3. Радіаційне забруднення навколишньою середовища та його вплив на здоров'я людини

Іонізуюча радіація находить широке застосування в медицині, геології, хімічній тех­нології, її використовують у приладах для контролю та автоматизації виробничих процесів, у сільському господарстві та інших галузях народного господарства.

Особливого значення в умовах сучасної науково-технічної революції набула можли­вість використання ядерних перетворень як джерела електричної енергії.

Позитивне значення використання атомної енергії та інших джерел іонізуючих ви­промінювань у житті сучасної людини очевидне. Водночас у випадку порушення вимог до їх експлуатації не виключена можливість аварійних ситуацій, радіоактивного забруднення нав­колишнього середовища, надфонового опромінення людей і тварин.

Іонізуючим називають будь-яке випромінювання, взаємодія якого з опроміненим середовищем призводить до створення в ньому з нейтральних атомів та молекул час­ток, які несуть електричний заряд, — іонів.

Іонізуюча радіація є природним компонентом середовища проживання людини.

Природний фон іонізуючого випромінювання формують такі основні джерела: космі­чні випромінювання, радіоактивні елементи земної кори, будівельні матеріали, води, повітря, продукти харчування, а також радіоактивні елементи, що входять до складу тканин живих організмів (інкорпоровані радіонукліди).

Під радіаційним фоном (РФ) розуміють іонізуюче випромінювання від природних джерел космічного і земного походження, а також від штучних радіонуклідів, які з'явилися в біосфері внаслідок діяльності людини.

РФ діє на все населення земної кулі і має відносно постійний рівень. Він зумовлений чинниками навколишнього середовища і не включає опромінення осіб, котрі працюють з джерелом іонізуючого випромінювання, опромінення в діагностичних цілях та ін.

Природний радіаційний фон (ПРФ) являє собою іонізуюче випромінювання, що dit на людину на поверхні Землі від природних джерел космічного та земного походження — радіоактивних ізотопів, які розсіяні в літосфері, гідросфері, атмосфері, космосі. Дози випромінювання ПРФ невеликі і становлять 0,1 -0,7 Р за рік.

Із існуючих шляхів надходження радіоактивних речовин в організм людини (при вди­ханні, через травний канал і шкіру) найнебезпечнішим є перший. Частинки пилу, на яких збираються радіоактивні ізотопи, під час вдихання повітря через верхні дихальні шляхи час­тково осідають у порожнині рота та носоглотці. Потім пил потрапляє в шлунок і в леген:. причому великі частинки затримуються у верхніх дихальних шляхах, а менші — в легенях Чим менший розмір аерозолів, тим більша величина затримання.

Гази швидко всмоктуються з повітря, яке людина вдихає, і через кілька секунд з'являються в позаклітинній рідині.

Рідкі та тверді радіоактивні речовини поводять себе в організмі по-різному залежн. від фізико-хімічних властивостей. Частина їх відкладається в органах дихання і глибоких відділах легень, частина — видихається. У легеневих альвеолах ці речовини залишаютьс." довго, частково вони переносяться в лімфатичні вузли, де також накопичуються. Потрапля­ючи до рота, частина радіоактивних речовин виділяється з пилом, а частина поглинається ;■ позаклітинну рідину під час проходження через тонку кишку.

Радіоактивні речовини, незалежно віл шляху надходження їх до організму, вже через декілька хвилин виявляють у крові. Якщо цс одноразове надходження, то концентрація споча­тку зростає до максимуму, а потім протягом і 5-20 діб знижується. Концентрація тривалоісну- ючих ізотопів утримується на одному рівні тривалий час. За характером розподілу в організмі людини радіоактивні речовини діляться на 3 групи: радіонукліди, що відкладаються в кістко­вій тканині, — кальцій, стронцій, барій, радій; радіонукліди, що концентруються в печінці (до 60%), — цезій, нітрат плутонію та інші; раідонукліди, що рівномірно розподіляються по всьо­му організму, — кисень, водень, залізо, полоній. Особливе місце в етіології захворювань лю­дини посідає радіоактивний йод. Він селективно накопичується в щитовидній залозі.

Існують суттєві відмінності в чутливості тканини і органів до дії випромінювання. Уче­ні встановили, що найчутливішими до опромінення є менш диференційовані молоді клітини, які розмножуються. Найвищу радіочутливість мають яєчка, яєчники, лімфатична тканина, кіс­тковий мозок. Серед органів травлення найбільше чутлива тонка кишка, найменше — печінка.

Органи, які мають найбільшу радіочутливість або накопичують найбільшу кіль­кість інкорпорованих радіонуклідів, отримали назву критичних

Час перебування радіонуклідів в організмі визначає час опромінення тканин, у яких він локалізований. Цей час залежить від періоду напіврозпаду ізотопу (Тр) і швидкості його виведення з організму.

Іонізуюче випромінення має високу біологічну активність. Залежно від дози опромі­нення та низки інших умов воно здатне чинити несприятливий вплив на людину, тварин і рослини аж до повної їх загибелі.

Відзначають такі ефекти впливу іонізуючої радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); со- мато-стохастичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плода, скорочення три­валості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації).