2. Структура та зміст соціального виховання. Цінності соціального виховання.

Поняття соціалізації розглядається як процес залучення людини до системи суспільних відносин, формування соціального досвіду, становлення й розвитку як особистості. Розширення і поглиблення соціалізації має місце у трьох основних сферах: діяльності, спілкування і самосвідомості.

У сфері діяльності здійснюється процес усвідомлення її необхідності, можливості, опанування різними видами, орієнтування в них, оцінювання результатів і корекція.

У сфері спілкування має місце розширення кола спілкування, збагачення його змісту, поглиблення пізнання себе та інших людей, розвиток навичок спілкування.

У сфері самосвідомості здійснюється формування власного образу, осмислення своєї соціальної приналежності, соціальної ролі, формування самооцінки і т.ін.

Соціалізація - це складний процес, який має велику кількість параметрів і характеристик, описується сукупністю критеріїв та обмежень. Цей процес здійснюється за етапами, і на кожному етапі діють особливі інституції: сім'я, школа, неформальні об'єднання, трудові колективи, творчі об'єднання і т. ін. Кожний із них здійснює на індивіда певні впливи. Уся сума впливів на психіку людини, спрямована на підготовку її до участі у виробничому, громадському і культурному житті суспільства, називається вихованням. У вузькому розумінні виховання є планомірним впливом на вихованця сім'ї, дошкільних закладів, школи, позашкільних закладів, інших закладів освіти. Мета виховання - розвиток виявленого обдарування, особистісних якостей. Виховання - це процес, що здійснюється у педагогічній системі; він вивчається педагогікою разом із процесами навчання і розвитку.

Виховання у широкому смислі іменується соціальним вихованням. Змістовну сторону цього поняття було розкрито в роботах К.Д.Ушинського, який вважав, що для виховання важливо знати людину у сім'ї, серед народу, серед людства, у будь-якому віці [19, с.38]. У перші роки радянської влади проблема соціального виховання була однією з головних у педагогіці. Це обумовлено такими факторами:

• важким соціальним становищем дітей після революції — сирітством, безпритульністю, правопорушеннями;

• бажанням радянської влади дати освіту соціально незахищеним верствам населення;

• розвитком педології, основним завданням якої було одержання систематизованих знань про дитину, необхідних для її успішного навчання і виховання.

У Педагогічній енциклопедії, яку було видано в кінці 20-х років, є розділ "Система соціального виховання у Росії", в якому підкреслюється, що найбільш важливою ланкою системи народної освіти є соціальне виховання [25,с.26]. Таке положення існувало до 1936р., коли було прийнято постанову "О педагогических извращениях в системе наркомпросов", згідно з якою педологія була названа реакційною, буржуазною лженаукою, і педологічну практику було ліквідовано. Термін "соціальне виховання" було названо "аморфним" (Н.К.Крупська) і згодом було замінено терміном "комуністичне виховання" з такими складовими: моральне, трудове, естетичне, фізичне.

Сучасний період можна схарактеризувати як відродження соціального виховання. Цьому сприяли дослідження багатьох учених: М.А.Галагузової, О.О.Бодальова, Н.П.Бурої, І.Д.Звєрєвої, А.Й.Капської, Л.Г.Коваль, А.О.Малько, 3.0.Малькової, Л.І.Міщик, І.М.Пінчук, В.Д.Семенова, І.МТрубавінової, Л.А.Штефан та інших.

З точки зору М.А.Галагузової, соціальне виховання обмежується лише допомогою в освіті і вихованні дітей, які потребують її в період включення в соціальне життя [8, с.182].

Л.І.Міщик розглядає соціальне виховання як "метод соціальної роботи, націлений на зміну та формування особистості учня" [11.с.31].

