11. Джерела англійського права.

Джерела права

Основними джерелами права Англії і після революції залишалися традиційні конструкції "загального права" і "права справедливості", засновані на прецеденті, а також становить основу статутного права закон, значення якого незмінно зростала. У період з XV — до 70-х років XIX ст. право справедливості затверджується в англійській правовій системі як самостійне право, разом із загальним. На сьогодні воно виступає як складова сучасного англійського загального права. Важливу роль як джерело в розвитку англійського загального права відіграли судові звіти як збірники судових прецедентів, які почали збирати з кінця XIII ст. у «щорічниках», а потім з XIV ст. були замінені серіями окремих звітів, які створювалися видатними англійськими юристами. На початку XIX ст. почалася модернізація статутного права. З метою впорядкування законодавства була проведена часткова реформа кримінального права, яка об'єднала (консолідувала) до чотирьох законів 300 старих заплутаних статутів. Особливо широко консолідація законів стала застосовуватися в кінці XIX - початку XX ст., А й консолідовані акти, що створювалися на базі старого архаїчного законодавства, були непомірно громіздкі, мали багато суперечностей.

Нові потреби, що виникають в процесі розвитку буржуазного суспільства, стали причиною проведення спеціальних кодифікаційних робіт, але лише по окремим, хоча і важливим, інститутам права. Була прийнята серія так званих "кодифікованих актів": про товариствах 1890 р про продаж товарів 1893 р про лжесвідчення 1911 р. Та ін Однак у цілому англійське право залишилося некодифікованим. Офіційні публікації збірок статутів Англії, здійснені на початку XIX ст. ( "Статути королівства" в 9 томах, що включали закони з XIII в. По 1711 г.), а також в 70-х рр. XIX ст. ( "Переглянуті статути"), представляли собою хронологічні видання і не привели до систематизації англійського права.

Важливу роль серед джерел права продовжували грати твори юристів (так звані "доктринальні джерела"), найбільш відомими з яких були роботи Блекстона "Коментарі до законів Англії", Форстера "Справи корони", Хейла "Позови корони" і ін.

Доктрина судового прецеденту

Для судового права Англії, яке і в післяреволюційний період зберегло провідну роль у всій правовій системі, як і раніше характерно було поєднання судової правотворчості (judgemade law), що забезпечує гнучкість і розвиток права, з судовим прецедентом, що надає йому необхідну стабільність. Англійська правова доктрина виходить із того, що кожне судове рішення містить три основні елементи: істотні факти справи, правові принципи, що застосовуються до вирішення даної справи, і висновки, зроблені судом, який застосував зазначені принципи до істотних фактів. Вважається, що принцип обов'язковості прецеденту (stare decisis) відноситься тільки до правових принципів (ratio decidendi), використаним судом. Інші елементи розглядаються як такі, тільки до даного конкретного випадку (obiter dicta) і обов'язкової сили не мають.

Для "загального права" в XVIII в. були властиві відхід від жорсткого принципу прецеденту і вироблення (особливо при судді Мансфільд) цілого ряду нових і більш сучасних судових доктрин. Інакше розвивалося "право справедливості", яке раніше було піддано критиці за невизначеність, яка використовується в своїх інтересах королівської владою. З кінця XVII в. (Особливо з часу лорда-канцлера Ноттінгема) "право справедливості" стало більшою мірою орієнтуватися на принцип законності, спиратися на попередні прецеденти. Однак і в XVIII, і в XIX ст. "Право справедливості" продовжувало розвиватися за рахунок більш активного впровадження в нього нових судових доктрин, побудованих на буржуазних принципах.

Закон 1854 встановив наступні принципи застосування прецеденту:

• 1. Вищі суди є незалежними у своїй діяльності від судів нижчих інстанцій.

• 2. Суд першої інстанції не може бути пов'язаний рішенням судів рівної компетенції.

• 3. Кожен суд в своїй діяльності повинен керуватися висновками судів вищих інстанцій.

