта до­слідження.

Аксіома — вихідне твердження наукової теорії, яке при­ймається за істинне без доведення.

Аксіоматичний метод — спосіб побудови наукової те­орії у вигляді системи постулатів (аксіом) і правил висновку (аксіоматики), за якими стоять певні твердження теорії.

Аналіз — метод наукового дослідження, який ґрунтуєть­ся на уявному або реальному розчленуванні об'єкта на еле­менти з метою встановлення взаємозв'язків між ними та ви­значення таким чином їхньої внутрішньої сутності.

Аналогія — метод наукового пізнання, за допомогою якого здійснюється перенесення однієї або кількох характе­ристик (ознак) із відомого явища на невідоме.

Аргумент — судження або сукупність суджень, яке на­водиться для підтвердження істинності інших суджень (тез).

Аспект дослідження — грань вивчення проблеми, одна зі сторін її проявлення: організаційний, соціальний, психо­логічний та інші аспекти.

Визначення (дефініція) — встановлення змісту незна­йомого терміна (слова) за допомогою термінів (слів), знайо­мих і вже осмислених.

Гіпотеза — форма наукового знання, основою якого є припущення, побудоване на раніше одержаних знаннях або знанні, про природу речей, явищ або про причини і законо­мірності, що їх зумовлюють.

Гносеологія — те ж саме, що і теорія пізнання: досліджує вихідні умови та загальні основи будь-якого дослідження; від­ношення знання (відчуттів, уявлень, понять) до об'єктивної ре­альності; досліджуються ступені і форми процесу пізнання, умови і критерії йог о достовірності і істиності.

Групування розподіл генеральної або вибіркової су­купності за певними сутнісними варіативними ознаками, що мають назву ознак групування або критеріїв.

Дедукція метод наукового пізнання, за яким висновок про деякий елемент множини робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини.

Декомпозиція -розподіл цілого на підставі функці­онального входження частини у ціле за критеріями подібно­сті до цілого.

Демонстрація логічний спосіб зв'язку аргументів між собою, а також з тезою, що обумовлює необхідність виведення одного із іншою, тези із аргумента

Дивергенція — прийом розширення меж (кордонів) предмета дослідження, яке необхідно для забезпечення до­статнього простору пошуку ефективного рішення.

Дихотомія - вид класифікації, розподіл на дві групи за певними ознаками, виявлення і дослідження суперечностей,

Діагностика — вчення про методи і принципи розпі­знання певних сутнісних особливостей явищ або процесів та з'ясування причин виникнення в них відхилень або проблем.

Діалектика — наука про загальні закони існування Все­світу, його пізнання та зміни або це комплекс принципів до­слідження, спрямований на пошук і врахування суперечнос­тей, тенденцій розвитку і заперечення.

Доведення —- встановлення істнності деякого судження шляхом встановлених положень або виводу з інших суджень, істиність яких попередньо була встановлена, а також шляхом підтвердження фактами і практичною діяльністю.

Економічний аналіз — метод розкриття причинно-налідкових зв'язків явищ і процесів у соціально-економічних системах; дозволяє оцінити виробничу і фінансово-госпо­дарську діяльність суб'єктів господарювання.

Експеримент —- чуттєво-предметна діяльність у науці; досвід, відтворення об'єкта пізнання, перевірка гіпотез.

Етапи наукових досліджень — окремі складові науко- во-дослідницького процесу, які забезпечують його здійс­нення: організаційний, дослідний, узагальнення, апробації та практичної реалізації результатів дослідження.

Ідеалізація — уявне конструювання об'єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні.

Імплікація — операція, що формалізує логічні властиво­сті обороту «якщо,,, то».

Індукція — метод наукового пізнання, згідно з яким на основі висновків про часткові, окремі ознаки елементів кла­су роблять висновки про весь клас предметів.

Інтерв'ювання — процес виявлення позицій (ставлення) опитуваних стосовно кількісних або якісних характеристик явищ чи процесів, яке проводить безпосередньо дослідник.

Інтуїція — здатність розуміння і засвоєння істини без її обгрунтування і доведення, не пояснюване відчуття реаль­ності, що виходить із підсвідомості людини і визначає деякі аспект и її поведінки.

Категорія — форма мислення, яка відображає універсаль­ні властивості та співвідношення об'єктивної дійсності спосіб засвоєння конкретного та пізнання ще не виявлених і не усвідомлених елементів дійсності.

Класифікація — метод (прийом), за допомогою якого із деякої множини об'єктів виділяються всі класи, що входять до неї, таким чином, щоби кожний, належний вихідній мно­жині об'єкт, увійшов в один і тільки один клас.

Кластерний аналіз — метод наукового пізнання, за до­помогою якого здійснюється розподіл певної сукупності об'єктів на групи схожих об'єктів, які характеризуються спільними ознаками.

Конвергенція — практична конкретизація вибору опти­мального варіанта розрахунку і кількісного аналізу, ресурсно-вартісного аналізу, концептуального упорядкування, встановлення взаємодій, обговорення практичних цінностей.

Контент-аналіз — якісно-кількісний аналіз змісту су­купності текстового масиву.

Логіка — наука про способи доведень і спростувань; су­купність наукових теорій, в кожній з яких розглядається пев­ні способи доведень і спростувань; механізм мислення, який забезпечує ефективність інтелектуальної діяльності людини.

