Примітки

1. Відомі економісти минулого К. Маркс і Ф. Енгельс зробили спробу системного дослідження теорії капіталу. К. Маркс, на відміну від своїх попередників, у фундаментальній праці “Капітал” (1867) у ІV главі першого тому вперше в історії показав, що капітал – це самозростаюча вартість, яка приносить додаткову вартість; капітал – специфічні суспільно-виробничі відносини між найманими працівниками й капіталістами, тобто відносини експлуатації.

2. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.В. О. Рибалкіна, В. Г. Бодрова. – К. : Академвидав, 2004. – 672 с.

3. Речова теорія капіталу грунтуюється на вченні А. Сміта та Д. Рікардо, які розглядали капітал і як вартість, що дає приріст завдяки використанню робочої сили, і як запас речових предметів (засобів виробництва) для забезпечення процесу виробництва матеріальних благ.

4. Теорія “трьох факторів виробництва”. Її засновником вважа­ють Ж.-Б. Сея. У цій теорії підхід до капіталу А. Сміта і Д. Рікардо на­був завершеної форми. Згідно з цією теорією у виробництві благ беруть участь три фактори - праця, капітал і земля. Кожен із них є самостійним джерелом доходів: праця - заробітної плати, капі­тал - прибутку, земля - земельної ренти, а їх сума утворює вар­тість вироблюваних товарів.

Концепція “продуктивності” капіталу. Відображає розуміння джерел вартості, багатства: вартість товарів створюється не лише працею, а й засобами виробництва (капіталом) та землею.

Концепція “стримування” Н. В. Сеніора. У ній обґрунтована здатність капіталу як продуктивної сили прино­сити дохід. Концепція “стримування” пов'язує виникнення при­бутку з тимчасовою відмовою капіталіста від невиробничого спожи­вання своїх грошей і спрямуванням їх на виробниче споживання.

5. Основним методологічним підходом монетарної теорії капіталу є ототожнення капіталу з грошима та їх замінниками – кредитними грошима. Прихильниками такого піджходу є С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон та ін.

У сучасному напрямі грошової теорії капіталу поширеною є концепція Дж. М. Кейнса. Згідно з його методологією, позичковий відсоток є «винагородою за розставання з ліквідністю», тобто грошима, які на відміну від цінних паперів можуть вільно й у будь-який момент за бажанням їх власника перетворюватися на засіб купівлі різноманітних благ.

Американсський економіст М. Фрідмен – відомий у наукових колах як провідний теоретик концепції монетаризму – доповнив теорію Дж. М. Кейнса трьома чинниками, що ввввввпливають на величину позичкового відсотка: 1) «ефект ліквідності» – попит на цінні папери зростає під впливом збільшення грошової маси в сфері обігу та знецінення відсотка; 2) «ефект антиципації» – відсотковоі ставки зростають під впливом очікуваного зростання ціе та забезпечення основної суми боргу; 3) «ефект доходу» – відсоткові ставки повертаються до попереднього рівня під впливом зростання доходів.

У грошову концецію капіталу вагомий внесок зробили також Р. Хікс та Й. Шумпетер. Р. Хікс у своїй праці «Вартість і капітал» віддає перевагу визначенню капіталу як «грошової вартості, відобрааженої на бухгалтерських рахунках фірми». Й. Шумпетер визнавав капітал «як суму грошей та інших платіжних засобів, що у будь-який момент часу можуть бути надані в розпорядження підприємця (Семененко В. М., Коваленко Д. І., Бугас В. В., Семененко О. В. . Економічна теорія. Політекономія: Навч. посіб. 2-ге вид. доп. і перероб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – С.214-215).

6. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: [підручник] / В. Д. Базилевич. – К. : Знання, 2006. – 431 с.; Воронин В. Интеллектуализация хозяйственной деятельности / В. Воронин // Экономист. – 2007. - №7. – С. 60 – 64; Иванов Н. Человеческий капитал и глобализация / Иванов Н. П. // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. - №9 . – С. 19 – 31; Поплавська Ж. Інтелектуальний капітал економіки знань / Ж.В. Поплавська, В. Г. Поплавський // Вісник НАН України. – 2007. - №2. – С. 52 – 61.