Тема 4. Грошовий ринок

1. Сутність грошового ринку.

2. Структура грошового ринку.

2.1. Інституційна модель грошового ринку.

2.2. Економічна структура грошового ринку.

3. Попит на гроші та їх пропозиція.

4. Рівновага на грошовому ринку.

1. Сутність грошового ринку

Опціон «PUT» дає власнику (покупцеві) опціону право на продаж через визначений час за заздалегідь обумовленою ціною визначеного виду фінансового активу. Продавець опціону повинен купити такий актив у покупця опціона.

Опціон «CALL», «на купівлю» - дає власнику опціону право на купівлю через визначений час за заздалегідь обумовленою ціною визначеного виду фінансового активу, який йому повинен продати продавець опціону.

2. Структура грошового ринку

Суб’єкти ринку цінних паперів

емітенти, інвестори, посередники

2.1. Інституційна модель грошового ринку

2.2. Економічна структура грошового ринку

Норма позичкового процента

це відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал до суми наданого кредиту, помножене на 100

3. Попит на гроші та їх пропозиція

Попит на гроші слід розглядати як запас грошей, яким економічні суб'єкти прагнуть володіти на певний момент

Попит на гроші значною мірою залежить від величини ВВП або PQ Підвищення рівня ВВП збільшує обсяг господарських операцій, що потребує для їх виконання додаткової кількості грошей (запасу грошей),

де Q – фізичний обсяг ВВП;

Р – рівень цін.

Отже, зміна обсягу ВВП визначається двома самостійними чинниками – динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного, тому їх можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит грошей. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним: у міру зростання цін або збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися.

Величина (коефіцієнт) грошового мультиплікатора визначається за формулою:

m=1+c/r+c

де с – відношення суми готівки до депозитів Мо/D;

r – норма обов'язкового банківського резерву, R/D.

Продаючи цінні папери, держава позичає гроші у суб'єктів фінансового ринку. Ці позики оформляються офіційно як державний борг країни. Залежно від того, де розміщуються державні цінні папери, він може бути внутрішнім або зовнішнім. Купуючи державні зобов'язання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо ж переважну частку своєї поточної заборгованості державній скарбниці вдається розмістити поза емісійними установами, то приріст державного боргу не спричиняє прямого впливу на пропозицію грошей. У цьому разі відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позичкового капіталу.

Також центральний банк здійснює випуск грошей, купуючи іноземну валюту, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Комерційним банкам притаманна функція емісії депозитних (банківських) грошей. Ця банківська операція пов'язана з перетворенням боргових зобов'язань у платіжні засоби. Цей процес ще називають монетизацією боргових зобов'язань. Оскільки випуск платіжних засобів, як правило, відбувається активніше, ніж їх повернення, грошова маса має тенденцію до зростання.

Відомо, що грошова маса зростає, коли банки надають кредити клієнтам, і зменшується, коли останні повертають кредити.

Аналогічний ефект випуску грошей буває тоді, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі, державні зобов'язання перетворюються у платіжні засоби. Додатковий випуск грошей можливий через придбання банком іноземної валюти.