6.1.2. Теорії капіталу

В економічній теорії склалися різні теорії капіталу.

Марксистська теорія капіталу [1]. Капітал розгляда­ється як соціально-економічне явище - капіталістичні виробничі відносини, в межах і завдяки яким відбувається привласнення фак­торів та результатів виробництва власниками робочої сили, промис­лового, торгового і позичкового капіталу, землі тощо. Самі по собі засоби виробництва, люди з їх робочою силою, гроші та інші фактори ви­робництва (наука, інформація тощо) за своєю природою не є капіта­лом. Усі вони набувають властивості капіталу, тобто стають засобом са­мозростання вартості, коли охоплюються капіталістичними вироб­ничими відносинами, основу яких становить відношення “наймана праця - капітал”.

У політичній економії склалися й інші теорії капіталу, в яких він трактується як позаісторичне явище, позбавлене певної соці­ально-економічної специфіки. У них капіталом вважається все, що приносить грошові доходи різним верствам капіталістичного суспільства, а також будь-які послуги у негрошовій формі, що одержують люди від усіх форм речового і неречового багатства. Їх природною властивістю вважається здатність утворювати різні форми доходів, зокрема особистісний фактор виробництва (праця) має здатність утворювати заробітну плату, речові фактори вироб­ництва (засоби виробництва) - прибуток та земельну ренту, гро­ші - відсоток тощо. У такому уявленні капітал постає позаісторичним явищем, тобто притаманним не лише капіталістичній, а всім формам суспільного виробництва. Цей підхід знайшов своє відображення у речовій і монетарній теоріях капіталу, а також у теорії людського капіталу, яка поступово трансформувалася у більш широку теорію інтелектуального капіталу [2, c.193].

Речова теорія капіталу [3]. На перших етапах розвитку політекономії сформувалося розуміння капіталу як сукупності факторів виробництва, що приносять дохід. Погляд на капітал як на речі, здатні самі по собі приносити дохід і забезпечувати приріст багатства, ґрунтується на вченні А. Сміта, який розглядав капітал і як вар­тість, що дає приріст завдяки використанню найманої праці, і як запас речових предметів (засобів виробництва), необхідних для здійснення процесу виробництва благ. Аналогічним є погляд на капітал Д. Рікардо, на думку якого камінь і палиця в руках дикуна стають для нього капіталом.

У межах речової теорії капіталу виокремилися теорія “трьох факторів виробництва”, а також концепція “продуктивності” ка­піталу і концепція “стримування”[4].

Концепції “продуктивності” капіталу та “стримування” в ме­жах теорії “трьох факторів виробництва” отримали подальший розвиток у працях А. Маршалла та американського економіста Дж.-Б. Кларка.

А. Мар­шалл основною властивістю капі­талу як речей, що утворюють передумови виробництва, вважав його здатність приносити дохід. Вона обумовлена продуктивністю капіталу як фактора виробництва, його порів­няльною рідкісністю, що є наслідком утримання капіталіста від використання своїх грошей на невиробничі потреби. Як доводить Маршалл, співвідношення цих властивостей є основою попиту і пропозиції капіталу та визначає його ціну як форму доходу, що приносить капітал.

Органіч­ною складовою теорії капіталу Маршалла є обґрунтування ним ді­яльності з організації та управління процесом поєднання праці, капіталу і землі в самостійний “четвертий фактор виробниц­тва”, що породжує особливий вид доходу - підприємницький дохід як плату за організацію і управління виробництвом.

Дж.-Б. Кларк, поділяючи погляд на капітал як на запас продуктивних благ, розвинув концепцію А. Маршалла в руслі загальної методології маржиналізму, дійшовши висновку, що суспільно значущою є не абсолютна, а гранична продуктив­ність капіталу, яка визначає відсоток як ціну капіталу.

П. Самуельсон трактує капітал як багатство, що є результа­том минулої праці і перебуває у приватній власності та має здатність приносити дохід. Речовий підхід до капіталу пояснює, зокрема, те, що в економікс з'ясування сутності капіталу та форм доходів, які він приносить, відсторонено від поняття “додаткова вартість”.

Монетарна теорія капіталу. Її особливістю є абсолютизація грошової форми багатства, грошей, що було характерним ще для меркантилізму. На відміну від речових концепцій капіталу, які фокусують свій погляд на походженні доходів від речових форм багатства, монетарна теорія капіталу зосереджується на еконо­мічному бутті не речей, а грошей, які є загальним еквівалентом усіх товарів, посередником їх обміну. Водночас гроші - інстру­мент кредитних відносин, під час яких набувають форми позич­кового капіталу і приносять дохід у формі позичкового відсотка. Саме позичковий відсоток та його чинники становлять централь­ний пункт монетарної теорії капіталу [5].

Теорія людського капіталу. Для сучасної економічної літератури характерним є намаган­ня розглядати капітал також поза межами речового і грошового його змісту. На цій основі сформувалася теорія людського капіта­лу, яка поступово трансформується у теорію інтелектуального ка­піталу. Виникнення цих теорій пов'язане зі зростанням ролі знань у розгортанні сучасної НТР.

До людського капіталу автори і послідовники цієї теорії відно­сять вроджені фізичні, інтелектуальні, психічні, моральні здібнос­ті і сили людини та набуті нею у процесі навчання, праці, спілку­вання з іншими людьми. Знання, навички та ін­ші здібності людей до праці є джерелом їх майбутніх доходів, за­доволення потреб. Основними формами інвестицій в людський капітал вважають витрати на освіту, виробничу підготовку, охо­рону здоров'я, міграцію, пошук інформації про ціни і доходи, народження і виховання дітей.

Відображаючи об'єктивну потребу сучасного суспільства у формуванні якісно нового особистого фактора виробництва, здат­ного забезпечити перехід до постіндустріального, інформаційного технологічного способу виробництва, теорія людського капіталу доводить необхідність широ­комасштабного розширення та якісного вдосконалення сфери ос­віти і підготовки кваліфікованих працівників у всіх галузях еко­номіки, конструктивно впливає на цей процес [2, c. 196-197].

Теорія інтелектуального капіталу[6]. Вона є логічним роз­витком, органічною складовою теорії людського капіталу. Об'єк­том її дослідження є місце та роль знань, науки у широкому їх значенні у суспільному виробництві. Центральна ідея теорії ін­телектуального капіталу полягає у тому, що за системного залу­чення у виробництво знань (наукових відкриттів, винаходів та організаційних удосконалень) саме вони, а не праця, є джерелом вартості; що знання та способи їх практичного застосування за­міщують працю як джерело додаткової вартості. Якщо праця і капітал були основними факторами виробництва в індустріаль­ному суспільстві, то знання та інформація, вважають прихильни­ки цієї теорії, стають вирішальним фактором у постіндустріальному суспільстві.