5. Силове обладнання будівельної техніки.

В ролі основного (первинного) силового обладнання будівельних машин застосовуються двигуни внутрішнього згорання (ДВЗ) та електродвигуни змінного та постійного струму.

Двигуни внутрішнього згорання використовуються в основному на самохідних будівельних машинах. Їх переваги: незалежність від зовнішніх джерел енергії; незначна маса, яка припадає на одиницю потужності. Недоліки: неможливість реверсування (зміна напрямку обертання валу двигуна); невелика здатність до перевантажень; складність запуску взимку; порівняно малий термін експлуатації; складність автоматизації; висока вартість експлуатації.

У двигунах внутрішнього згорання теплова енергія спалюваного в суміші з повітрям палива перетворюється в механічну енергію колінвала, який обертається. За видом споживаного палива та способу його запалювання розрізняють карбюраторні і дизельні двигуни. Перші працюють на бензині чи газові із запалюванням паливноповітряної суміші, яка приготована в карбюраторі, електричною іскрою, другі на дизельному паливі з запалюванням паливноповітряної суміші в наслідок її нагрівання при стисканні в циліндрах. На будівельних машинах найчастіше застосовуються дизельні двигуни, як більш екологічні, мають відносно високий ККД (30...37 відсотків) та довговічність 6000...8000 годин, працюють на значно дешевшому паливі. Їх недоліки: значна маса, труднощі із запуском узимку та висока чутливість до перевантажень.

Електродвигуни змінної і постійної напруги застосовуються на переносних (ручних), стаціонарних, а також на багатьох пересувних машинах. Вони перетворюють електричну енергію у механічну. Головні переваги: висока економічність; можливість встановлення індивідуальних електродвигунів безпосередньо біля виконавчого робочого органа, що виключає застосування складних трансмісій; можливість дистанційного керування та автоматизації; постійна готовність до роботи; простота пуску та зручність керування. Недолік - залежність від зовнішнього джерела енергії, тобто відсутність автономності.

На машинах потужністю близько 8...10 кВт встановлюється асинхронні електродвигуни трифазного струму з короткозамкненим ротором напругою 220/380 В. Їх недолік - висока чутливість до коливань напруги в живильній мережі.

На машинах потужністю 10...100 кВт використовуються двигуни трифазного струму з контактними кільцями напругою 220/380 В. На потужних машинах (наприклад, екскаваторах середньої і великої потужності з ківшами вмістом 4 м³ і більше) застосовуються електродвигуни постійного струму, що живляться від індивідуальних генераторів, які отримують обертання від двигунів трифазного змінного струму або ДВЗ. Такі електросистеми називаються «генератор-двигун» (Г-Д). Електродвигуни постійного струму забезпечують кращу плавність пуску та гальмування механізмів порівняно з двигунами змінного струму.

На машинах періодичної дії встановлюють спеціальні електродвигуни, які дозволяють деяке регулювання кутової швидкості та дво- трикратне перевантаження у момент пуску.

На електрифікованих ручних машинах при зниженні маси електродвигунів здійснюють живлення напругою підвищеної частоти, для чого застосовують спеціальні перетворювачі.

У різного типу вібраційних машин (віброживильниках, дозаторах, віброгрохотах, вібраційних насосах і т. п.) застосовують однофазний електромагнітний вібродвигун. Цей двигун перетворює електромагнітну енергію в механічну зі зворотньо-поступальним рухом і відрізняється простотою конструкції та високою надійністю в роботі.

При відсутності постійного джерела електроенергії для забезпечення роботи електродвигунів та освітлення служать пересувні електростанції постійного і змінного струму. Найбільше поширення одержали електростанції змінного струму потужністю від 2 до 400 кВт з напругою 120...400В та масою 0,2...12т, які монтуються на причепах, автомобілях і в вагонах. Пересувна електростанція приводиться від ДВЗ.