Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

-орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень)

-графічні (передача звуків на письмі)

-орфографічні (написання слів)

-лексичні (слововживання)

-морфологічні (правильне вживання морфем)

-синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень)

-стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування)

-пунктуаційні (вживання розділових знаків)

-мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним

колективом мовців, це стійкі формули спілкування (вітання, прощання, побажання,

запрошення та ін.)

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, законів, актів, програм, постанов, резолюцій, протоколів та ін.

Однак для текстів цього стилю характерні й спільні мовні риси.

1. Точність, послідовність, лаконічність викладу фактів, чіткість у висловлюванні. Цей стиль позбавлений образності, емоційності, індивідуальних авторських рис.

2. Лексика в основному нейтральна, вживається в прямому значенні, цей стиль залежно від обслуговуваної галузі може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, наукову термінологію.

3. Для чіткої організації текст ділиться на розділи, статті, параграфи, пункти, підпункти.

4. Використання усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів як результат однотипності вираження думки.

5. Наявність реквізитів (структурних елементів тексту), які мають певну черговість. Реквізити мають постійне місце, їх склад залежить від змісту документа, його призначення. Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.

6. Найхарактерніші речення - прості, поширені. Вживаються також складні речення.

Синоніми - це слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень.

Наприклад: аргумент - доказ - підстава - обгрунтування; дефект - вада, хиба, недолік, недоробка, упущення, брак, пошкодження

Пароніми - слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Наприклад: ліцензія - ліценція; кампанія - компанія; адрес – адреса

Омоніми (від гр. homos - однаковий і onyma - ім'я) - це слова, які мають однакове значення і написання, але зовсім різні значенняНапр., потяг - "поїзд" у значенні "ряд з'єднаних між собою залізничних вагонів, що рухаються за допомогою локомотива" і потяг - "настійне прагнення до чогось чи когось".Омоніми можуть бути повними та неповними.Повні лексичні омоніми - це слова, що тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах:

-коса - заплетене довге волосся;

-коса - вузька намивна смуга суходолу в озері, морі чи річці;

-коса - сільскогосподарське знаряддя.

Неповні лексичні омоніми озподіляються на омоформи, омофони і омографи.

Терміни - це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній сфері мовлення (науковій, публіцистичній, діловій) і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів.

Терміни позбавлені образних, експресивних, суб'єктивно-оцінних відтінків. Вони створюються засобами власної мови (правник, позивач), конструюються з власних і запозичених

складників (телетайп, фототелеграма), але найбільше запозичується в зв'язку з розвитком ринкових відносин, комп'ютеризації (авізо, віза, тариф, штраф, аваль).