Лекція 4. Форми організації навчального процесу у вищій школі. План.

1. Лекція. Її роль та місце у ВНЗ.

2. Структура лекції.

3. Види лекцій у системі вузівського навчання.

4. Психологічні особливості діяльності викладача при підготовці та читанні лекції.

5. Оцінка якості лекції.

1. Вузівська лекція – головна ланка дидактичного циклу навчання. Її мета – формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу.

Слово «лекція» походить від латинського «lection» - читання. Лекція з’явилася у Стародавній Греції, отримала свій подальший розвиток у Стародавньому Римі та у Середньовічній Європі. Яскраві сторінки в історію розвитку лекційної форми навчання вписав засновник Московського університету М.В. Ломоносов, який гідно цінував живе слово викладача. Він вважав за потрібне систематично та наполегливо навчатися красномовству, під яким розумів «мистецтво про всяку дану матерію красно говорити і тим прихиляти інших до своєї про неї думки». З цієї причини він радив лекторам «розум свій гострити через безупинне вправляння у творенні та вимові слів, а не покладатися на самі правила та читання авторів».

До когорти найбільш уславлених лекторів можна віднести математика М.В. Остроградського. Михайло Васильович надавав великого значення як науковій, так і методичній складовим лекції. Він розпочинав з огляду того, що було прочитано раніше, потім слідували розмірковування та методи доказів з нової теми. Лекція завершувалася висновками та екскурсами у життя та діяльність маститих вчених.

Видатними лекторами були історики О.В. Ключевський та Т.Н. Грановський. Лекції Грановського були настільки блискучими, що відсували на другий план книгу, підручник. М.Г. Чернишевський називав Грановського «одним із найсильніших посередників між наукою та суспільством».

З середина ХІХ століття по мірі зростання наукових та технічних знань у всьому світі посилилася потреба доповнення лекцій практичними заняттями, які стимулюють самостійність та активність студентів. Призначення ж лекції вбачається у підготовці студентів до самостійної роботи з книгою.

Відомий російський хірург і педагог М.І. Пирогов стверджував, що лекція має читатися лише у тому випадку, якщо лектор володіє абсолютно новим науковим матеріалом або володіє особливим даром слова. М.Г. Чернишевський, М.О. Добролюбов, Д.І. Писарєв надавали велике значення самостійній роботі студентів, але в той же час підкреслювали емоційний вплив лекцій в процесі педагогічного спілкування.

У 1896 році 2-й з’їзд російських діячів з технічної та професійної освіти виступив на захист лекції, підкресливши, що живе слово – це могутній засіб для повідомлення наукових знань та за своєю здатністю міцно закріпити найбільш суттєві сторони предмету, і вона не може бути замінена жодною книгою. В 30-і роки ХХ століття у деяких вузах в межах експерименту припинили читати лекції. Експеримент себе не виправдав. Різко знизився рівень знань студентів.

Зараз поряд із прибічниками існують й супротивники лекційного викладення навчального матеріалу. Їх аргументи:

1. Лекція привчає до пасивного сприйняття чужих думок, гальмує самостійне мислення. Чим краще лекція, тим ця вірогідність більше.

2. Лекція відбиває смак до самостійних занять.

3. Лекції потрібні лише тоді, коли немає підручників, або їх замало.

4. Одні студенти встигають осмислити, інші – лише механічно записати слова лектора.

Однак досвід показує, що відмова від лекцій знижує науковий рівень підготовки студентів, порушує системність та рівномірність процесу навчання протягом семестру. Ось чому лекція продовжує залишатися ведучою формою організації навчального процесу у вузі. У навчальному процесі складається низка ситуацій, коли лекційна форма навчання не може бути замінена жодною іншою:

• при відсутності підручників за новими та такими, що розробляються, курсами лекцій є головним джерелом інформації;

• новий матеріал за конкретною темою не знайшов поки що відображення в існуючих підручниках або деякі його розділи застарілі;

• окремі розділи підручнику є особливо складними для самостійного вивчення та вимагають методичної переробки лектором;

• за основними проблемами курсу існують протирічні концепції і лекція є необхідною для їх об’єктивного висвітлення;

• лекція є незамінною у тих випадках, де особливо важливим є емоційний вплив лектора на студентів з метою формування їхніх поглядів. Емоційне забарвлення лекції у поєднанні з науковим змістом створює гармонію думки, слова та сприйняття слухачами.

Особливо дієвою є авторська лекція, коли йдуть не на дисципліну, а на лектора. Тимирязев казав з цього приводу, що лектор має бути не фотографом, а художником, не простим акустичним інструментом, передаючи усно те, що почерпнув з книг, усе має бути переплавлено творчістю. На його думку в лекціях мають поєднуватися правильність вирішення наукових проблем з пасіонарністю, зацікавленістю ідеєю.