Логічні закони — схеми логічних зв'язків висловлювань, які виражаються загальнозначущою формулою логіки (аксі­омою або теоремою), переконливість якої випливає із одно­го тільки тлумачення належних їй логічних операцій і по су­ті не пов'язана з фактичною істинностю «наповнюючих» її висловлювань.

Мета дослідження — ідеальний образ, уявлення про перспективи, які відкриваються при успішному проведенні дослідження.

Метафізика — метод пізнання у філософії, який розгля­дає явища як статичні, поза їх внутрішнім зв'язком.

Метод — спосіб, шлях теоретичного або практичного пізнання дійсності, підпорядкований вирішенню конкретно­го завдання; сукупність певних правил, прийомів, засобів і норм пізнання та дій шодо навколишнього світу.

Методика — сукупність методів, прийомів, правил про­ведення дослідження, які використовуються у певній послі­довності.

Методологія дослідження — сукупність цілей, підхо­дів, пріоритетів, принципів побудови, форм і методів дослід­ження.

Моделювання — метод наукового пізнання, за допомо- гою якого вивчення об'єкта (оригінала) здійснюється на за­садах створення і дослідження його копії (моделі), шо замі­нює оригінал.

Морфологічний аналіз — ідентифікація найважливіших змінних величин проблеми і використання правил комбіна­торики на засадах методів класифікації та узагальнення для вивчення наслідків їх різних поєднань.

Наукова класифікація — виражає систему законів, при­таманних відображеній у ній області дійсності.

Об'єкт дослідження — те, що спричиняє проблемну ситуацію і на що спрямовується процес пізнання, увага до­слідника.

Парадигма — вихідна концептуальна схема, модель по­становки проблем і їх вирішення, яка панує протягом певно­го історичного періоду в науковому співтоваристві.

Парадокс — суперечність, отримана в результаті зовні правильного логічного міркування, яка призводить до взаєм­но заперечних висновків.

Паралогізм — несвідомо допущена логічна помилка.

Питання — форма подання проблеми, звернення для отримання інформації, засіб комунікації людей.

Підхід — найвдаліша грань «входження» у проблему, початкова позиція, відправна точка дослідження, обмеження проблематики дослідження (методологічний підхід та ін.).

Полеміка — гострий спір, дискусія, зіткнення думок з будь-якого питання.

Постулат — твердження, судження, яке приймається в межах будь-якої наукової теорії за істинне, хоча і недоведене її засобами, і тому відіграє в ній роль аксіоми.

Предмет дослідження — конкретна проблема, яка ви­никла внаслідок функціонування об'єкта і потребує дослі­дження найбільш значущих властивостей, аспектів, взаємо­зв'язків із зовнішнім середовищем для вирішення проблемної ситуації.

Проблема — реально існуюча суперечність, яка потре­бує свого розв'язання на засадах вивчення її витоків, змісту, характера і можливих наслідків.

Ресурси дослідження — комплекс можливостей і засо­бів (матеріальних, людських, фінансових, інформаційних), які забезпечують ефективне проведення досліджень і досяг­нення поставленої мети.

Синектика — поєднання різних, навіть несумісних еле­ментів.

Синтез — метод наукового дослідження шляхом поєд­нання у єдине ціле одержаних при попередньому аналізі елементів / складових частин.

Система управління — сукупність відносин управління в соціально-економічній системі (організації); система дій менеджера щодо реалізації впливу; сукупність взаємопов’язаних ланок, які в тому або іншому вигляді беруть участь у процесі впливу.

Системний підхід — сукупність загальнонаукових ме­тодологічних принципів і способів дослідження, в основу яких покладена орієнтація на розкриття цілісності об'єктів як системи.

Ситуація — поєднання умов і обставин, які створюють певну обстановку або певний стан.

Спостереження — активний пізнавальний процес дійс­ності, який ґрунтується на безпосередньому сприйнятті про­цесів, явищ, об'єктів за допомогою органів чуття та предмет­ної матеріальної діяльності людини.

Статистичний аналіз — метод, покликаний забезпе­чити отримання кількісних параметрів і якісних характерис­тик, безпосередньо відсутніх в економічній інформації.

Стратифікація — визначення шарів (страт) у складно­му, багатошаровому явищі.

Теза — судження або твердження, яке підлягає доведенню.

Тема дослідження — наукове завдання щодо розв'я­зання конкретної проблеми, зумовлене потребами розвитку суспільства.

Тест — засіб і метод дослідження недоступних для кіль­кісного аналізу властивостей і характеристик соціально- економічних явищ за допомогою кількісного узагальнення оцінок, висловлювань або переваг щодо поставленої проб­леми.

Тип дослідження — належність до певного виду, який відображає особливості характеристик його проведення.

Типологія — розподіл і систематизація об'єктів за кри­терієм узагальненої моделі, типового стану, практичного зразка.

Фактор — причина, рушійна сила будь-якого процесу, явища, яка визначає його характер або окремі його риси.

Формалізація — подання і вивчення будь-якої змістов­ної області знання (наукової теорії, міркування, процедур пошуку і т. п.) у вигляді формальної системи логіки і мате­матичних методів у наукових дослідженнях.

Функціонально-вартісний аналіз -— метод системного аналізу об'єкта, орієнтований на встановлення співвідно­шення між його споживною вартістю і витратами на його розробку, виробництво і використання.