5Характерні риси філософського мислення.

Риси філософського мислення:

- Має рівень гранично широкого узагальнення(категорії принципи ), що виходить на межу буття і небуття

- Постає формою людською самоусвідомлення, мислення під кутом зору людини, її життєвого вибору

- Окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути

- Є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність

- Постає внутрішньо зв’язним , логічно послідовним, аргументованим

- Прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського буття

Зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона пройнялася рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

# Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам. не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності.

Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідне­ності із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією.

# Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсив­ному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте колена на­ука мас відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та до­слідження, який посіпає частиною реальної дійсності, а предмет філо­софії, як вже зазначалося, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично зліінним. Окрім цього, лише філо­софії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обме­женими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах.

Хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати ЇЙ надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про ста­новище людини в світі та можливості її самовизначення.

# Філософія та мистецтво схожі між собою в тому, що вони пода­ють дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди й усюди знаходять предмет своєї уваги.

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво нада­ють суттєвої ваги людській інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осяг­ненням світу, а мистецтво подає його через почуття та пере­живання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній об­раз. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глиби­ни процесів дійсності.

# Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різнови­дами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також претендують на роль жит­тєвого наставництва, проте релігія базується па вірі, тобто на бе­зумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись па дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння.

Отже, філософія постає безумовно своєрідного, особливою формою людського світо осмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та залишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показ­ником того, чого саме досягла людина на певний момент свого істо­ричного самоздійснення.