2. Види прав на землю невласників земельних ділянок.

Права на землю осіб – невласників земельних ділянок поділяються на два види – речові та зобов'язальні. Речові права в земельному праві – одна з правових форм реалізації відносин земельної власності. Їх володільцю вони дають можливість безпосередньо впливати на земельну ділянку шляхом панування на нею.

Звичайно, провідним у системі речових прав на земельні ділянки є право власності, оскільки тільки власнику належить повний комплект повноважень щодо володіння, користування та розпорядження землею.

До речових прав на землю, передбачених Земельним кодексом України, відноситься право постійного користування земельною ділянкою (ст. 92 ЗК) і земельні сервітути (гл. 16 ЗК). Земельний кодекс Російської Федерації до них відносить також право пожиттєвого спадкового володіння земельними ділянками (ст. 21 ЗКРФ). Такий правовий інститут був закріплений і в українському земельному законодавстві (ЗК від 18 грудня 1990 р.), проте вже рік по тому, з прийняттям нової редакції Земельного кодексу України від 13 березня 1992 року був скасований.

До зобов'язальних відносяться права на землю, які виникають у результаті укладення договорів та угод, наприклад, оренди, строкового користування, застави земель (іпотеки).

Оскільки, речові права на земельну ділянку здійснюються при одночасній наявності права власності на земельну ділянку, то відбувається подвійна реєстрація даних земельних прав: первинна і похідна. ЗК України вимагає як реєстрацію права власності та права користування земельною ділянкою (ст. 202), так і державну реєстрацію сервітуту (ст. 100).

3. Право постійного користування земельними ділянками.

У теоретико-правовому аспекті право користування земель­ною ділянкою або право землекористування розглядається з двох позицій: по-перше, в об'єктивному розумінні, тобто як Інститут земельного права, і по-друге, як суб'єктивне право Юридичних і фізичних осіб.

   Право землекористування в об'єктивному значенні розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспіль­ні земельні відносини у сфері використання, відтворення та охорони земель, визначають суб'єктний та об'єктний склади, особливості використання різних земельних ділянок на юри­дичному титулі права землекористування, закріплюють пра­ва та обов'язки землекористувачів, підстави виникнення та припинення земельної правосуб'єктності осіб щодо конкрет­них земельних ділянок.

Право користування земельною ділянкою як суб'єктивне право являє собою встановлену об'єктивним правом можли­вість фізичних і юридичних осіб здійснювати реалізацію зе­мельної правосуб'єктності стосовно користування відособле­ною земельною ділянкою.

Право постійного користування земельною ділянкою — це різновид права користування земельною ділянкою, коли суб'єк­ти використовують надані їм земельні ділянки без заздалегідь визначених термінів .Відповідно до п. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей, як володіння і користування.

Право володіння означає, що особі фактично належить земельна ділянка на підставах, визначених законодавством.

Зміст права користування полягає у можливості отримання корисних властивостей земельної ділянки, тобто можливості її господарського використання з метою отримання прибутку або задоволення власних потреб.

Зміст правомочностей землекористувача передбачений статтями 95, 96 ЗК України.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Насамперед слід зазначити, що право землекористування є не тільки правом, але й обов'язком землекористувача. Усі землекористувачі зобов'язані використовувати землі за цільовим призначенням. Землекористувачі мають право: самостійно господарювати на землі; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, вод об'єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі й споруди тощо.

Особливістю змісту правомочностей володіння земельною ділянкою є те, що землекористувачі зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до п. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою може набуватися за рахунок земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності. Перелік таких земельних ділянок визначається статтями 83, 84 ЗК України.