Правова доктрина- це науково оформлені концептуальні ідеї спрямовані на удосконалення правового регулюв.

Правова доктрина — це зумовлена духовним і інтелектуальним розвитком, станом моральності та політико-правовою культурою  суспільства цілісна і гармонічна система принципів, поглядів, уявлень, ідей, концепцій і модельних норм щодо права і його розвитку, які виступають теоретичним стрижнем та концептуальною основою державотворчої, правотворчої, правозастосовної та право тлумачної діяльності.

В сучасній юридичній літературі, зокрема і тій, що присвячена аналізу джерел романо-германського права, термін «доктрина» вживеться у кількох значеннях:

• як вчення або філософсько-правова теорія;

• як думки вчених юристів з тих чи інших питань, які стосуються сутності і змісту різних юридичних актів, з питань правотворчості і правозастосування;

• як наукові роботи найавторитетніших дослідників у галузі держави і права;

• як коментарі різних кодексів або окремих законів.

Залежно від визначення ученими змісту поняття «правова доктрина», ролі і місця цього складного, поліаспектного феномену в правому житті суспільства наукові дослідження умовно можна розділити на дві групи:

1. Одні автори (А. О. Васильєв, М. М. Вопленко, В. В. Дєрвоєд, О. О. Зозуля, С. А. Карапетян, М. В. Кармаліта, Т. М. Пряхіна, Р. В. Пузиков, В. В. Сорокін та ін.) розглядають доктрину як джерело (форму)права або як чинник, що здійснює фактичний вплив на правотворчу й правозастосовну практику

2. Інші науковці (С. С. Алексєєв, П. П. Баранов, Н. Л. Гранат, С. В. Батуріна) розглядають доктрину як категорію значно вищого порядку. В їх розумінні вона є комплексною, що виступає в ролі своєрідної моделі, політико-правової діяльності, правового регулювання, яка відображає потреби суспільства, його духовно-моральні підвалини, культуру, традиції, право — і державотворення.

Використання цього терміна знайшло відображення також в українському нормативно-правовому полі. Частина 1 ст. 8 Закону «Про міжнародне приватне право» вимагає при застосуванні права іноземної держави встановлювати зміст «згідно з офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі». Це єдине положення у законодавстві України, яке передбачає врахування при тлумаченні нормативно-правових актів доктрин.

Ознаки правової доктрини

• Правова доктрина тісно пов'язана з юридичною наукою, що виступає для неї у ролі своєрідного життєдайного джерела, основи, витоку. Таким чином, правова доктрина має похідний щодо правової науки характер. Доктрина, доктринальні положення створюються, як правило у результаті проведення фундаментальних наукових досліджень. Ці дослідження пов'язані з «формуванням й вдосконаленням понятійного апарату, глибоким та всебічним аналізом сутності явищ та пресів, з'ясуванням закономірностей розвитку юридичної практики.» Остання як різновид соціально-історичної практики є «одним з важливих критеріїв істинності, цінності й ефективності наукових досліджень»

• Лише та частина наукових положень набуває ознак доктринальності, яка отримує загальне визнання юридичної спільноти, що є підставою для легітимації доктрини в суспільній свідомості, можливого офіційного визнання державою (наприклад шляхом включення того чи іншого доктринального положення в текст закону), сприйняття її юридичною практикою.

• Доктрина здатна не лише статично відображати правову дійсність, але й активно впливати на всі ключові елементи правової системи .З одного боку, доктрина виконує роль ідеальної основи, теоретичного стрижня правотворчості, а з другого — аналізуючи зміст чинних юридичних приписів, практику їх реалізації, пропонує конкретні шляхи вирішення проблемних питань, що виникають у процесі застосування норм права.

• Взаємозв'язок з юридичною практикою є ще однією визначальною рисою правової доктрини. Правова доктрина, фундаментальні правові дослідження, що є її змістовним джерелом, у своїй основі зорієнтовані на майбутню реалізацію відповідних наукових висновків, належним чином сформульованих ідей, положень у державно-правовій практиці. Науковці підкреслюють, що основу правової доктрини становлять обґрунтовані висококваліфікованими ученими-юристами соціально-значущі юридичні розробки саме теоретико-прикладного характеру, які мають універсальний характер.

• Правова доктрина набуває значення форми права лише за певних умов. Доктринальні положення стають загальнообов'язковими нормами права, а сама правова доктрина набуває ознак формального джерела права лише у разі її санкціонування.

Структура

• теоретико-концептуальна основа доктрини, утворена із засадних ідей і принципів (для континентального права вона має логіко-теоретичний, раціоналістичний характер, а для релігійної правової сім'ї — догматичний));

• центральний компонент — «тіло» доктрини, виражений у понятійно-категоріальному апараті, в якому відображені результати пізнання закономірностей виникнення, розвитку та функціонування права;

• оціночно-прогностичний компонент, що є результатом критичного аналізу практики державо — і право творення та містить програмні положення рекомендаційного характеру.

Порівняльний аналіз правової доктрини в різних правових системах

Правова доктрина є джерелом права в різних правових сім'ях сучасного періоду.

Континентальна сім'я

Континентальна система була сформована під впливом відомих наукових шкіл (глосаторів, постглосаторів та гуманістів). Континентальне право розвивалось починаючи з запозичення римського права, тлумачення кодексу (зводу законів) Юстиніана та закінчуючи включенням загальних норм в національні кодекси. Особливістю романо-германського права є його виразна доктринальність та концептуальність.

Великою повагою серед юристів романо-германського права отримало використання доктринального тлумачення законів, яке являє тлумачення цілей правових норм, а також правових актів що здійснюється через науковий аналіз права. Головною ознакою доктринального тлумачення законів виступає не формальна обов'язковість, а переконливість і висока кваліфікація осіб, що здійснюють тлумачення такого роду. Вищими судовими інстанціями досить часто використовується доктрина, коли формуються загальні підходи до застосування правових норм. Під час судового розгляду, судді континентального права можуть звертатися до думок вчених та інших авторитетних юристів.

Особливого значення вони набувають тоді, коли право, що регулює ті чи інші суспільні відносини, перебуває в процесі становлення, і є невизначеним, відсутні ті чи інші норми права або інститути, які є необхідними.  Особливо чітко вплив правової доктрини виявляється, коли  перед судами в ході розгляду справи постає «важка» справа (наприклад, справами щодо відносин, які або регулюються за допомогою суперечливих норм, або не регулюються ніякими нормами взагалі). Судді континентальних систем для подолання прогалин у праві обов'язково звертаються до доктрини. Доктрина допомагає визначати загальні принципи і засади права, що є придатними для тлумачення^[2]