узк1

1. Класифікація архаїчних міфів

До найдавніших і найпримітивніших міфів належали міфи про тварин (або зооморфні) і зооантропоморфні міфи. Найелементарніші з них являють собою наївне пояснення окремих ознак тварин. Глибоко архаїчні міфи - про походження тварин від людей або міфологічні уявлення про те, що люди були колись тваринами. Уявлення про зооантропорфних предків, як правило, мають тотемічне походження. Міфи про перетворення людей на тварин і рослин широко відомі майже всім народам земної кулі. Найпоширеніші з них - давньогрецькі міфи про Нарциса, про павука Арахну; індійські сказання про лотос; вірування північноамериканських індіанців про їх походження від черепахи, вовка, ведмедя тощо. Найстарішими є міфи про походження сонця, місяця, зірок (солярні, лунарні і астральні міфи). В одних сонце зображується людьми, які колись жили на землі і з якихось причин піднялися на небо, в інших - створення сонця і місяця приписується надприродній істоті.

Центральну групу міфів складають міфи про походження світу, Всесвіту, тобто космогонічні, і міфи про походження людини, тобто антропогонічні. У відсталих з точки зору культури і цивілізації народів небагато космогонічних міфів, а лише зрідка зустрічається згадка про те, що земна поверхня колись мала інший вигляд, але питання, як з'явилися земля, небо і т.д. не порушуються. Щось говориться про походження людей, однак відсутній його мотив: або згадується про перетворення тварин на людей, або виступає мотив "доробки" чи "вивільнення (з печери, з-під землі)". У народів, які стоять на вищому рівні культурного розвитку, з'являються розвинуті космогонічні та антропогонічні міфи. Дуже типові міфи про походження світу і людей - полінезійські, індіанців, стародавнього Сходу і Середземномор'я. У цих міфах виділяються дві ідеї: творіння і розвитку. Згідно з міфологічними поглядами. Заснованими на ідеї творіння, світ був створений якоюсь надприродною істотою - богом, деміургом, великим чаклуном. Згідно з іншими еволюційними поглядами, світ поступово розвивався з якогось без формного стану - хаосу, темряви, води, яйця тощо. Як правило, в космогонічні міфи вплітаються і теогонічні - міфи про походження богів і їх взаємовідносини між собою. Серед поширених міфологічних сюжетів - про чудесне народження і походження смерті; пізнішими були уявлення про загробне життя і долю. До космогонічних міфів примикають і розповіді-пророцтва про "кінець світу", тобто есхатологічні міфи, які зустрічаються лише на порівняно високому рівні розвитку.

Особливе місце посідають міфи про винахід ремесел, землеробства, добування вогню, а також встановлення в середовищі людей певних соціальних інституцій, шлюбних правил, звичаїв, обрядів. Ці нововведення майже завжди приписуються культурним героям (в архаїчній міфології ці образи дуже важко відрізнити від міфологічного уявлення про тотемічних предків, у міфологічних системах ранньокласових суспільств вони нерідко зливаються з уявленнями про богів, а також героїв історичних переказів). До міфів про культурних героїв (культуртрегерів) примикають міфи про близнюків, тобто міфи, де образ культурного героя немовби розділений на два: це два брати-близнюки, наділені протилежними рисами (один добрий - інший злий. Один усе робить добре, вчить людей корисному - інший тільки псує і бешкетує).

У міфах аграрних народів із розвиненим сільським господарством істотне місце відводиться міфам, що символічно відтворюють природні цикли. Аграрний міф про вмираючого та воскреслого бога широко відомий з міфології Давнього Сходу, хоча найбільш рання форма цього міфу зародилась ще на грунті первісного господарства, основу якого складало полювання. Так виникли міфи про Осіріса (Давній Єгипет). Адоніса (Фінікія), Аттіса (Мала Азія), Діоніса (Греція) та ін.

На ранніх стадіях розвитку міфів вони були здебільшого примітивними, короткими, елементними за змістом, позбавленим поєднальної фабули. Пізніше, на порозі класового суспільства, створюються більш складні міфи, різні за походженням міфологічні образи і мотиви перегукуються, пов'язуються один з одним, утворюючи цикли. Міфи перетворюються на розгорнуту розповідь.

