6.2.3. Теорія людського капіталу

Початок формування теорії людського капіталу припадає на 60-ті роки XX ст. Першовідкривачем терміна “людський капітал” вважається Т. Шульц - представник чиказької школи. Основні принципи своєї теорії він виклав у статтях „Формування капіталу освіти” (1960 р.) та “Інвестиції в людський капітал” (1961 p.). Паралельно з Т. Шульцем теорію людського капіталу розроб­ляв Г. Беккер, який теж належить до чиказької школи. Першу йо­го публікацію “Інвестиції в людський капітал” було надруковано в 1962 p., а трохи пізніше вийшла його фундаментальна праця “Людський капітал: теоретичний та емпіричний аналіз” (1964 p.). За праці у сфері людського капіталу Г. Беккеру в 1992 р., а Т. Шульцу – у 1979 р. присуди­ли Нобелівську премію з економіки.

Теоретико-методологічні дослідження людського капіталу як економічної категорії знаходимо в публікаціях багатьох науковців. Найчастіше під людським капіталом розуміють сукупність усіх продуктивних рис працівника (див.табл.).

Таблиця

Визначення поняття “людський капітал”

Автори	Визначення
Г. Беккер	Людський капітал “формується за рахунок інвестицій в людину, серед яких можна назвати навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію і пошук інформації про ціни і доходи” (Беккер Г. С. Человеческое поведение: экономический подход. Избранные труды по экономической теории. – М.: ГУ-ВШЭ, 2003. – С. 39)
Т. Шульц	Людський капітал зводить до розвитку знань і здібностей, які людям надають “шкільна освіта, навчання на робочому місці, зміцнення здоров’я і зростаючий запас економічної інформації” (Shultz T. Investment in Human Capital. – N. Y.; L., 1971. – P. 64 – 65)
Г. Боуен	Людський капітал “складається з набутих знань, навичок, мотивацій та енергії, якими наділені людські істоти і які можуть використовуватися впродовж певного часу для виробництва товарів і послуг” (Bowen H.R. Investment in Learning. – San Francisco, 1978. – P. 362)
Л. Туроу	Людський капітал являє собою “продуктивні здібності, обдарування і знання” (Thurow L. Investment in Human Capital. – Belmon, 1970. – P. 15)
І. Фішер	Відкидаючи теорію трьох факторів виробництва, під капіталом розумів все те, що протягом певного часу спроможне приносити дохід. Базуючись на теорії корисності, він вводив людину до складу капіталу нарівні з іншими матеріальними об’єктами (Fisher I. The Natura of Capital and incom. – London, 1927. – P. 5, 51-52, 68-69)

На Заході є немало відомих підручників з еконо­міки, які містять окремі розділи на тему людського капіталу [1].

Концептуальні підходи до розуміння людського капіталу дістали відображення в наукових працях вітчизняних учених. Характеристику людського капіталу подано у працях В. Близнюка, Д. Богині, О. Грішнової, С. Дятлова, які розглядають людський капітал через якісні характеристики працівника, що ефективно використовуються з метою зростання продуктивності праці та відповідно впливають на зростання доходів власника [2].

Аналіз визначень людського капіталу дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, в одних акцент зроблено на самому факті володіння цим особливим видом нематеріального багатства, на його формуванні та витратах, які пов’язані з цим процесом, а також на результаті функціонування людського капіталу.

По-друге, в ряді визначень акцент зроблений на тому, що людський капітал є штучно відтворюваним ресурсом, підкреслюється необхідність ціленаправлених зусиль для його створення. При цьому у багатьох визначеннях, особливо сучасного періоду, прямо не говориться про вартісну природу людського капіталу. Якщо раніше поняття людського капіталу розглядалося у вузькому значенні, то сьогодні більш популярним є широкий підхід: до складу людського капіталу включають широку сукупність особистих якостей, світоглядних установок, ціннісних орієнтацій, які можуть здійснювати побічний вплив на результати виробничої діяльності.

Теоретичним підгрунтям розвитку альтернативних концепцій людського капіталу, згідно з якими до цього поняття відносять не лише знання й уміння людини, а і її здатність до праці, психологічні особливості, суспільні та культурні якості, стала теорія І. Фішера.

Деякі автори включають до складу людського капіталу соціальний капітал, що втілений у відносинах між людьми. Слід зазначити, що Г. Беккер підтримував концепцію соціального капіталу, проте не змішував його з людським капіталом.

Аналогічно поступають і творці теорії соціального капіталу. Розрізнення людського та соціального капіталу закріплено у відомій методології Світового банку, в якій вони класифікуються як окремі елементи світового багатства, що втілені в сукупних людських ресурсах.

Наприкінці 80-х на початку 90-х років минулого століття відбувається активна розробка моделей економічного зростання з участю людського капіталу. Зокрема, виникли теорії ендогенного економічного зростання, в яких людський капітал займає ключову роль, так як його внесок у економічне зростання обумовлений не тільки вищою продуктивністю кваліфікованих і досвідчених працівників. Головне – він виступає джерелом нових ідей та інновацій, а також фактором їх сприйняття і розповсюдження [3].

Попри окремі дискусійні суперечності щодо змісту поняття “людський капітал” професор І. Радіонова виокремлює наступні загальновизнані положення [4]:

- людський капітал є віддзеркаленням запасу знань, навичок, здатностей і мотивів працівників до продуктивної діяльності;

- людський капітал може нагромаджуватися внаслідок інвестування в певні сфери; зокрема, до таких сфер належать фундаментальна освіта (навчання, що передує трудовій діяльності),система підвищення кваліфікації, медицина, виробнича інфраструктура в тій її частині, що забезпечує рух робочої сили, інформаційна інфраструктура, завдяки якій ринкові суб’єкти орієнтуються в цінах та доходах;

- мотивом інвестування в людський капітал, як для уряду (держави), так і для окремих осіб, слугує очікувана віддача – додатковий доход або інші вигоди в майбутніх періодах;

- серед інших вигод від нагромадження людського капіталу присутні такі зовнішні ефекти, як оволодіння новим знанням у процесі діяльності, швидке його поширення в усій економіці, створення сприятливих умов для приросту знань та їхнього застосування.

Сьогодні науковці особливий інтерес проявляють до проблеми виміру людського капіталу, так як будь-який із підходів, які для цього використовуються, не може врахувати всі важливі аспекти, а це призводить до неадекватних оцінок.