5) Розвиток української літератури другої половини 19 ст

У другій пол. XIX ст. українська література розвивалася за несприятливих соціально-політичних умов, що передусім було пов'язано з гоніннями російського царату на українську мову (Валуєвський (1863) та Емський (1876) укази). У цей час творила плеяда видатних письменників-патріотів, послідовників Т.Шевченка. Визначним представником літератури демократичного напрямку стала українська письменниця Марко Вовчок (М.Вілінська, 1833—1907). Уже в першій своїй книзі «Народні оповідання» вона гнівно засудила кріпосницький лад, з великою любов'ю відтворила образи про стих трудівників. У пізніших оповіданнях, повістях, романах письменниця яскраво зобразила боротьбу народних мас проти гнобителів, викрила духовне убозство провінційного панства, створила колоритні образи поборників інтересів трудового люду. У демократичному річищі протікала й літературна творчість Л.Глібова (1827—1893), який написав 107 байок, комедію «До мирового», вірші для дітей, багато поезій, в т. ч. пісню «Журба» («Стоїть гора високая»).

Перший зразок реалістичного соціально-побутового роману — «Люборацькі» створив талановитий письмєнник-різночинець А.Свидницький (1834 — 1871). Революційним пафосом пройнята його поезія. Яскравою антикріпосницькою спрямованістю відзначилася творчість С.Руданського (1834—1873). У «Співомовках» він викрив негативні звички українства, з великою симпатією показував розум, кмітливість, винахідливість його кращих синів і дочок. Широку популярність здобули його мелодійні ліричні поезії.

70 —90-і роки XIX ст. ознаменувалися приходом в українську літературу нових високоталановитих письменників. Чільне місце серед них зайняв І.Нечуй-Левицький (1838 — 1918), який створив понад 50 художніх творів: повісті «Бурлачка», «Кайдашева сім'я», «Микола Джеря», «Афонський пройдисвіт», п'єси «На кожум'яках», «Маруся Богуславка», історичні романи «Князь Єремія Вишневенький», «Гетьман Іван Виговський» та ін. У них письменник глибоко відобразив життя, побут і психологію різних верств українського суспільства, правдиво змалював образи борців проти соціальної несправедливості, героїчні і трагічні сторінки української історії. Видатним представником письменства був Панас Мирний (П.Руденко, 1849 —1920), який став першим творцем соціально-психологічних романів та повістей. Перу Панаса Мирного належать багато творів, що ввійшли до скарбниці світової літератури. Серед них насамперед романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», повісті «Лихі люди», «Товариші», «Лихо давнє і сьогочасне» та ін. Твори Панаса Мирного сповнені теплотою до українського народу, пройняті демократичною ідейністю. Плідно працював на ниві української літератури і культури взагалі Б.Грінченко (1863 — 1910).

Вагомий внесок у розвиток української літератури зробив П.Куліш (1819-1897). У низці поетичних, прозових, драматичних, публіцистичних творів він з великою любов'ю змалював боротьбу народних мас проти польсько-шляхєтського гніту, переконливо відтворив життя України за часів козаччини і Гетьманщини. Виступав за збереження основ народної моральності, проти денаціоналізації українського народу. На подібних позиціях стояли письменники О.Кониський, Д.Мордвець, Олена Пчілка (О.Косач).

У 90-х роках XIX ст. почалася літературна творчість М.Коцюбинського (1864—1913). Уже в ранніх творах («Дорогою ціною», «Для загального блага» та ін.) він майстерно відтворив вражаючі картини життя трудового народу, його прагнення до волі. Патріотичними, сповненими оптимізму творами заявила про себе геніальна поетеса Леся Українка (Л.Косач-Квітка, 1871 — 1913). Полум'яна патріотка України, вона весь свій талант віддавала служінню інтересам пригнобленого рідного народу. Не тільки в творчості революційним діячем був видатний поет, талановитий публіцист і літературний критик П.Грабовський (1864—1902). За це царизм тримав його у тюрмах та на засланні, де він помер у розквіті творчих сил. Наприкінці XIX ст. створив низку історичних оповідань у формі хронік М.Грушевський. Популярними були твори на цю тематику А.Кащенка, О.Левицького.

У дружніх взаєминах із своїми наддніпрянськими побратимами був І. Франко (1856— 1916) — український письменник, який плідно працював в усіх жанрах літератури, стежив за світовим літературним процесом, ставив у основу своїх творів високі ідеї, за які наполегливо боровся як критик та громадсько-політичний діяч. Чи не найяскравішою була діяльність І.Франка-поета. У Львові вийшли його збірки поезій «З вершин і низин» (1887), «Зів'яле листя» (1896), «Мій ізмарагд» (1898). «Із днів журби» (1900) та ін., пройняті революційними ідеями.

Найвидатнішим її представником був І. Карпенко-Карий (І.Тобілевич, 1845—1907), який створив понад 20 драм і комедій: «Бурлака», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Бору ля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта» та ін. У них переконливо показано широку картину життя українського пореформенного села.

Таким чином можна виділити такі етапи розвитку української літератури в ХIX ст.:

• рубіж XVIII-XIX ст. і початок XIX ст. – поява перших творів рідною мовою (перш за все “Енеїда”);

• 40-50-і роки XIX ст. – творчість Т.Шевченка й оформлення української літературної мови, головне місце у тематиці займає реалістичне змалювання народного життя;

• друга половина XIX ст. – широка палітра літературних жанрів, поглиблення соціального, поява психологічного аналізу, збагачення проблематики, ускладнення образного ряду, особливо у творчості І.Франка, Л.Українки, об'єднання літературного процесу в Західній та Східній Україні.

8. Діяльність Наукового Товариства імені Шевченка у Львові.

Наукове товариство ім. Т. Шевченка – науково-культурна громадська організація, заснована в 1892 р. на кошти прогресивної української громадськості Львова та інших міст Західної України. Попередником НТШ було Літературне товариство ім. Т. Шевченка, засноване в грудні 1873 р. Товариство було побудовано як прообраз академії наук – з історико-філософською, філологічною та математично-природничо-лікарською секціями і підсекціями, із виданням наукових записок, збірників, часописів. Поряд із науково-дослідницькою діяльністю НТШ проводило культурно-просвітницьку роботу серед населення. НТШ об'єднувало фахівців різних галузей знань, письменників, культурних та державних діячів Західної і Наддніпрянської України, інших держав. Членами і активними діячами НТШ були 0. Барвінський, М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, С. Томашівський. Іноземними членами НТШ обирались А. Ейнштейн, М. Планк, Т. Масарик. Головою НТШ у 1897 р. був обраний М. Грушевський, який переїхав до Львова з Києва. Він перейнявся ідеєю створення Української академії наук, натхненником якої був його вчитель В. Антонович.

Творчий доробок НТШ з 1873 по 1939 pp. становив 1172 томи різних видань, у тому числі 943 томи серійних наукових публікацій. Крім цього, НТШ стало основним видавцем українських підручників.

Найважливіші досягнення були зроблені в галузі суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського, І. Джиджори, І. Крип'якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського), філології та літературознавстві (роботи М. Возняка, М. Деркач-Футрак, О. Огоновського, К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф. Вовка, І. Раковського), бібліографії (І. Левицького, В. Дорошенка) та ін.

НТШ належать безсумнівні заслуги в розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведенні української науки за межі українознавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названого пізніше рентгенівським), праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького та В. Кубійовича у дослідженні географії України та ін.

У жовтні 1989 р. на зборах ініціативної групи вчених відновлено НТШ у м. Львові.

11