Для первісного міфу характерні такі риси: Синкретизм — людина з таким світоглядом сприймає світ як первісно нерозрізнений, цілісний попри його протилежності. Символізм — міфи завжди глибоко символічні, мають не лише буквальне, але й опосередковане значення. Генетизм — походження одних речей і явищ від інших, де старе є ціннішим, ніж нове; основне питання — хто кого породив. Тотемізм — спорідненість людей з певними рослинами чи тваринами, походження від них і отримання покровительства. Анімізм — віра в існування душі й духів, які керують матеріальним світом. Фетишизм — віра в речі з магічними силами. Магія — віра у вплив на світ за допомогою ритуалів, слів, через використання надприродних сил.

Загальноприйнятої класифікації міфів не існує. Так спроби класифікувати міфи проводили дослідники Джозеф Кемпбелл, Андрій Топорков, Єлеазар Мелетинський, письменники Хорхе Луїс Борхес та Крістофер Букер. Однією з найпоширеніших класифікація Мелетинського:

1. Етіологічні (пояснювальні) — пояснюють появу різних природних і культурних явищ. Загалом всі міфи є етіологічними, оскільки розповідають як дещо виникло або змінилося;

2. Космогонічні — оповідають про походження світу (Космосу — впорядкованого світу, що протиставляється Хаосу), його влаштування і зміни;

3. Астральні — оповідають про походження небесних світил: Сонця, Місяця, зірок, сузір'їв, комет;

4. Солярні та лунарні міфи — розповідають про походження і функції Сонця та Місяця;

5. Антропогонічні — про появу людини і набуття нею звичного «тепер» вигляду;

6. Міфи про близнюків — розповідають про діяння близнюків, котрі зазвичай є втіленнями протилежних начал. Близнюки або протистоять один одному, або дружать, вершачи подвиги і добуваючи культурні блага;

7. Тотемічні — про тотемних предків-покровителів (тварин або рослин), як вони стали тотемами і впливають на життя людей;

8. Міфи про вмираючого й воскресаючого бога (героя) або календарні міфи — оповідають про причини появи змін пір року, сезонних свят і обрядів;

9. Героїчні міфи — про діяння героїв, облаштування ними світу для життя людей, добування/створення культурних благ;

10. Міфи про непорочне зачаття і чудесне народження — виділяються як у самостійну групу, так і мотив у міфах інших груп. Оповідають про народження героя чи бога без участі батьків чи тільки від однієї особи;

11. Міфи про всесвітній потоп — поширена категорія міфів про потоп, як правило кару богів, в ході якого рятується невелика група людей, гідних започаткувати нове людство;

12. Есхатологічні — оповідають про кінець світу і його відродження.

2. Культура Месопотамії: міфологія, мистецтво, правова думка.

Одна із перших цивілізацій з'явилась на Близькому Сході. Географічні межі: від гір Вірменії на півночі до Перської затоки на півдні, від гірських областей Ірану на сході до Сірійсько-месопотамського степу на заході. Назва "Месопотамія" в перекладі з давньогрецького - "Межиріччя" ( від грецьк. «месос» – серидина; «патамос» – річка) /територія між річками Тигр і Євфрат/. Територія Месопотамії, яку Біблія називає "рівниною Санаар", поділяється на дві географічні зони - Північну /Верхню/ й Південну /Нижню/. Цивілізація існувала кілька тисячоліть, була похована під піском, болотом і щебнем. ( від грецьк. «месос» – серидина; «патамос» – річка)

В основу вивчення культури Стародавньої Месопотамії покладено чітку періодизацію: І ранньодинастичний період (бл. 750 – 2675 рр. до н. е.), пов’язаний з іменами кількох міфічних правителів міст Урука, архаїчного Ура.

ІІ ранньодинастичний період (бл. 2615 – 2500 рр. до н. е .), для якого характерні офрмлення І династії Урука, де серед імен царів зустрічається напівлегендарне ім’я царя Гільгамеша.

ІІІ ранньодинастичний період (бл. 2500 – 2315 рр. до н. е.), коли на території Месопотамії виникає чимало міст-держав, які ведуть самостійну політику. Це міста Кіш, Ур, Акшак, Умма, Лагаш та ін.

Писемність Клинопис - найранніший вид писемності знаками, що зародився в Шумері наприкінці IV тис.до н.е.

Клинопис зміг зафіксувани живу мову і став справжньою писемністю. Надалі писемність і ритуальні церемонії великою мірою сприяють появі літератури.

Бібліотека царя Ашшурбанапала в Ніневії Це одна з перших у світі справжніх, систематично підібраних і влаштованих бібліотек, де зберігалося 25 тисяч табличок. Комплектація бібліотеки була під контролем самого царя. За його наказом писці робили копії зі стародавніх чи рідкісних табличок, привозили до Ніневії оригінали. Був створений перший у світі бібліотечний каталог.

Великі тести містять приблизно 150 таблиць, кожна з яких має свій порядковий номер. Заголовки до текстів даються за початковими словами першої таблиці. На кожній табличці було написано ім'я царя. Наприклад:

Замовлення. Зле замовлення ніби демон вразило людину. Четверта табличка Сурпу. Переписано й звірено з оригіналом. Палац Ашшурбанапала, правителя світу, правителя Ассирії.

Мистецтво На витворах мистецтва шумери надавали значну перевагу зображенню полювання на хижаків. У Месопотамії, на відміну від Єгипту, не було єдиного образотворчого канону, майстри ніколи не прагнули до досягнення подібності зображення з оригіналом, приділяючи головну увагу виразності поз, міміки і жестів.

Скульптура представлена ​​маленькими фігурками тварин і так званих адорантів зі складеними на грудях руками, величезними вухами і інкрустованими очима. Статуетки адорантів поміщалися в храми. Їх великі вуха символізували мудрість (шум. «вухо» і «мудрість» позначаються одним словом), а також вказували на те, що молитва буде почута Богом.

Культура в Ассирії У І тис. до н. е. ключові позиції в Межиріччі займає Ассирія - одна з «великих держав» того часу. Успадкувавши традиції шумеро-аккадського мистецтва, а також сприйнявши культуру своїх сусідів хетів і хурритів, асирійці створили вражаючий стиль, заснований на прославлянні могутності царської влади і військової сили. Головними архітектурно-художніми центрами були Ашшур і Ніневія. Майже всі міста Ассирії представляли собою фортеці, обнесені масивними стінами з вежами і оточені ровом з водою. Так, наприклад, палац Ашшурназірпала (883-859 рр. до н. е.) у місті Кальху вражав багатством матеріалів і розкішшю обробки.

Роль Навуходоносора в культурі Месопотамії Найбільшого розмаху будівництво у Вавилоні досягло за Навуходоносора ІІ, що по праву носив титул «цар Вавилонії, цар Шумеру й Аккаду, цар чотирьох сторін світу». Підкоривши Сирію, закріпивши за собою Фінікію, він захопив Єрусалим і використав усіх полонених на будівництві храмів, укріплень, палаців Вавилона. Новуходоносор ІІ піклувався і про численні інші міста і святилища країни.

Зіккурат Есагіли - храм, присвячений Мардуку, богу-покровителю Вавилона. Саме цей зіккурат увійшов в історію під назвою Вавилонської вежи, справжня назва – Етеменанкі (шумерське – «будинок підвалин небес і землі»). За даними археологічних розкопок, довжина однієї сторони зіккурату дорівнювала приблизно 91,5 м. Вершину вежі прикрашав храм, розміри якого також були значними – 24*22,5 м, висота 15 м.

Ворота Іштар Навуходоносор перебудував Вавилон, перетворив його в неприступну твердиню. Він спорудив парадний в’їзд до міста – облицьовані синіми кахлями та прикрашені рельєфними фігурками биків, левів та єдинорогів Ворота богині Іштар. одні з восьми парадних в'їзних міських воріт. Вони присвячені богині Іштар і є напівкруглою аркою з цегли, покритої блакитною, жовтою, білою і чорною глазур’ю із зображенням яскраво-жовтих фігур левів, грифонів і биків на синьому тлі.

Висячі сади Семіраміди Також за правління Новуходоносора ІІ споруджено «висячі сади Семіраміди» . За легендою, цар вирішив подарувати своїй улюбленій дружині цілу оазу, ніби вивезену з гір Мідії, звідки вона була родом. У саду були висаджені улюблені рослини цариці. Для їх поливання було збудоване спеціальне водопійцомне колесо зі шкіряними відрами, яке рухали раби. Висячі Сади були пірамідою, що складалася з чотирьох ярусів, кожен з яких мав цегляні стіни, що спиралися на високі колони. Платформи терас були складені з масивних кам’яних брил, укритих згори шаром очерету й залитих асфальтом.