• 4. Апеляційні суди і палата лордів погодяться в своїй діяльності лише зі своїми раніше прийнятими рішеннями. Причому до 1898 р палата лордів визнавала себе пов'язаної своїми рішеннями і відмовлялася змінювати раніше вироблені прецеденти.

Введення жорстких принципів судових прецедентів зажадало регулярного видання судових рішень. З 70-х рр. XIX ст. почали видаватися щорічні збірники судових звітів і рішень (The Law Reports).

12. Основні риси права Англії періоду Нового часу.

Своєрідність англійського буржуазного права полягає і в тому, що значна частина його інститутів сформульована не законами, а судовими рішеннями — прецедентами. Збереження судових прецедентів, феодальних юридичних форм, величезна роль судової практики, що користується звичаєм як джерелом права, а також нормативними актами різних епох, — усе це надавало англійському буржуазному праву консервативного характеру, що проявлявся у формалізмі і рутинності. Як наслідок англійське право і досі залишається некодифікованим, тобто тут не існує зводу діючих норм. Не знає англійське буржуазне право розподілу на публічне право і приватне. Його джерела дуже складні (загальне право, право справедливості і статутне право), що створює серйозні труднощі в їх застосуванні. В основі загального права, як і у феодальний період, лежав судовий прецедент. До того ж звернення до прецеденту не залежало від часу його виникнення. Звідси значний формалізм загального права і особлива роль судді з широкими повноваженнями судового тлумачення та застосування правових норм. Консерватизм загального права не завжди задовольняв буржуазію. Часто в судо-вій практиці конкретні справи вирішувалися всупереч нормам загального права, з точки зору доцільності. Це завдання почала розв'язувати особлива система «судів справедливості». Саме суди справедливості і створили ті інститути права, що найдужче сприяли розвиткові буржуазних відносин. На кінець XIX століття остаточно завершується процес формування правової системи на буржуазній основі. Важливу роль у цьому відіграла судова реформа 1873-1875 років, яка привела до об'єднання загальної системи королівських судів з судом лор-да-канцлера — судом справедливості в єдиний Високий суд, який міг рівною мірою застосовувати норми як загального права, так і права справедливості. Тепер суддя дістав можливість користуватися будь-якими прецедентами. У разі розбіжності перевага віддавалася нормам права справедливості. Так у буржуазній Англії склалося єдине прецедентне право. Парламентський акт 1854 року остаточно сформував англійську доктрину судового прецеденту і офіційно визнав обов'язковість прецедентів. Для їх застосування були встановлені спеціальні правила: 1) рішення вищих судів Англії (палати лордів, Високого суду, апеляційного) обов'язкові як для нижчих судів, так і для них самих; 2) вищі суди не зв'язані рішеннями нижчих судів; 3) суддям однієї інстанції рекомендується не приймати істотно розбіжних рішень; 4) обов'язкова лише та частина судового рішення, яка містить його обгрунтування. Статутне право базувалося на законі, на парламентських актах. Його роль згодом зростала, приймалася все більша кількість парламентських актів, які встановлювали норми права. Характерно, що вважалися діючими статути, видані ще у феодальний період. Через це статутне право Англії становить величезну кількість парламентських актів, які збиралися протягом майже п'яти століть. Так, починаючи з правління Едуарда IV (1461-1483 рр.) до 1884 року було видано 14408 тільки парламентських законів. Все це призвело до необхідності провадити певну модернізацію англійського статутного права. Було проведено після виборчих реформ часткову реформу кримінального права, в ході якої було об'єднано (консолідовано) триста старих статутів в чотири закони. На кінець XIX століття консолідовані акти почали з'являтися досить часто. Розвиток буржуазного суспільства обумовив проведення спеціальних кодифікаційних робіт у межах окремих інститутів цивільного права. Так з'явилися Акт про товариства 1890 року, Акт про продаж товарів тощо. Але в цілому англійське право залишалося некодифікованим. Офіційні публікації збірок статутів в Англії, які з'явилися на початку XIX століття, — «Статути королівства» у дев'яти томах, «Переглянуті статути», не привели до суттєвої систематизації англійського буржуазного права. Цивільне право. Незважаючи на таку своєрідність, англійське право втілює в собі загальні принципи, властиві всім буржуазним правовим системам. Так, з початку свого існування воно також було покликане встановити принцип необмеженої при-ватної власності. Але відбувалося це не так чітко, як, наприклад, у Франції. Щодо рухомого майна капіталістична приватна власність з широкою свободою розпорядження закріплюється досить рано. Парламентські акти періоду революції про промисловість відкривали широкий шлях для розвитку буржуазних виробничих відносин, ліквідували