3. Джерела - пам’ятки права франків.

Найважливішим джерелом права у франкському королівстві були так звані варварські правди – записи звичаєвого права варварських племен (сакси, бавари, вестготи), що населяли територію колишньої Римської імперії. Ці кодекси отримали такі назви – Рипуарська правда, Правда хамавів, Баварська правда тощо. Капітуляції франкських королів – королівські закони, переважно представників династії Меровінгів. У більщості своїй є доповненням до варварських правд. Дипломи – документи, видані канцелярією меровінгських королів фізичним та юридичним особам, в основному священикам та церковним інституціям. Оригінали до нас не дійшли. Формули – тексти типових грамот, які складалися як зразок для написання подібних документів. Салічна правда – збірник правових звичаїв салічних франків. Оригінальний текст не зберігся. Відома у більш пізній редакції, проте її основний зміст відноситься до початків франкської ранньофеодальної держави, її особливістю як джерела права є наявність величезної кількості варіантів (350). Найближчим до оригінального тексту вважається Паризький рукопис, на який зазвичай посилаються як на найдавнішу пам'ятку. Весь текст рукопису поділений на 65 титулів (глав), написаних латиною, однак примітки викладені франкським діалектом.

Джерелом права у франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). Завойоване населення Галлії жило за римським правом.

Збірником звичаєвого права є Салічна правда, яка, очевидно, виникла у кінці V ст. Салічна правда – це не звід законів і не кодекс, а фіксований перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження. Юридичні звичаї, що зафіксовані у Салічній правді, стосувалися головним чином способу життя і побуту франкського села. Земля належала сільській громаді і поселитися чужій людині на цій землі було неможливо, якщо проти цього виступав навіть один член громади. Проте коли особа прожила рік, то її неможливо було вже зігнати.

Салічна правда свідчить про існування у франків пережитків кривавої помсти. Якщо злочинець не може сплатити викуп за вчинене вбивство, то “він має заплатити своїм життям”. Проте кривава помста забороняється, якщо вбивство вчинене ненавмисно.

Основним покаранням був штраф, який визначався в солідах і динаріях (1 солід = 40 ден.). Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка – 200, графа, королівського чиновника – 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов’язків вергельд потроювався. Передбачалось покарання тих, хто ганьбив гідність франка (гл. ХХХ).

Статті Салічної правди охороняли і захищали життя та гідність жінки. За викрадання чужої дружини належало пла-тити штраф 200 солідів. Той, хто хапав вільну жінку за руку, кисть або палець платив 15 солідів, а, хто називав вільну жінку розпусницею – 45 солідів (гл. 20, 30 пар. 3).