Правова доктрина у англо-саксонській сім'ї
В англосаксонській правовій системі, юридичні норми створюються самими суддями під час вирішення спірних питань стосовного певного конкретного випадку. Отже, в англійська правова доктрина розвивалась шляхом накопичення досвіду судових рішень. Історичне коріння лежить не в писаних законах, а саме в прецедентах. В англо-американському праві не всі доктрини безпосередньо виступають як джерело права. Не в кожній з них містяться норми права чи положення нормативного характеру. Деякі з них, наприклад, доктрина верховенства парламенту в повсякденному житті проявляється лише у вигляді загального принципу, як показник варіанту поведінки законодавчих та виконавчо-розпорядчих органів. Набуття правовою доктриною в Англії значення джерела права залежить від визнання їх авторитету в суспільстві.
З кінця XIX — початку XX ст. великого значення в правових системах цих країн як джерело права набувають систематизовані доктрини, що склалися внаслідок клопіткої практичної і академічної діяльності правознавців. Характерною ознакою всіх країн загального права є stare decisis — принцип обов'язковості дотримання прецеденту.
В Англії і Канаді є діючою доктрина верховенства парламенту, а Сполученим Штатам Америки притаманні численні судові доктрини, наприклад «доктрина політичного питання», згідно з якою суди не можуть вирішувати ті справи, що зачіпають політичні питання. Питання такого роду можуть вирішувати лише самі політичні гілки влади (законодавчою та виконавчою). Таке самообмеження суддів підкреслює доктрина, адже вони не втручаються у політичну сферу, а також не обираються народом та не несуть відповідальність перед виборцями за свою діяльність.
Правова доктрина в сім'ї релігійного права
Найактуальнішим джерелом права правова доктрина є для країн сім’ ї релігійного права. Релігійне право будується на принципі авторитету, а тому висновки давніх юристів, знавців релігійних основ мають офіційне юридичне значення. Особливістю доктрини релігійних країн є її територіальне поширення. Доктрини поділяються на основні (романо-германська та англо-американська) та регіональні (мусульманська), але цей поділ є досить умовним. Мусульманська доктрина та ряд подібних до неї відноситься до регіональних доктрин. На ранніх етапах розвитку юдейського права значну роль відігравала правова доктрина, а у процесі формування норм юдейського права — праці вчених-богословів.
З розвитком юдейського права значення доктрини як джерела права поступово зменшувалось. Вона була витіснена більш практичними тлумаченнями равінів та їх судів. На сьогодні, доктрина як джерело юдейського релігійного права існує поряд з доктринами ізраїльського світського права, а також відіграє велику правотворчу, правозастосовну та правоохоронну роль. Формально, основним джерелом права є закон, але доктрина та звичай є доповнюючими джерелами права, які застосовуються для ліквідації прогалин у праві, а також як повага до культури та релігії корінного населення, різноманітних релігійних шкіл, каст.
Мусульманське право є своєрідною релігійно-правовою доктриною, яка формувалась протягом всього часу існування ісламської релігії, а це близько тринадцяти століть. Суддя, у мусульманському праві при вірішенні справи звертається не до Корану, який є основою цього права і основним його джерелом, а до праць юристів та учених-богословів, які містять в собі пояснення текстів священної книги, певні обов'язки, правила поведінки.
У своїй правозастосовній практиці судді використовують доктрину мусульманського права (Іджма) — авторитетну думку, якої досягли вчені-богослови однієї або всіх юридичних шкіл з питань ісламу і обов'язків мусульман. Особливе значення доктрини для розвитку мусульманського права пояснювалось не лише прогалинами та протиріччям в Корані, але й тією обставиною, що більшість норм, які в них містились, мали божественне походження, а тому були вічними та незмінними. Саме тому вони не могли, бути відкинуті та замінені нормативно-правовими актами держави.
Можна зробити висновок, що з ІХ-Х центральна роль серед джерел мусульманського права належить доктрині. Відступлення від самовільного розуміння права суддями означало канонізацію, тих висновків шкіл мусульманського права, що склалися середині ІХ століття. З цього моменту доктрина стає головним джерелом мусульманського права. Така думка підтримується відомими арабськими та західними дослідниками. Наприклад, Р. Давід наголошує: «Суддями мусульманського права не тлумачиться Коран, бо авторитетне тлумачення цієї книги надається докторам права, а судді посилаються тільки на їх праці.» В добу Середньовіччя доктрина була основним, але не єдиним джерелом мусульманського права.
Основним джерелом мусульманського права, на сучасному рівні, доктрина виступає лише в окремих країнах (Саудівська Аравія, Іран, Пакистан). Провідним джерелом чинного мусульманського права вона є там, де в регулюванні суспільних відносин беруть участь обидві норми — релігійна та правова, причому перша є джерелом другої. Специфіка цього джерела полягає в тому, що воно не є результатом нормотворчої дяльності органів держ. або певних соціальних спільнот виражених у нормативно-правових актах, договорах, судов.рішеннях і звичаях.
ОЗНАКИ:
Соціальна значущість ( джерелом права не є будь-яка концепція, а тільки та яка є розробкою актуальної для сусп.юрид.проблеми)
Науково обґрунтованість ( джерелом права може бити тільки логічно викладена, аргументована, науковою теорія, яка підтверджена практикою)
Авторитетність (необхідно щоб доктрина була запропонована висококваліфікованим ученим відповідної доктрині спеціалізації)
Практичне значення (юрид.доктрина є джерелом права тільки тоді, коли її можна використ. та удосконалення законодавства впорядковуючи сусп.. відносини, які не врегульовані правом)