феодальні обмеження підприємницької діяльності і торгівлі. Що ж до земельної власності, то тут вплив старої феодальної форми був значно си-льнішим. Установлення буржуазних основ у праві поземельної власності проходило значно повільніше і не так послідовно. Закони, прийняті в період революції, забезпечували передусім перетворення фе-одального права земельної власності на буржуазне. Так, ордонанс від 24 лютого 1646 року передбачав скасування всієї системи феодальної опіки в землеволодінні, скасував усі зобов'язання, що обмежували лицарські володіння, оголошував їх вільною приватною власністю. Крім того, Довгий парламент прийняв акти про секуляризацію і продаж церковного нерухомого майна (1646 р.), конфіскацію і продаж маєтків прихи-льників короля (1642 р.), продаж нерухомого майна, що належало короні (1649 р.). Умови продажу були такими, що ці землі дісталися буржуазії і новому дворянству. Таким чином, земельні перетворення англійської революції були здійснені виключно в інтересах буржуазії і джентрі, вони сприяли зосередженню землі в руках представників цих класів. А земельне володіння переважної більшості англійського селянства — копігольд, що грунтувалося на феодальному праві, втратило будь-яку юридичну основу і захист. Отже, єдиного інституту власності на землю в цей час створено не було. У цивільному праві Англії, як і раніше, визнавалися такі форми обмеженої земельної вла-сності, як фрігольд — вільне володіння, копігольд — володіння з тривалим збережен-ням деяких повинностей. Існувала так звана урізана власність, за якою землю можна було передати в спадок, але не можна було продати. Було і довічне користування, коли після смерті володаря нерухоме майно поверталося первісному власнику. Більшість великих маєтків належала їх власникам на праві майорату. Навіть у XIX столітті, коли цивільне право Англії в цілому мало вже цілком бур-жуазний характер, зберігався середньовічний поділ власності на «реальну» і «особи-сту», що було обумовлено різними формами позовів з метою їх захисту. Так, реаль-ними позовами захищалася земля, родова нерухомість і титули. Розпорядження реальною власністю було обмежене певними формальностями. Особистою власністю можна було розпоряджатися вільно. У ХУШ-ХІХ століттях великого поширення в Англії набула довірча власність (траст), відома ще феодальному праву. Траст став гнучкою формою захисту різно-манітних власницьких та інших підприємницьких інтересів. За трастом відбуваєть-ся немов би розподіл власності між первинним власником майна, який засновує траст, і довірчим власником, або управляючим, який розпоряджається майном як своїм, так і особи, на користь якої довірча власність була заснована. У 1893 році законом траст був визнаний універсальним інститутом: його можна було заснову-вати з будь-якою метою. Інститут трасту наприкінці XIX століття широко викори-стовувався для організації інвестиційних банків, для об'єднання капіталістичних компаній з метою встановлення монополій. Англійська буржуазія вимагала закріплення в праві «свободи договору», рів-ності сторін у договірних відносинах. У праві зобов'язань в Англії роль закону була більш важливою. Законодавчі акти про угоди з нерухомим майном, про векселі, про купівлю-продаж. про товариства регулювали цю дуже важливу для розвитку буржуазних відносин сферу. Але і тут давалася взнаки своєрідність англійського правового розвитку. Так, принцип свободи договору закріпився передусім у судо-вих рішеннях, де говорилося про те, що «не можна обмежувати свободу догово-ру». У формі судового прецеденту закріпився в англійському праві і принцип обо-в'язкового виконання договору, або «непорушності виконання зобов'язань». У XIX столітті була скасована особиста відповідальність боржника за невиконання зобо-в'язання шляхом ув'язнення його в боргову тюрму. Розвиваються нові види догові-рних зв'язків: договір публічного перевезення вантажу і пасажирів, договір стра-хування та інші. Своєрідність англійського права власності на землю обумовила поширення зе-мельної оренди: довгострокової і короткострокової. Перший вид оренди практику-вався при здачі землі під будівлі. Термін такого роду оренди не перевищував дев'я-носта дев'яти років. Після цього будинки та споруди, збудовані на орендованій зе-млі, ставали власністю її господаря. При короткостроковій оренді землю звичайно здавали фермерам строком на один рік. «Рівність сторін» тут була чисто формальною. Лендлорд по закінченню строку мав можливість укласти договір знов або ро-зірвати його. А це значило, що умови договору оренди землі диктував землевлас-ник. Показово, ще англійське законодавство про акціонерні товариства йшло попе-реду французького. Після буржуазної революції в Англії поряд із торговими ком-паніями почали виникати численні акціонерні товариства. Випуск акцій давав мо-жливість збирати величезні суми грошей, відкривав для англійської буржуазії нове джерело збагачення. Правова основа існування акціонерних компаній була створе-на шляхом пристосування напівфеодального інституту довірчої власності. Однак надалі стало потрібним і законодавче регулювання їхньої діяльності. Біржові махінації, спекуляція й обман, якими супроводилася діяльність акціо-нерних компаній, змусили англійський парламент у 1720 році прийняти закон, що заборонив їх утворення без попереднього дозволу уряду. Але незабаром акціонерні компанії дістають повне визнання. Закон 1844 року розглядав компанію як юридич-ну особу і вимагав її обов'язкової реєстрації та опублікування найважливіших даних про її діяльність. Надалі був установлений принцип обмеженої відповідальності ак-ціонерів у межах суми акцій, що їм належать; були також визначені правила ліквіда-ції акціонерних компаній. Нарешті, парламентський акт 1862 року об'єднав усе зако-нодавство про акціонерні компанії. Законодавство 1844-1867 років про акціонерні компанії сприяло концентрації і централізації капіталу в Англії, дозволило організаторам компаній грати на підвищен-ні та пониженні курсу акцій, привласнювати собі кошти держателів цінних паперів, що розорялися. Певні спроби англійського парламенту стримати ці процеси, ввести обме-ження для маніпуляцій з цінними паперами не мали успіху. Дуже сильною була стара феодальна форма в сімейному і спадковому праві бур-жуазної Англії. Громадянський шлюб, наприклад, було введено тільки у 1836 році. Але і після того дозволявся церковний шлюб. В обох випадках чоловік мав верховен-ство в сім'ї, управляв і розпоряджався сімейним майном (заміжня жінка дістала право розпорядження своїм майном лише в 1882 р.). У 1857 році в Англії нарешті було узаконено розірвання шлюбу шляхом розлучення. У спадковому праві з часів революції установився на відміну від Франції принцип абсолютної свободи заповіту. Це правило поширювалося на всі види спадкового майна. При спадкоємстві за законом земельна власність переходила за принципом майорату до найближчого родича (звичайно старшого сина). Все інше майно переходило в спадок так само, як і за континентальним правом. Кримінальне право. В основі кримінального права буржуазної Англії лежало загальне право і статутне. Спроби кодифікації виявилися безрезультатними. В період ре-волюції змінювався лише зміст окремих видів злочинів. Так, у 1648 році державною зрадою став визнаватися будь-який замах на «форму правління у вигляді республіки» або на палату общин як на верховну владу народу, за часів протекторату Кромвеля — діяння, спрямоване проти особи і прав лорда-протектора. Земельна аристократія і велика торгова буржуазія, які панували до виборчої реформи 1832 року, цілком задовольнялися кримінально-правовими нормами, які бра-ли свій початок ще у феодалізмі. Зберігалася тричленна структура кваліфікації злочи-нів, що склалася ще в епоху середньовіччя: тризн (зрада), фелонія (тяжкий криміна-льний злочин), місдімінор (інші, головним чином, дрібні злочини). Ця традиційна схема лише поповнилася в XVIII столітті новими видами злочинів. Особливо зросла кількість вчинків, які кваліфікувалися як фелонія і каралися стратою. На кінець ре-волюції (1660 р.) в Англії було близько п'ятдесяти видів злочинів, що каралися смер-тною карою, а до початку XIX століття до них додалося ще близько ста п'ятдесяти. Чинність норм феодального права зумовлювала особливу жорстокість покаран-ня навіть за незначні злочини. Англійське кримінальне право було найсуворішим в Європі. В XVIII столітті смертна кара установлюється за навмисне поранення худо-би, за порубку садових дерев, за підпал посівів. До смертної кари присуджувалися за посилання листа з фіктивним підписом з метою вимагання грошей, за дрібну крадіжку грошей (більше одного шилінга) тощо. В цей час в Англії не тільки зберігалися жорстокі, чисто середньовічні міри покарання, але вводилися нові засоби за-лякування. Широко застосовувалися і такі покарання, як виставляння біля ганебного стовпа, шмагання батогом, конфіскація майна, штрафи і т.д. Тільки з 1816 року починається скасування варварських видів покарання. У 1823-1827 роках уряд провів серію актів, які скорочували застосування смертної ка-ри. З 1826 по 1861 рік в Англії кількість злочинів, що каралися стратою, зменшилася з двохсот до чотирьох. За актом 1848 року навіть у разі «ведення війни проти коро-ля в його королівстві» призначалася не кара на смерть, а довічне ув'язнення. У 1870 році була скасована конфіскація майна злочинця, засудженого за фелонію. Че-рез це різниця в покараннях за фелонію і місдімінор фактично зникла. Відсутність кодифікації, чинність багатьох феодальних законів надавали нор-мам англійського кримінального права консервативного характеру. Однак прецеде-нтна система загального права була допустимою і легко пристосовувалася до нових буржуазних умов. Невизначеність правових норм, свобода тлумачення стала зручним знаряддям у руках суддів для захисту буржуазних інтересів.

