3. Соціологічний психологізм

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПСИХОЛОГІЗМ

(КІНЕЦЬ ХІХ ст.).

Критикують марксизм та позитивізм, які, на їхню думку, не дозволяють враховувати найбільш важливий фактор суспільного буття - роль людської психіки і свідомості.

До психологічного напряму в соціології належать теоретичні системи, предметом дослідження яких є загальні закономірності та рушійні сили суспільного розвитку, а об'єктом є суспільство та великі соціальні спільноти.

Детермінований:

- інтересом до проблем мотивації та психологічних механізмів соціальної поведінки;

- зародженням експериментальної психології та її інституціоналізацією.

ОСНОВНІ ТЕЧІЇ

1. Психологічний еволюціонізм

Лестер-Френк Уорд (1841-1931 рр.)

Спонтанний розвиток стихійних сил (генезис) із появою людства доповнюється свідомими діями людини, що ставить перед собою певні цілі. Свідомий бік еволюції - телезис. Первинною соціальною силою є первинні бажання (голод, спрага...), на основі яких формуються складніші бажання (інтелектуальні, моральні, етичні).

2. Інстинктивізм

Вільям Мак-Дугалл (1871-1938 рр.).

Кожне суспільне явище - певний інстинкт або низка інстинктів (війни - схильність до забіякуватості; нагромадження багатства - скупість та схильність до корисливості; спільне життя та діяльність - стадний інстинкт).

3. Психологія народів

Моріц Лацарус

(1824-1903 рр.)

Головна історична сила - "народний дух", який виражає психічну подібність індивідів однієї нації. Індивіди - продукт загального "народного духу".

4.Психологія натовпу (групові теорії)

Гюстав Лєбон

(1841-1931 рр.)

Будь-який масовий рух ототожнювали з ірраціональним та руйнівним натовпом (анонімність, психологічне зараження і навіювання "людини натовпу"), (на зміну "ері еліт" приходить "ера натовпу" - початок занепаду).

5. Інтеракціоналізм

Чарльз Хортон Кулі (1864-1929 рр.)

Процес взаємодії індивідів (соціальних істот, що належать до певних соціальних груп і виконують певні ролі). Суспільство існує завдяки взаємодії між його складниками - людьми та соціальними групами.

Французький соціолог ЕМІЛЬ ДЮРКГЕЙМ (1858-1917 рр.)

"Правила соціологічного методу", "Метод соціології"

Дві тенденції в соціологічній концепції:

Позитивістський натуралізм

- випливає з розуміння суспільства за аналогією до природи (продовжує на якісно новому рівні, намагається будувати соціологію за зразком природничих наук);

- знаходить відображення у принципі: "соціальні факти слід розглядати як речі";

- це зумовлює причинний та функціональний аналіз соціальних фактів (суспільство розуміється як соціальна цілісність, подібна живому організму з його досконалою системою органів та функцій, що історично розвивається від простого до складного);

- виводить поняття суспільств нормального типу, норми та патології (емпірично фіксованою ознакою є поширеність соціального явища або рідкість, винятковість);

- усі ці положення дають підстави визнавати Дюркгейма одним із провідних науковців, які заснували структурний функціоналізм.

Соціальний реалізм

- Вимагає розуміння суспільства як реальності особливого типу, відмінної від усіх інших її видів (хімічної, біологічної, психологічної) та домінуючої над індивідом.

- Соціальні факти - елементи соціальної реальності, сукупність яких утворює суспільство, і які складають предмет соціології (колективність, розповсюдженість, примусовість для індивіда). Соціальні факти поділяються на:

- морфологічні факти "матеріальний субстрат суспільства" (населення, засоби спілкування, житло...).

- фізіологічні "духовні" факти - "колективні уявлення" (релігія, мораль, право ...).

- Суспільство виникає внаслідок причинної взаємодії індивідів, але згодом стає "вищим" - центральне положення соціального реалізму - визнання пріоритету суспільства, суспільної свідомості, "колективних уявлень" над індивідами. Отже, зазначені вище положення утворюють "соціологізм" - принцип специфічності та автономності соціальної реальності, її домінування над індивідами.