Особливості правової думки 1. Формою існування політико-правових уявлень були міфи, перекази про богів і героїв тощо. Поряд з ними збереглися і важливі відомості про ставлення людей тієї епохи до своїх повсякденних справ, до того, як слід поводитися в світі, щоб заслужити прихильність богів. У таких свідоцтвах простежуються витоки правових уявлень епохи і способи усвідомлення ієрархічної підпорядкованості між мудрістю богів і життєвим досвідом людей. 2. Уявлення про ієрархію цінностей і орієнтирів поведінки людини накладали свій відбиток на законодавчу діяльність правителів, визначаючи зв'язок склалися в Стародавній Месопотамії міфологічних уявлень про право з законодавчим мистецтвом, які досягли там дуже високого рівня.

Закон Хаммурапі Найвидатнішою пам’яткою правової думки стали закони царя Хаммурапі, викарбувані на чорному (базальтовому) стовпі. Цей кодекс має досить великий вступ, де сповіщається, що боги передали Хаммурапі царську владу, щоб він захищав слабких, сиріт та вдів від образ та утисків сильніших. Кодекс налічує статті, що охоплює майже всі сторони життя вавилонського суспільства того часу. Ці статті подають основи громадянського, карного та адміністративного права. Кодекс законів є важливим ще й тим, що в ньому реалізується принцип таліону – «око за око», «зуб за зуб».

У верхній частині каменю знаходилося таке зображення: на троні сидить бог з високою короною, а перед ним у шанобливій позі стоїть цар. Це бог Сонця Шамаш вручає Хаммурапі жезл - символ влади над людьми.

Характерними рисами судебника є: а) формалізм (наприклад, проходження належної процедурі укладення договору, клятви); б) казуальна форма викладу правових норм, що містять правила, придатні для одиничного, окремого випадку; в) відсутність загальних правових понять, принципів; г) символізм (наприклад, символічна відповідальність за підміну дитини годувальниці - відрізання грудей); д) збереження пережитків родового ладу (зокрема, принципу таліона, застосування ордалий); е) відсутність системи у викладі правових норм, диференціації норм за галузевою належністю.

Міфологія. Віра у богів та духів

Відтоді, як населення Месопотамії перейшло до осілого землеробства й заснувало постійні поселення, дедалі більшу роль у його уявленнях стали відігравати сили, яким приписувалася здатність забезпечувати йому існування й виживання. Населення Месопотамії не розділяло світ на живий і мертвий, реальний та ілюзорний. Все, що можна відчути, виразити чи просто уявити, воно наділяло душею, здатністю мислити і діяти.

В його уявленні світ буквально кишів найрізноманітнішими богами та духами. Кожне місто чи село, кожна сім'я, кожна людина мали своїх богів-покровителів - великих, могутніх і мудрих, проте не позбавлених людських пороків, здатних навіть на аморальні вчинки.

Регіонально культурні різновиди

• Шумерська міфологія - міфічні уявлення шумеромовного населення Межиріччя, зафіксовані в джерелах зазначеною мовою. Єдність шумерської міфології умовно: кожне місто-держава мала свій пантеон, власну генеалогію найважливіших богів і місцеві варіанти міфів.

• Аккадська міфологія - міфічні уявлення аккадців до кінця III тис. до н. е У широкому сенсі, під цим терміном розуміється міфологія усього аккадомовного населення Стародавнього Межиріччя, в тому числі вавилонян і стародавніх ассірійців.

• Вавилонська міфологія - міфічні уявлення аккадомовного населення Вавилонського царства, а згодом - усієї області Нижнього Межиріччя, відомої в античних джерелах під ім'ям «Вавилон».

• Ассирійська міфологія - міфічні уявлення аккадомовного населення Північного Межиріччя, в першу чергу мешканців верхів'їв Тигра, де розташовувалася історична область Ассирія.

• Міфологія окремих міст-держав - міфічні уявлення населення деяких номів Стародавнього Межиріччя, що не входять ні в одну з чотирьох груп, наприклад міста держави Марі.