На відміну від М.А.Галагузової та Л.І.Міщик, у дослідженні Н.П.Бурої "соціальне виховання — це педагогічно орієнтована і доцільна система сприяння особистості в оптимальній реалізації здібностей та можливостей на всіх вікових етапах розвитку людини, в різних сферах мікросередовища особистості з використанням потенціалу всіх суб'єктів виховного процесу" [12, с. 18]. У цьому визначенні соціальне виховання розглянуто як сприяння особистості (своєрідний вплив, що межує з допомогою), але тільки у сфері мікросередовища. Тобто Н.П.Бурая ототожнює виховання у вузькому смислі із соціальним вихованням.

Л.Г.Коваль, І.Д.Звєрєва, С.Р.Хлєбік розглядають соціальне виховання як систему соціально-педагогічних, культурних, сімейно-побутових та інших заходів, спрямованих на оволодіння та засвоєння дітьми і молоддю загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування у них сталих ціннісних орієнтацій та адекватної соціальне спрямованої поведінки [4, с.25]. Автори розглядають виховання як систему заходів, а не як сукупність впливів, як це прийнято в сучасній педагогіці.

Тенденція розгляду виховання в широкому смислі як соціального виховання відбито в першому томі Російської педагогічної енциклопедії. Соціальне виховання визначено як цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини [21, с.165].

У сучасній педагогічній літературі не визначено співвідношення понять: виховання, соціальне виховання, соціалізація. На наш погляд, соціалізація - це складний процес, що здійснюється в соціально-педагогічній системі. Слід визначити компоненти системи, що сприяють процесу соціалізації: мету, принципи, зміст, методи і форми.

Виховання слід розглядати в широкому і вузькому смислах; виховання у вузькому смислі відбувається в педагогічній системі (школи, вищого закладу освіти тощо), а виховання в широкому смислі-соціальне виховання - має місце в соціально-педагогічній системі. По відношенню до процесу соціалізації, виховання виступає як сукупність зовнішніх впливів або внутрішніх, якщо мова йде про самовиховання.

Цінності, що складають змістову основу мети соціального виховання, являють собою системи, до яких входять: моральні, пізнавальні (дидактичні), естетичні, релігійні, екологічні, трудові (ділові), правові цінності, цінності здорового способу життя, економічної та медіа культури. Центральне місце в системі цінностей посідають моральні цінності. Вони визначають ставлення людини до себе, до інших людей, до суспільства. Признаними міжнародним освітнім товариством є такі моральні цінності та способи їх реалізації:

Ставлення до себе:

Цінності	Способи реалізації цінностей
Кожна особистість є унікальною сутністю і тому є цінністю сама по собі. Кожна особистість має потенціал духовного, морального, інтелектуального та фізичного розвитку.	Керуючись цими цінностями особистість повинна: прагнути пізнати власний характер, його сильні та слабкі сторони; розвивати почуття самоцінності; прагнути зрозуміти сенс життя, своє призначення, замислюватись як його прожити; прагнути жити згідно загальноприйнятих моральних норм; з відповідальністю використовувати свої права і привілеї; набувати знань і мудрості через життя; нести відповідальність за своє життя в рамках своїх можливостей.
Відносини, оскільки вони мають провідне значення для нашого розвитку і для блага суспільства.	співпрацювати з іншими; підтримувати інших; поважати довіру, життя, приватність, власність інших; намагатись розв’язувати проблеми мирним шляхом.

Ставлення до суспільства:

Цінності

Способи реалізації цінностей

Ми цінуємо правду, права людини, закон, справедливість і колективні зусилля для спільного блага. Особливо ми цінуємо сім’ю як джерело любові і підтримки для всіх її членів, як основу суспільства, в якому люди турбуються одне про одного.

Керуючись цими цінностями, ми повинні: розуміти свої громадянські обов’язки; бути готовими протистояти цінностям чи діям, що можуть бути шкідливими для окремих осіб чи всього суспільства; підтримувати сім’ю у вихованні дітей і турботі про утриманців; допомагати людям у розумінні закону та його дії; підкорюватись закону і сприяти виконанню його іншими; приймати різноманітність і поважати право інших людей на релігійну і культурну своєрідність; підтримувати людей, які самостійно не можуть вести достойний спосіб життя; сприяти демократії; зробити правду та інтеграцію пріоритетами громадського життя.

Ставлення людини до виконання своїх громадянських обов’язків, до суспільства, держави як до способу організації його життя формулюється через систему громадянських цінностей. Громадянське виховання у сучасному світі розглядається як ієрархічна система, щаблями якої є: національний, регіональний, глобальний. Отже, провідними завданнями громадянського виховання є формування громадянина держави-нації, певної регіональної спільноти (громадянина Європи, наприклад) та громадянина світу.

Найбільш важливими спільними цінностями громадянського виховання були названі:

• рівноцінність кожного людського життя;

• повага до себе та інших;

• свобода;

• солідарність;

• етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність;

• взаєморозуміння;

• громадянська мужність.

Пізнавальні цінності являють собою позицію вихованця щодо своєї основної діяльності – навчання, і щодо тих знань, які він отримує в процесі цієї діяльності. Формування пізнавальних цінностей діє можливість ознайомлення з надбаннями науки, багатствами культури; розуміння сутності людських стосунків; творчої й активної участі у сучасному виробництві, розвитку НТП.

Набуття грамотності неможливе в сучасних умовах без нових інформаційних технологій, які стали не тільки засобом формування цінностей, але й невід’ємною їх частиною, тобто утворюють систему цінностей медіа культури, визначають способи отримання людиною інформації, вміння працювати з цією інформацією, оцінювати її.

Цінності здорового способу життя складають невід’ємну частину всіх виховних систем. У сучасних умовах ми розглядаємо здоровий спосіб життя як об’єктивну основу повноцінної життєдіяльності та духовного буття людини. До виховних завдань формування здорового способу життя відносять:

- укріплення здоров’я, правильний фізичний розвиток;

- підвищення розумової та фізичної працездатності;

- засвоєння певної системи знань про здоровий спосіб життя, про особисту гігієну та гігієну статевих відносин;

- формування гігієнічних навичок;

- виховання моральних якостей: поміркованості, наполегливості, дисциплінованості, відповідальності, рішучості, сміливості;

- формування потреби у постійному фізичному та духовному самовдосконаленні.

Історично першим видом виховання в історії людства є трудове виховання. Елементом системи всебічного розвитку особистості трудові цінності стали ще в часи Відродження.

Провідними шляхами оволодіння трудовими цінностями в сучасних умовах є:

- оволодіння основами знань про характер праці, уміннями та навичками здійснення найпростіших трудових операцій;

- розвиток пов’язаних з трудовою діяльністю розумових сил дитини;

- формування культури праці;

- розвиток навичок умілого господарювання;

- формування готовності до праці: знань про основи сучасного виробництва, здібності до творчості в процесі трудової діяльності, моральних якостей: наполегливості, дисциплінованості, відповідальності.

Оскільки трудове життя сучасного громадянина України відбувається в умовах ринкових економічних відносин, важливим аспектом виховної роботи стає економічне виховання, формування цінностей економічної культури, яка полягає у грамотному, повноцінному і повноправному функціонуванні громадянина в системі економічних відносин, що існують у країні, регіоні, в системі глобальної економіки. Набуття таких цінностей допоможе громадянину у виконанні функцій працівника, платника податків, підприємця, споживача, виборця, інвестора тощо.

Грамотне функціонування громадянина в системі суспільних відносин передбачає набуття ним правових цінностей, тобто формування певного ставлення до правової структури суспільства. Такими цінностями є передусім правосвідомість, законослухняність, право захищеність.

Ставлення людини до оточуючого світу формулюються в системі екологічних цінностей: ми цінуємо світ природи як вмістилище дива і джерело натхнення; ми визнаємо своїм обов’язком збереження оточуючого середовища у належному стані для прийдешніх поколінь.

Важливим аспектом розвитку особистості є формування її естетичних цінностей, тобто ставлення до проявів прекрасного і потворного.

Таким чином мета соціального виховання базується на великій сукупності цінностей, що висловлюють ставлення людини до різних проявів матеріального та духовного життя.