Ідея соціальної солідарності (об'єднання розрізнених індивідів)

- Механічна солідарність (примітивні суспільства, розподіл праці незначний; колективна свідомість - як репресивна сила для об'єднання людей в єдине суспільство); об'єднання на основі подібності. Панує репресивне право.

- Органічна солідарність (розвинені суспільства - сила колективної свідомості послаблюється, зростає органічна солідарність: кожен стає особистістю і бачить особистість в іншому; зростає залежність один від одного; право - захищає індивідів) - в її основі - поділ праці. Реститутивне (те, що відновлює) право.

Аномія

Дезінтеграція суспільства і особи, відсутність чіткої моральної регуляції поведінки індивідів), соціальна нерівність, нестримна класова боротьба, конфлікти тощо.

Стан суспільства, в якому у його членів втрачена значущість соціальних норм та цінностей, що призводить до зростання поведінки з відхиленням, а також до самогубств.

Відсутність еталонів порівняння, соціальної оцінки власної поведінки, що призводить до "люмпенізованого" стану, втрати групової єдності.

У невідповідності, розриві між соціальними цілями та соціально визнаними засобами їх досягнення, що при недосяжності усіх цих цілей законними засобами штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення^*9.

Норма

Норма - те, що має широке розповсюдження, певне статистичне "середнє число", яке відображає стан здоров'я у конкретного соціального цілого; відхилення від норми - патологія; злочинність - норма; зростання злочинності - патологія.

Концепція самогубств "Самогубство", (1897)

Число самогубств є обернено пропорційним мірі інтеграції тих соціальних груп до яких належить індивід. Види самогубств:

егоїстичні - відсутність тісних зв'язків між індивідом та групою, людина не бачить смислу життя, свої цінності й потреби ставить вище за інші;

альтруїстичні - індивід настільки залучений до соціальної системи, що готовий пожертвувати власним життям заради суспільства; аномічні - соціальне середовище втратило механізми нормативної регуляції поведінки;

фаталістичні - занадто жорстка регламентація життєдіяльності індивіда в суспільстві зумовлює прийняття рішення про самогубство.

Рівень самогубства вище влітку, ніж взимку; серед чоловіків, ніж серед жінок; серед старих, ніж серед молодих; військових, ніж цивільних; протестантів (менш консервативна релігія), ніж католиків; серед одинаків, ніж одружених; жителів міста, ніж села...

Структура соціології

Соціальна морфологія вивчає субстрат суспільства (структуру, географічні фактори, народонаселення, щільність, кількість). Соціальна фізіологія - "життєві прояви суспільства" - охоплює окремі науки: соціологію релігії, моралі, юридичну, економічну, естетичну.

Загальна соціологія - теоретичний синтез, найзагальніші закони, філософський аспект знання.

1887р.

Визнаний професором педагогіки і соціології на філософському факультеті у Франції (Бордо), Дюркгейм першим читає лекції з соціології.

1896р.

Створив першу у Франції кафедру соціології. Професор соціальних наук (вперше у Франції).

1898 р.

Засновник та редактор соціологічного журналу "Соціологічний щорічник".

Механічна солідарність

Органічна солідарність

Морфологічна (структурна) основа

Заснована на подібностях (переважає в менш розвинутих суспільствах). Сегментарний тип (спочатку на клановій, потім на територіальній основі). Слабкий взаємозв'язок (дещо слабкі соціальні зв'язки). Дещо малий обсяг населення.

Дещо низька матеріальна і моральна щільність.

Заснована на поділі праці (переважає в більш розвинутих суспільствах). Організований тип (злиття ринків і зростання міст). Велика взаємозалежність (дещо сильні соціальні зв' язки).

Дещо великий обсяг населення.

Дещо висока матеріальна і моральна щільність.

Типи норм (втілені в праві)

Правила з репресивними санкціями.

Перевага карного права.

Правила з реститутивними санкціями. Перевага кооперативного права (цивільного, комерційного, процесуального, адміністративного і конституційного).

Формальні ознаки колективної свідомості

Великий обсяг. Висока інтенсивність. Висока визначеність. Влада групи абсолютна.

Малий обсяг. Низька інтенсивність. Низька визначеність. Великий простір для індивідуальної ініціативи і рефлексії.

Зміст

колективної свідомості

Висока міра релігійності. Трансцендентність (перевага над інтересами людини і беззаперечність). Приписування вищої цінності суспільству й інтересам суспільства як цілого. Конкретність і детальний характер.

Зростаюча світськість. Орієнтованість на людину (зв'язок з інтересами людини і відкритість для обговорення).

Приписування вищої цінності перевагам індивіда, рівності можливостей, трудовій етиці і соціальній справедливості. Абстрактність і загальний характер.

Німецький соціолог МАКС ВЕБЕР (1864-1920 рр.) "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) засновник "розуміючої соціології"

(метод розуміння діючих у суспільстві людей);

закладає основи "економічної соціології",

"соціології релігії"

-

Найважливішим у соціології є логічне розуміння соціальних процесів і їх наукове осмислення.

Завдання - розібратися в суб'єктивних мотивах діяльності, зрозуміти зміст духовного світу суб'єкта соціальної дії. Зрозуміти і пояснити: (об'єднує "пояснення" і "розуміння"):

- за допомогою яких осмислених дій люди здійснюють свої прагнення;

- які зрозумілі наслідки мали їх прагнення для "осмислено зіставленої поведінки інших людей".

-

Суспільство утворюють соціальні дії окремих індивідів.

-

Основна категорія "соціальна дія", яка передбачає:

o суб'єктивну мотивацію (чому?)

o та орієнтацію на інших (очікування) "експектацію".

-

До соціальної дії не належать:

- дії індивіда, якщо вони не є результатом його творчого волевиявлення, але здійснюються під впливом імпульсів, не осмислених у термінах раціональної мети;

- одноманітна поведінка багатьох людей, якщо вона не є результатом свідомої орієнтації один на одного, не заснована на взаємних очікуваннях.

-

Без мотивації і експектації не може бути факту соціальної дії.

-

Чотири типи соціальної дії:

- традиційна (визначається звичкою);

- афективна (емоціями, несвідомими психологічними імпульсами, відчуттями);

- ціннісно-раціональна (свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну цінність поведінки незалежно від успіху);

- цілераціональна (людина чітко уявляє мету і засоби її досягнення і виникає у відповідь на реакцію інших людей на свої дії. Критерій раціональності - успіх).

-

Відповідно до цих чотирьох видів дії розглядаються і форми культури, аналізуються історичні процеси.

-

Суспільний прогрес здійснюється в міру зростання ролі і місця раціональності.

На ранніх етапах - у "традиційному суспільстві" - переважають "традиційний" ("звичний") і "афективний" ("заснований на почуттях") види соціальної дії. На пізніх, і особливо в сучасному "індустріальному" суспільстві, визначальні - "цілераціональний" і "ціннісно-раціональний" види соціальної дії.

-

Загальним напрямком розвитку суспільства є поширення у всіх сферах його життя раціональності, яка набуває вигляду капіталізму, професіоналізму, етики відповідальності, демократії, протестантських релігій тощо.

-

Як рушійні сили людської історії розглядав не тільки матеріальне виробництво, а й духовність (передусім релігію).

-

М. Вебер розробляє " теорію сучасної бюрократії, "ідеальної бюрократичної організації".

В основі є:

1 - чіткий поділ і знання своїх функцій (принцип функціональної компетенції),

2 - найсуворіше дотримання ієрархії (принцип бюрократичного авторитету),

3 - виняткове підпорядкування законам, правилам та інструкціям (принцип формалізму),

4 - виключення з роботи суб'єктивного ставлення, особистих почуттів, приватних інтересів (принцип "без гніву і пристрасті" - відоме твердження Тацита: sine ira et studio),

5 - професійна кваліфікація (принцип професіоналізму),

6 - "духовна близькість", збіг поглядів, оцінок, психологічна спільність і т. д. (принцип корпоратизму).

-