Пантеон

• Ану — бог неба

• Енліль — бог повітря

• Енкі — бог води

• Ерешкігаль — богиня потойбіччя

• Інанна — богиня війни

• Намму — Першоматір.

• Нінхурсаг — богиня землі

• Нанна — бог місяця

• Нінгаль — дружина Нанни, провидиця

• Нінліль — дружина Енліля

• Нінурта — бог війни та перемоги

• Уту — бог сонця

Міф про потоп

В епосах різних народів, зокрема й у вавилонському, потоп, що знищує людство, викликаний не повінню з моря, а дощовою бурею. Жахлива буря триває сім днів і сім ночей. Панує суцільна темрява. Дощ і вітер ревуть, як розлючений бик. Гине весь людський рід, окрім Наймудрішого та його сім’ї. Але потоп припиняється, води починають спадати. Коли корабель пристає до берега, Наймудріший дякує богам і приносить їм у дар їжу.

Енліль помічає непокору: одна людина з сім’єю все-таки врятувалася! Але Енліль віддає належне розуму Енкі та хоробрості Наймудрішого. Він милостиво дарує Наймудрішому безсмертя. Енкі вирішує, що людей не повинно бути дуже багато, а то вони порушуватимуть спокій богів. Відтепер не всі жінки зможуть мати дітей. Крім того, всі люди, проживши певну кількість років, вмиратимуть природною смертю. Цей міф пояснює, чому люди смертні.

«Енума Еліша»

Найбільш значним явищем аккадо-вавилонської месопотамьской міфології в цілому була поема «Енума Еліша». Нові боги прагнуть організувати хаос, що уособлюється в образах Апсу, Мумму і Тіамати. Організувати первородний хаос означало перш за все відокремити вологий стан від твердого, повітря від вогню. Аккадський Енкі - бог Еа присипляє Апсу і розчленовує його. Він же зв’язує Мумму. Однак третя особа хаосу - Тіамат ствоює потвор і схиляє на свій бік бога Кінгу. Усі нові боги в жаху. Лише син Еа бог Мардук вирішується битися з Тіаматою і її союзниками. Але попередньо він вириває у богів згоду на свою перевагу. Так вавилонські жерці обгрунтували піднесення Вавилона над іншими містами. Мардук був богом міста Вавилона, інші боги - богами інших міст. Це приклад ідеологічної функції міфології в умовах ранньокласового суспільства. Мардук переміг Тіамат. Він розсік її тіло на дві половини. З нижньої Мардук створив землю, з верхньої - небо. Далі бог Вавилона син Еа створює сузір'я, пори року і дванадцять місяців, тварин, рослин і людини. Людина суперечлива. Його тіло складається з глини з домішкою крові страченого Мардуком бога-зрадника Кінгу. Його душа - плід дихання Мардука.

Серед багатьох текстів, виявлених Генрі Лейярдом у руїнах бібліотеки Ашурбаніпала в Ніневії, виявився міф про створення світу,. Текст, відновлений за фрагментами табличок і опублікований Джорджем Смітом в 1876 році, незаперечно свідчив про існування аккадського тексту, написаного Старовавилонським шрифтом і розповідає про те, як бог створив Небо, Землю і всі живі істоти на Землі, включаючи людини.

3. Культура Стародавнього Єгипту: міфологія, мистецтво, правова думка.

Давньоєгипетська цивілізація виникла в північно-східній Африці, в долині Нілу, на сході Аравійського нагір'я та на частині Лівійського плоскогір'я. Єгиптом цю країну назвали греки, самі ж єгиптяни називали її «Чорна земля».

Створення єдиної держави за традицією датується 3000 р. до н. е., коли цар Верхнього Єгипту Мене підкорив Нижній Єгипет і заснував першу династію об'єднаної країни. Історія Стародавнього Єгипту поділяється на кілька періодів: Раннього царства (бл. 3000— 2800 pp. до н. е.); Стародавнього царства (бл. 2800—2250 pp. до н. е.); період політичної роздробленості, міжусобних війн (бл. 2160— 2134 pp. до н. е.); Середнє царство (2134—1786 pp. до н. е.); держава гіксосів (бл. 1786—1575 pp. до н. е.); Нове царство (1575— 1087 pp. до н. е.).

