Вступ

У граматичній системі мови синтаксису належить центральне місце, оскільки у його сфері функціонують мовні одиниці, які забезпечують спілкування людей, безпосередньо співвідносячи повідомлюване з реальною дійсністю.

Синтаксис (грец. syntaxis – побудова, поєднання, порядок) – розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і правила їх функціонування.

Термін «синтаксис» застосовують і щодо синтаксичної будови мови. Синтаксис мови – сукупність наявних у мові закономірностей, що зумовлюють побудову та функціонування синтаксичних одиниць.

Предмет синтаксису у процесі розвитку науки про мову трактували по-різному, що пояснюється об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Предметом синтаксису в сучасному мовознавстві є система синтаксичних одиниць, їх структура і семантика, синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення тощо.

Стосовно синтаксичних об’єктів немає єдиної думки. Сучасна наука синтаксичними одиницями найчастіше називає словосполучення, просте речення, складне речення, висловлення. Об’єктами синтаксису є також слово (лексема) і форма слова, однак їх розглядають не тільки синтаксис, а й лексика і морфологія; тому їх характеризують лише з погляду синтаксичних властивостей. Нерідко до синтаксичних одиниць відносять і складне синтаксичне ціле.

Останнім часом в українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці – речення, словосполучення і мінімальну синтаксичну одиницю (компонент речення або словосполучення). У сучасному мовознавстві вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів. Переважно досліджують три аспекти: формально-синтаксичний (враховує формальну будову синтаксичних одиниць), семантико-синтаксичний, або семантичний (враховує взаємозв’язок формальної будови і значення синтаксичних одиниць), і комунікативний. Панівним є функціональний підхід до вивчення синтаксичних явищ. Він полягає у дослідженні об’єктивно-смислового змісту речення як відображення явищ позамовної дійсності, реалізується в концепціях американських мовознавців Чарльза Філлмора (нар.1929), Уолеса Чейфа (нар.1927) та інші. Функціонально-синтаксична концепція Анатолія Мухіна орієнтована на виділення функціональної синтаксично одиниці (синтаксеми) з урахування її диференційних семантико-синтаксичних ознак. Голландський лінгвіст Симон-Корнеліс Дік (нар.1940) досліджує взаємовідношення функціонального і системного аспектів у синтаксисі , а чеський мовознавець Вілем Матезіус (1882-1945) – комунікативний аспект функціонального синтаксису. Він створив і вчення про актуальне членування речення.

В українському мовознавстві досліджують передусім формально-синтаксичний та семантико-синтаксичний аспекти, їх взаємодію. Найповніше ці аспекти з погляду функціонального синтаксису дослідив Іван Вихованець (нар. 1935). Він розглянув типи функціональних синтаксичних одиниць за формально-синтаксичними і семантико-синтаксичними ознаками, синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення, синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення, формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну структури речення.

1.1. Сучасні вчення про синтаксичні одиниці

В українській лінгвістиці виділяють три основні синтаксичні одиниці: речення, словосполучення і мінімально синтаксичні одиниці. Як зазначає І.Р.Вихованець, речення і словосполучення є синтаксичними одиницями-конструкціями, а мінімальна синтаксична одиниця функціонує як компонент речення або словосполучення.

Речення - є предикативною одиницею, оскільки його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спонукальність, бажальність, теперішній, минулий, майбутній час) співвідноситься з дійсністю. Воно є основною і найбільшою синтаксичною одиницею в мовній системі. Напр..: Вийшла в поле руська сила, корогвами поле вкрила (Іван Франко); П’яниш, як жоден на землі напій…(М.Рильський). На цьому визначенні зійшлися і К.Ф.Шульжук, і І.Р.Вихованець. Вони зазначають, що синтаксична сутність речення виявляється в комплексі граматичних значень, співвіднесених з актом мовлення й позицією (комунікативним наміром) мовця. Такий комплекс граматичних значень багато синтаксистів називають предикативністю. У цьому розумінні предикативність відбиває стосунок змісту речення до дійсності (реальність чи нереальність, необхідність чи ймовірність, можливість чи неможливість тощо). Отже, відповідно до категорії предикативності як визначальної реченнєвої ознаки речення являє собою в системі синтаксичних одиниць предикативну одиницю.

Досить виразно тепер постає відмінність речення від іншої синтаксичної одиниці-конструкції – словосполучення. І ця відмінність полягає в належності їх до різнорідних одиниць: предикативної одиниці (речення) і непредикативної одиниці (словосполучення). Виходячи з цього К.Ф.Шульжук подає наступне визначення: «Словосполучення - непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом». І.Р.Вихованець подає більш розгорнуте значення цього поняття. На його думку, словосполучення – підпорядкована реченню непредикативна синтаксична одиниця-конструкція, граматичне і змістове поєднання двох або більше повнозначних слів (чи словоформ), яке зі змістового боку є складним найменуванням явищ дійсності, а з формально-синтаксичного – сполученням повнозначних слів за допомогою підрядного або сурядного зв’язку. Поряд із мінімальною синтаксичною одиницею воно бере участь у побудові речення.

Слід також зазначити, що речення (як предикативна одиниця) і словосполучення (як непредикативна одиниця) різняться кількісно складом компонентів (речення може бути й одне слово), пор.: Світає; Вечір; Тихо; слухати музику; сонячний ранок; батько і мати.

Вчені сходяться на тому, що на противагу синтаксичним одиницям-конструкціям – реченню і словосполученню мінімальна синтаксична одиниця є їх складником, тобто функціонує в межах речення або словосполучення. Вихованець наголошує на тому, що мінімальні синтаксичні одиниці виділяються на основі синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень. Думки вчених щодо визначення цієї синтаксичної одиниці збігаються. Мінімальна синтаксична одиниця - компонент речення чи словосполучення, що виділяється на основі синтаксичного зв’язку (формально-синтаксичний компонент) чи семантико-синтаксичного (семантико-синтаксичний компонент).

Відмінності між трьома синтаксичними одиницями виявляються передусім у граматичному плані. Це виразно простежується за речового (змістового) збігу їх компонентів. Розглянемо приклад, який пропонує нам І.Р.Вихованець: Сіяли буряки (речення) – сіяння буряків (словосполучення) – бурякосіяння (мінімальна синтаксична одиниця). Як підсумок, мовознавець зазначає, що три різні синтаксичні одиниці тут називають ту саму подію, проте розрізняються елементами змісту, зумовленими граматичною будовою цих одиниць. Найрельєфніше відображає подію речення, оскільки у ньому як предикативній одиниці подію співвіднесено з мовленнєвим актом, моментом мовлення на відміну від словосполучення і мінімальної синтаксичної одиниці.

У внутрішніх межах відповідної синтаксичної одиниці можливий поділ на великі угрупування, які нерідко вважають окремим типом синтаксичних одиниць. Наприклад, речення як основну синтаксичну одиницю поділяють на два класи – просте речення і складне речення.

Отже, синтаксичні одиниці є одиницями і мови, і мовлення. В кожній із цих сфер вони виявляють специфічні ознаки.