Наукова теорія
Під теорією розуміється сукупність знань, які розкривають закономірності функціонування і розвитку визначеної сукупності явищ матеріального й духовного світу. Теорія описує та пояснює ці явища і спрямована на прогресивне перетворення природи, суспільних відносин і самої людини.
Теорія відрізняється від інших форм знання (ідей, гіпотез) наступними ознаками: вона є ідеалізованою моделлю реальних об’єктів, сутнісним, системним і цілісним відображенням реальності, наукової картини світу.
Функція теорії - не тільки звести в систему досягнуті результати пізнання, а й служити шляхом до нових понять, законів, які глибше і повніше відображають досліджуваний предмет.
Завдання і роль наукової теорії в найбільшій мірі проявляється в поясненні механізму і суті відомих явищ і особливо в прогнозуванні нових, які раніше не спостерігались.
У структурі будь–якої теорії можна виділити:
емпіричні передумови (вихідну експериментальну основу у вигляді фактів, що вимагають теоретичного пояснення);
початковий теоретичний базис (вихідну теоретичну основу, яка створюється на основі сукупності початкових постулатів, аксіом, гіпотез);
логічний апарат (правила визначення вихідних понять за допомогою основних, логічні посилань);
висновки теорії.
В цілому до теорії ставляться жорсткі вимоги. Вона повинна бути логічно несуперечливою, пояснювати всі факти сукупності, замкнутою, системною й обґрунтовувати закон.
Наукові теорії виконують низку функцій серед яких найважливішими є:
пояснювальна,
інформаційна,
системоутворювальна
прогностична.
Щодо їх різновидів то вони наступні:
логіко–математичні,
змістовні,
феноменологічні,
нефеноменологічні,
динамічні,
стохастичні (ймовірнісні).
Теорія оперує ідеалізованими об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматичним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, структурно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, методом підіймання від абстрактного до конкретного.
Для сучасних теорій характерним є наростання їх складності, інтегральності, коли відбувається міждисциплінарний синтез.
Теоретичні знання можуть переглядатися і змінюватися, а емпіричні – ніколи.
Щодо концепції то під цим терміном розуміють систему поглядів, провідну думку якого–небудь вченого, наукової праці. Концепція істотно відрізняється від теорії і перш за все своєю незавершеністю й недостатньою верифікованістю. Її основна функція лежить в площині інтеграції певного масиву знання, використанні його для пояснення, пошуку закономірностей. Концепція завдяки новим фактам постійно зазнає уточнення як за змістом, так і з погляду її пізнавальних меж, а може бути й відкинута.
3. Структура наукового дослідження
Наукове дослідження - процес досягнення нових наукових знань, один із видів пізнавальної діяльності. Воно повинно відповідати певним вимогам: бути об’єктивним, доказовим, точним і відтворюваним.
Основними етапами наукового дослідження є наступні:
постановка завдання, попередній аналіз інформації, умов і методів вирішення даного завдання;
формулювання і аналіз вихідних гіпотез;
проведення експерименту, фіксація нових фактів, аналіз, узагальнення, інтерпретація отриманих результатів;
перевірка вихідних гіпотез на основі отриманих фактів і формулювання законів;
отримання пояснення або наукового передбачення.
Процес наукового дослідження має два рівні: емпіричний і теоретичний. Емпіричний рівень - це досвідно-експериментальне пізнання. Предметом цього дослідження є явища та їх взаємодія. На рівні емпіричного пізнання суттєві зв’язки ще не виділяються, тут фіксуються лише нові факти, і на їх основі встановлюється емпірична залежність явищ. Теоретичне дослідження - це оперування ізольованими теоретичними об’єктами або теоретичними конструктами. На теоретичному рівні робляться теоретичні узагальнення, пояснення, обґрунтування нових фактів, а також здійснюється передбачення щодо майбутніх фактів і подій. Теоретичне дослідження завжди пов’язане з вдосконаленням і розвитком понятійного апарату науки.
Визначення теоретичних основ розробки теми в наукових дослідженнях передбачає встановлення повноти висвітлення її у раніше виконаних дослідженнях, обґрунтування наукової новизни і необхідності подальшого вивчення. При цьому слід зібрати матеріал, провести його первинну обробку, узагальнити, дати теоретичне пояснення мети дослідження, зробити висновки, рекомендації.
Вивчення історії і сучасного стану проблеми дає змогу уникнути дублювання дослідження, дублювання дослідження, помилок інших дослідників, а також використати їх знання та досвід. Історія питання викладається слідом за теоретичними основами. Збирання, вивчення інформації здійснюється за літературними джерелами, які відображають стан теми дослідження. Висування та обґрунтування гіпотез завершує вивчення теоретичних посилок до досліджуваної теми. На цьому етапі аналізується сучасний стан проблеми, окреслюється коло питань, що залишилися недослідженими. При цьому висуваються і обґрунтовуються гіпотези.
Наукова гіпотеза - це теоретично обґрунтоване припущення стосовно результату вирішення означеної проблеми і націлене на пояснення будь-яких явищ. За логічною структурою наукова гіпотеза може носити лінійний чи розгалужений характер.
Організаційно-методична підготовка передбачає розробку програми дослідження, складання плану дослідження, методики дослідження та робочого плану. На організаційній стадії здійснюється також робота зі створення умов, необхідних для виконання досліджень. При цьому вирішується питання матеріально-технічної бази.
На стадії узагальнення, апробації і реалізації результатів проводиться літературний виклад висновків і пропозицій наслідків виконаної роботи, апробація їх у колективі наукової організації, рецензування та експертиза, дослідне впровадження, коригування і доопрацювання та реалізація кінцевих результатів.
Отже, науково-дослідний процес є системним впливом на об’єкт дослідження з метою вивчення, виявлення способів удосконалення і оптимізації його використання у практичній діяльності людей.