Дуже довго ніхто не міг розшифруватиєгипетські ієрогліфи. Першим, хто це зробив, був французький вчений-лінгвіст Франсуа Шампольйон (1790–1832). У цьому йому допоміг двомовний (греко-єгипетський) напис на Розеттському камені, що був знайдений під час походу Наполеона Бонапарта до Єгипту у 1799 р. Результати своїх дослідів він опублікував у 1822 р., а дата його доповіді перед членами Французької Академії наук 23 вересня того ж року вважається за день народження нової науки – єгиптології.

Найдавніший із зразків письма, що зберігся до наших часів, – папірус Пісса. На думку вчених, йому понад шість тисяч років. Але не тільки поважний вік цікавий, а й те, що на ньому написано. Папірус починався такими словами: «На жаль, світ тепер не той, що був раніше. Кожний хоче писати книжки, а діти не слухають батьків».

В епоху Стародавнього царства було створено алфавіт, який слугував для позначення 24 основних звуків. Проте повного переходу до нової системи письма не відбулося. У цей період з'являється скоропис. Удосконалений скоропис—демотика, що нагадує сучасну стенографію, виник у VIII ст. до н. е. і набув значного поширення в пізню епоху занепаду Єгипетської держави. Складність єгипетської ієрогліфічної писемності та повільний її розвиток можна певною мірою пояснити тим, що вона була привілеєм жерців та писців, які оточували її ореолом релігійної таємничості, вважали даром бога мудрості Тота.

До наших часів збереглася багата літературна спадщина давніх єгиптян. Коріння художньої літератури сягають глибокої давнини — Стародавнього царства. Здебільшого імена авторів невідомі. Традиція оточувала ореолом святості імена мудреців, яким приписувалось авторство тієї чи іншої казки, повісті або повчання. Іноді знаємо імена писців. Найвищого розвитку єгипетська література досягає в період Середнього царства.

В єгипетській літературі відбилися мотиви народної творчості. Збереглося чимало народних пісень, любовних та придворних віршів. Дуже популярними були міф про Озіріса, інші міфи космічного та сонячного циклів, в яких розповідалося про створення світу, винищення людей богами та ін.

Зв'язок літератури з релігією був дуже міцний. Вплив релігійно-магічного світогляду на життя народу посилювався тим, що твори релігійної літератури набували художньої форми. Особливо активно розвивалася релігійна поезія: гімни, магічні заклинання, жертовні формули тощо. Була поширена і драматична поезія. До наших часів дійшов уривок з релігійної драми, або містерії, в якій зображувалися страждання, смерть та воскресіння бога Озіріса.

Мистецтво давніх єгиптян також було тісно пов'язане з релігійною міфологією. Характерними його рисами були: велична монументальність форми, суворий та чіткий, майже геометричний конструктивізм і типова фронтальність. Слід відзначити і реалістичні тенденції, які особливо виявилися у портретних зображеннях.

Високого розвитку та технічної досконалості досягла архітектура, що характеризувалася величною монументальністю. Грандіозні будови мали висловлювати ідею могутності царської влади, яку охороняла релігія. Це мастаби та піраміди. На відміну від них палаци періоду Стародавнього царства будували з нетривких матеріалів, і тому вони не збереглися. Найвеличніші храми почали зводити у період Нового царства, наприклад грандіозні фіванські храми Ауксорський та Карнакський.

Єгиптяни створили монументальну кам’яну архітектуру – піраміди. Це одне з небагатьох чудес світу, що збереглося до наших днів. Про піраміди єгипетське прислів’я стверджує: «Все у світі боїться часу, а час боїться пірамід». В пірамідах відобразились характерні особливості світогляду і релігії єгиптян. Вони вірили у можливість вічного життя душі і обожнювали фараонів, намагаючись зберегти їхні тіла після фізичної смерті.

Піраміди в Єгипті будувались починаючи з XXVIII ст. до н.е. Перша східчаста піраміда була побудована в Саккарі* для фараона III династії Джосера, який правив в епоху Давнього царства. Це – найстародавніша монументальна будівля з каменю у Старому Світі.

