4. Соціолого-правова концепція г. Спенсера. Соціологічні ідеї Герберта Спенсера в галузі права і держави

Ще одним класиком позитивізму був англійський вчений Герберт Спенсер(1820−1903). У своїй праці «Система синтетичної філософії» він описав еволюцію природних і соціальних явищ. Г. Спенсер є засновником органічної школи у соціології. Суть його теорії полягає в твердженні: суспільство варто розглядати як єдину систему взаємодії природних, насампреред біологічних, і соціальних факторів. Усі сторони громадського життя органічно пов'язані між собою і не можуть функціонувати поза даним зв'язком. Тільки у рамках цілісного соціального організму виявляється справжнє значення будь-якого соціального інституту і соціальна роль кожного суб'єкта.

Г. Спенсер розглядав суспільство як організм, що розвивається за природними, головним чином біологічними, законами. Він ототожнював суспільство з живим організмом, обґрунтовуючи такий підхід за допомогою таких аргументів:

■ як живі організми, так і будь-які суспільства у процесі зростання і розвитку збільшуються у своїй масі;

■ ті й інші ускладнюються;

■ їх частини приходять у все більшу залежність одна від одної;

■ ті й інші продовжують жити як цілі, хоча їх складові одиниці (люди в суспільстві чи клітини в організмі) постійно з'являються і зникають.

Обґрунтовуючи справедливість своїх поглядів, Г. Спенсер наводить такі порівняння: уряд у державі подібний до мозку людини, торгівля − до кровообігу, кров'яні тільця − до грошей, телеграфні проводи, що несуть інформацію, − до нервової системи і т. ін.

У своїй теорії соціальної еволюції Г. Спенсер виділяє такі основні моменти: перехід від простого до складного (інтеграція); перехід від однорідного до різнорідного (диференціація) і перехід від невизначеного до визначеного (зростання порядку). Соціальну еволюцію, за Г. Спенсером, зумовлено потребами і інтересами людей. Однак кожен громадянин повинен себе сприймати не тільки суб'єктивно (з точки зору своїх бажань і прагнень), але й об'єктивно (як «одну з чисельних суспільних одиниць»), діючи в напрямку поліпшення соціального життя. При цьому виявляються необхідними як егоїстичні, так і альтруїстичні дії людей.

Так само, як і О. Конт, Г. Спенсер вивчав проблеми рівноваги, гармонії і стабільності у суспільстві. Соціальну рівновагу вчений вважав результатом пристосовчих дій, гармонії інтересів, а також компромісів у діях людей і соціальних інститутів. Рівновага − це збалансованість у взаєминах людей, що виступає фактором стабільності суспільства.

Процесом, зворотним до встановлення соціальної рівноваги, є розпад суспільства. Передуючий розпаду занепад відбувається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх причин. Розпад починається з припинення ефективної діяльності державних інститутів − влади, армії, організацій; руху мас заважають індивіди, насамперед з числа політиків; зростає безладдя; уряд приймає безглузді рішення і т. ін.

Будь-яке суспільство, на думку Г. Спенсера, має три системи органів:

1) підтримуюча система (забезпечує біологічний організм живленням, а суспільство − виробництвом необхідних продуктів);

2) розподільча система (забезпечує зв'язки різних частин соціального організму на основі розподілу праці);

3) регулююча система (забезпечує підкорення окремих частин цілому).

Органами суспільства, його специфічними частинами є різні соціальні інститути − стійкі структури соціальних дій, які слугують первинним матеріалом для соціологічних досліджень.

Аналізуючи регулятивну систему суспільства, Г. Спенсер виділив поняття «соціальний контроль». Автор стверджував, що останній тримається на страсі перед живими і перед мертвими. Страх перед живими насаджує держава, перед мертвими − церква. Соціальний контроль за повсякденною поведінкою людей здійснюється «церемонійними інституціями», які старші за церкву і державу і більш ефективні.

Головна відмінність соціальних структур, за Г. Спенсером, зумовлюється примусовим чи добровільним типом співробітництва людей заради досягнення загальної мети. У залежності від цього виділяється два типи суспільства: воєнне і індустріальне. Другий тип може слугувати ідеалом прагнень людства («управління буде доведене до найменших меж, а свобода досягне найбільшої широти»).

За рядом позицій погляди Г. Спенсера суттєво відрізнялись від О. Конта. Так, О. Конт вважав суспільство первинним відносно індивіда, останній не має цінності для суспільства. Г. Спенсер стверджував: «Суспільство існує для блага його членів, а не члени існують для блага суспільства», тобто індивід первинний відносно суспільства. А це означає, що до кожної людини пред'являються великі вимоги. Основним законом суспільства Г. Спенсер вважав закон виживання найбільш пристосованих індивідів. На шість років раніше Ч. Дарвінавін охарактеризував деякі аспекти природного відбору. Г. Спенсер негативно ставився до бідних, вважав, що вони самі винні у своїй долі, уряд не повинен допомагати бідним, оскільки таким чином фінансується існування неповноцінних членів суспільства за рахунок гідних.

Будь-який процес розвитку, за Спенсером, містить дві складові: інтеграцію і диференціацію. Чим складнішою є система, тим різноманітнішими виявляються її функції. Протиріччя між інтеграцією і диференціацією існують, але вони не виходять за межі цілого. Тому еволюція − поступовий повільний процес, що не передбачає політичних революцій чи будь-якого насилля над природою.

Спенсер виділяє три види еволюційних процесів:

неорганічний,

органічний, що стосується живої природи,

і над-органічний, який здійснюється у суспільстві.

Суспільство - частина природи; воно не створене штучно ані спільною волею людей, ані Богом.

Системні принципи розвитку суспільства за Г. Спенсером

Суспільство для Спенсера є соціальним організмом, подібним до біологічних систем: воно розвивається за загальними системними принципами:

Суспільство, як і біологічний організм, в ході свого розвитку нарощує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо).

Зростання маси приводить до ускладнення структури. Стосовно суспільства це знаходить свій вияв у зростанні числа соціальних груп і спільнот, які, в свою чергу, творять соціальні інститути як форми самоорганізації свого життя; таких соціальних інститутів Спенсер налічує п'ять: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійно-промислові (див. попередню лекцію).

Ускладнення структури супроводжується диференціацією (розподілом) функцій, які виконуються окремими частинами. Стосовно суспільства це означає, що кожний соціальний інститут має свої, притаманні йому функції, які в сукупності забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соціальною структурою.

Диференціація функцій веде до поступового посилення взаємозалежності й взаємодії частин. Стосовно суспільства це означає чітке розмежування функцій різних соціальних інститутів, розподіл сфер їх впливу і відповідальності. Якщо цей порядок порушується і певний соціальний інститут підміняє інші, - починається регрес або розпад соціального організму. Спенсер особливо застерігає проти непомірного розширення повноважень і функцій держави, що з часом приводить до порушення стану рівноваги суспільства.

У біологічному організмі частини служать для цілого. У суспільстві ж ціле існує заради частин, тобто суспільство існує для блага своїх членів. Тут Спенсер ставить, але не вирішує проблему співвідношення людини і суспільства.

За Г. Спенсером: суспільству - продукту еволюції властива різнорідність маси і координація взаємодії між складеними елементами. Кожний наступний етап еволюції немов "знімає" самі істотні риси попереднього в зміненій формі, зберігає в собі.

Природно, первісне суспільство - продукт неорганічних, біологічних і психологічних факторів еволюції, виникає внаслідок нових процесів різнорідності й інтеграції. Первісне суспільство - просте й однорідне. Але в наслідку виникають нові соціальні функції, відбувається поділ праці, відбувається подальша різнорідність структури і функцій і т. п.

Ось чому Герберт Спенсер високо цінує ідеї Огюста Конта про зв'язок соціології з біологією і її залежність від неї. Соціальний організм ним розглядається як біологічний. Поступово пізнаючи закони власної діяльності людство здатне і передбачати в історично обмежених межах простору і часу можливі результати. На основі знання закономірностей суспільних і в тому числі виробничих відносин і всупереч ним людина може активно втручатися в процес розвитку і управління ними. Але в масштабах усього суспільства таке регулювання одночасне неможливо. Насильство ж у побудові нових відносин виявляється не повитухою, а грабарем.

Суспільство не має головних і другорядних елементів; їх не можна звести до декількох визначальних, а інші - другорядних. Це чітко просліджується тоді, коли суспільство не зводять до діалектики виробничих сил і виробничих відносин, базису і надбудові, класовим антагонізмам, а розуміють його як специфічну форму суспільного як культуру, що відрізняє світ людини від світу природи. І в культурі, і в суспільстві не можна виділити головні і другорядні елементи, ігноруючи інші тому, що всі елементи є частиною цілого й у своїй взаємодії і взаємозв'язку утворюють соціальний організм - суспільство.

Загальну ходу еволюції у над-органічному світі, тобто світі людей, Спенсер бачить як перехід від "малих простих" до "великих складних" агрегатів. Або, інакше, зміст історичного процесу полягає у поступовому переході від мілітарного до промислового типу суспільств, від механічного примусу до організованого об'єднання на основі спільності інтересів і співробітництва.

. Соціальна політика у вченні Г. Спенсера

Продовженням соціологічного вчення Спенсера виступають його погляди на соціальну політику. На відміну від Конта, який вважає за доцільне реформування суспільства за допомогою централізованої держави, Спенсер підкреслює, що суспільство повинно бути вільним від втручання урядів і реформаторів. Є лише логіка вічних законів еволюції, яка заперечує і не допускає вольове втручання будь-яких соціальних інститутів чи окремої людини.

Це витікає з його доктрини виживання найбільш пристосованих до соціального оточення людей, про природній відбір. Ті, які не пристосуються, знаходяться на шляху до вимирання; виживуть лише ті, чий інтелект переважає інтелект інших. Тому уряд і держава не повинні потурати непристосованим, розробляючи соціальну політику захисту і допомоги хворим, бідним, безробітним і старим. Природній відбір для Спенсера є стимулом суспільного прогресу.

Аналогічно Спенсер розглядає і людину; вона для нього є тільки часткою природи, а її природним станом - агресивність. Людина з давніх-давен - дикун і напівтварина, асоціальна істота.

Лише в процесі еволюції відбувається її соціалізація (тобто становлення особистості, засвоєння цінностей, норм, установок, взірців поведінки, притаманних даному суспільству) за допомогою соціальних інститутів.

Висновки. Центральним поняттям Г. Спенсер висуває поняття еволюції. Еволюція – інтеграція матеріх, переводить матерію з невизначеної незв’язаної однорідності у визначену зв’язану. Проходить скрізь однаково, але має три етапи:

неорганічний;

органічний;

надорганічний.

Це цикл. Два типи еволюції – проста і складна. Проста – кількісна інтеграція елементів, а за складної відбуваються певні перетворення. Порівнює суспільство з організмом. Одна з основних робіт його називається "Суспільство є організмом".

Аналогії та відмінності:

Як і біологічний організм, суспільство росте, збільшується в об’ємі, з маленьких держав виростають великі імперії;

По мірі росту суспільства його структура ускладнюється, так само й структура організму;

по мірі росту суспільства відбувається диференціація його структур та функцій.

Відмінності між Контом та Спенсером у розумінні соціології та питання: що було перше – індивід чи соціум? У Конта першим був соціум, а вторинним – індивід, у Спенсера ж навпаки, з індивідів утворюється ціле.

Значення і роль Г. Спенсера в історії становлення соціології як самостійної науки полягають у тому, що він:

обґрунтував необхідність соціології для дослідження соціальних систем і соціальної структури;

поклав початок вивченню соціальних інститутів як форм

самоорганізації спільнот та знарядь соціального контролю, механізмів їх взаємодії;

здійснив аналіз багатьох понять, які увійшли до соціологічної класики, таких, як система, структура, функція, тощо.

Ідеї Спенсера вплинули на формування теорії структурного функціоналізму, яка зараз є однією з найвпливовіших у світі соціологічної думки.

Оцінюючи належним чином роль Спенсера у становленні соціології, систематизації напрацьованого попередниками матеріалу, зазначимо, що він так і залишився в колі ідей про спільність соціальних і природних процесів і явищ, занадто високо оцінював дію природних закономірностей, що зрештою принижувало роль людини в суспільному розвитку, робило її залежною від невблаганного розгортання еволюційних процесів.