3. Форми соціально-педагогічної комунікації.

Реалізація відповідних вимог здійснюється у різноманітних формах соціально-виховної роботи, в яких мовленнєва діяльність виступає домінуючим фактором впливу на особистість. Названі різновиди ділового спілкування (ділова розмова, бесіда, співбесіда, обговорення, полеміка, дискусія, дебати, диспут та ін.) у практиці соціального педагога застосовуються з різною долею їх "активності". Якщо, скажімо, бесіда є невід'ємною частиною щоденної роботи педагога, психолога, то "круглий стіл" - це такий різновид ділового спілкування, який застосовується значно менше, але водночас він потребує надзвичайно ґрунтовної підготовки як спеціаліста, так і всіх інших учасників. Коротко розглянемо основні з цих видів комунікації.

Ділова розмова - здатність глибоко і переконливо розкривати проблему, обґрунтувати її, висловити власні міркування і заперечення. У діловій розмові чітко простежуються цілі (іноді на них акцентується увага). Це особлива форма ситуативного контакту, який має певну структуру:

• звернення;

• запит необхідної інформації;

• відповідь як форма надання інформації;

• узгоджені дії чи ситуації (взаємодія) на основу ситуаційного контакту.

При цьому всі компоненти ділової розмови мають бути обґрунтовані і вмотивовані. Тут варто вичленити передумови правильної організації ділової розмови. Такими передумовами можна назвати когнітивну і афективну сфери. Когнітивна сфера — це сфера пізнання і усвідомлення (перше - Хто я?, Де я?, Яке моє місце?; друге - усвідомлення обов'язкового і бажаного, необхідного і можливого - Що я хочу?, Як цього досягнути?). Афективна сфера передбачає досить сильний психологічний контакт, який сприяє формуванню емоційного фону розмови. При цьому емоційний фон на різних етапах розмови завжди різний, оскільки суб'єкти ділової мови мають власні цілі і очікують тих результатів, які їм бажані.

Бесіда. Як форма мовленнєвої діяльності вона передбачає наявність драматургії, учасників і предметного контакту. Власне, можна сказати, що бесіда - це завжди предметна розмова двох -трьох (і більше) суб'єктів. У ході бесіди відбувається мовленнєва взаємодія, яку можна назвати "Комунікація: кожний удвох!". І саме в бесіді кожен із її учасників оволодіває "тотальною інформацією", вплив якої посилений за рахунок тісного контакту, інтонації, погляду, жесту і навіть сили голосу. Бесіда потребує щирого тону, переконливої і правдивої інтонації. В ході бесіди "ведучий" має так направляти її сюжет, щоб всі учасники комунікативного процесу побажали і змогли висловитися, задати запитання, отримати відповіді на питання, які їх хвилюють. Звичайно, одержана інформація може і не задовольнити обидві сторони учасників бесіди, і це залежить не лише від носія інформації, а й від того, хто сприймає цю інформацію. Іноді неспівпадання "подачі" і "сприйняття" призводить до порушення контакту.

З метою уникнення такого факту соціальний педагог (працівник) повинен мати достатньо інформації про учасників бесіди: про характер, поведінку, смаки, звички. А в ході бесіди відчути настрій.

Хід бесіди можна спроектувати, спираючись на такі її компоненти:

• мати чітку мету розмови;

• визначитись з учасниками бесіди (склад, кількість);

• з'ясування позицій учасників, в чому вони співпрацюють, а в чому розходяться;

• розкриття спільного, бажаного мети і шляхів її досягнення;

• управління і корекція цілей і позицій;

■ оцінка і характеристика взаємодії і спільного рішення.

Різновидами бесіди є обговорення і співбесіда. Зокрема перший з них може передбачати обговорення проблеми на рівних, коли переслідується мета: як досягти консенсусу, позитивного вирішення проблеми. До речі, обговорення, як вид комунікативної діяльності передбачає зацікавленість всіх учасників у пошуках шляхів вирішення проблеми. Проте вона не завжди вирішується відразу. Частіше визначаються чи окреслюються можливі шляхи вирішення, а остаточне рішення може бути прийняте колегіально, поступово, після аналізу висловлених думок. Таким чином, обговорення передбачає партнерську взаємодію, оскільки учасники мають потребу у вирішенні проблеми. При цьому в ході обговорення слід дотримуватися певних вимог:

• постановка головної проблеми;

• узгодженість проблеми з учасниками обговорення заздалегідь;

• має висловлюватися лише власна думка щодо поставленої проблеми. Мало висловитись за чи проти, важливо обґрунтувати власну думку, довести її право на існування;

• недопустима критика самого виступаючого, може піддаватися критиці лише ідея, позиція. Але критика має бути обґрунтованою, доброзичливою, принциповою і конструктивною;

• чітко дотримуватися в ході обговорення регламенту: можна говорити лише тоді, коли є що сказати.

Процедура обговорення в практиці іноді порушується, якщо організатори підходять до неї з уже заготовленим рішенням. Учасники відчувають, що від них хочуть організатори, і "включаються" у спроектовану комунікативну дію або ігнорують її.

На відміну від обговорення, співбесіда потребує двох-трьох учасників, які відразу чітко обумовлюють свої цілі і розкривають їх у довірливому тоні, водночас шукаючи шлях до вирішення проблеми, яка хвилює цих осіб. Особливістю співбесіди є те, що вона має завершитись певним результатом. Цей вид комунікативного процесу посідає досить помітне місце в практиці соціального працівника і спостерігається у різних напрямках його діяльності: в роботі з підлітками і молоддю з особливими потребами, з батьками, які мають "проблемних" дітей, з опікунами, з клієнтами-суїцидниками, з хворими на СНІД, з молодими воїнами чи їх сім'ями та ін. І головне, що у ході різних видів бесіди слід уникати спірки, дискусії, які призводять до відчуження учасників комунікативного процесу.