Період Давнього царства характерний подальшим удосконаленням знарядь праці, спорудженням гробниць і пірамід, з яких піраміда Хеопса вважається одним з семи див світу. На її будівництво пішло 2 млн. 300 тис. гранітних блоків, вага кожного - 2,5 т., було витрачено більше 1 млрд. людино-годин. Історик Геродот вважав, що при будівництві кожні три місяці змінювалася стотисячна армія робітників. Наполеон підрахував, що з її каменів можна було побудувати подовж всіх кордонів Франції стіну триметрової висоти.

З Середнього царства бере початок скульптурний портрет, в якому фараони постають у вигляді сфінкса. Серед пам'яток єгипетської скульптури необхідно назвати портрет дружини фараона-реформатора Ехнатона - Нефертіті, в якому передані неповторні мотиви красуні-цариці. Популярними мотивами в архітектурі були стебла папірусу, бутон його квітки та сама квітка. Форми колон у храмах нагадують в'язанку стебел папірусу, а капітелі колон мали форму розкритої квітки. Про це засвідчує національна святиня держави - Карнакський Храм.

Для скульптури Стародавнього Єгипту властиві умовність, фронтальність та чітка, майже геометризована, статичність. Особливо це стосується зображень фараонів, вельмож. Одночасно скульптури, що зображували простих смертних, часто тяжіли до реалізму. Потяг до реалізму у скульптурі, так само як і в образотворчому мистецтві, стає дедалі помітнішим у часи Середнього царства. А від часів Нового царства вже маємо багато зразків високохудожнього реалізму.

З Осірісом пов’язували надії на безсмертя. Найчастіше його ім’я супроводжував епітет Уннефер, тобто «той, що перебуває у стані благості». Саме від цього епітета виникло й поширилося серед східних слов’ян після прийняття християнства ім’я Онуфрій. Важливою богинею була Ісіда, жінка та сестра Осіріса, покровителька родючості і материнства, символ подружньої вірності. Вона навчила людей ремеслам. її шанували як велику чаклунку. У грекоримський період культ Ісіди як великої богині-матері поширився далеко за межі Єгипту.

Великого значення набув також культ Сонця — Ра. Поступово, У зв'язку з централізацією країни, він перетворюється у державний культ верховного бога. Сталося це в часи Стародавнього царства. А в період Середнього царства, коли центром стали Фіви, місцевий фіванський бог Амон був проголошений верховним державним богом усього Єгипту. Причому культ нового бога увібрав також культ Ра. Свого найвищого розвитку культ Сонця досяг за фараона Ехнатона, коли бог сонячного диску Атон був проголошений єдиним верховним державним богом. Щоправда, незабаром після смерті Ехнатона його релігійна реформа була скасована жерцями. Було відновлено культ Амона, і Єгипет повернувся до традиційного багатобожжя.

Цілком очевидно простежується вплив сил природи на міфологію давніх єгиптян. Кожен день сходить сонце, яке приносить тепло і світло на землю, забезпечуючи життєдіяльність людини. Щороку розливається Ніл, відновлюючи родючість землі і сприяючи веденню високопродуктивного землеробства, забезпечуючи стійке зростання та розвиток Єгипетської цивілізації. Таким чином, єгиптяни помітили, що води Нілу (Нун) і сонце (Ра) які є символами життя. Ця тендітна періодичність перебувала під постійною загрозою зриву: надзвичайно низькі розливи Нілу приводили до голоду, а повені знищували сівбу та житла стародавніх єгиптян. Водночас гостинна долина Нілу була оточена суворою пустелею, населеною ворожими народами, з якими єгиптяни періодично воювали і вважали їх нецивілізованими. В свою чергу, єгиптяни вважали, що їхня земля є ізольованим місцем стабільності Маат, що знаходяться в оточенні і під постійною загрозою хаосу. Принцип Маат включає в себе як правильність і закономірність розвитку всесвіту, так і згуртованість суспільства, і що особливо важливо, відповідальність царя і простого смертного за свої вчинки. Маат символізувала собою великий божественний порядок і закон, дарований всесвіту Богом-творцем під час створення світу, згідно з яким змінюють один одного пори року, рухаються в небесах зорі і планети, існують і взаємодіють боги і люди. Маат втілювала в собі принцип локальної гармонії поєднуючи локальний і вселенський світопорядок, небо і землю, проголошуючи нову урочистість порядку у всесвіті над початковим хаосом — океаном Нуна.