Наявність великої кількості статутів, які були видані в різний час і часто супере-чили один одному, викликала серйозні труднощі при їх застосуванні. У зв'язку з цим парламент пішов шляхом видання «консолідованих» актів відносно окремих видів злочинів (про крадіжки, підробку документів, злочини проти особи тощо). Таким був розвиток буржуазного права в Англії, де тривалий процес пристосу-вання судових прецедентів, наповнення буржуазним змістом феодальної правової фо-рми стали основним напрямом утворення буржуазної правової системи.

Новий історичний тип права виник і формувався відповідно до класичних законів еволюції буржуазного суспільства. Розвиток буржуазної революції, її завершеність (у Франції) та незаверше­ність (в Англії) у сукупності з іншими чинниками привели до утворення двох різних правових систем: правової системи країн континентальної Європи та англосаксонської правової системи, прототипом якої є загальне право Англії.

Континентальна правова система чітко розмежовує право ма­теріальне і процесуальне. Основним джерелом права визнається закон. Тут широко подано кодифікацію галузей права.

Основним джерелом англосаксонської системи права є судовий прецедент, що вважається обов'язковим для судових інстанцій. Зазначимо, що створюючи право, суди створюють не загальні, а казуїстичні норми, тобто правила для вирішення конкретної спра­ви. Головними чинниками правотворчості були юриспруденція та судова практика.

У XIX ст. в Англії завдяки здійсненню принципу поділу влади формування права перейшло до рук законодавців. Водночас у краї­нах континентальної Європи через процес старіння кодифікацій виявилася тенденція до розвитку суддівського права. Тож розход­ження між двома системами права дещо зменшилося.

9