Тема 10. Соціологія культури

Мета: розкрити соціальну природу культури, її основні функції та форми прояву у суспільному житті і па цій основі з'ясувати її роль у взаємодії з іншими підсистемами суспільства.

Ключові поняття: культура, суспільство, матеріальна культура, духовна культура, цивілізація, цінності, норми, звичаї, зразки поведінки, ціннісні орієнтації, соціокультурні уявлення, загальнолюдська культура, субкультура, контркультура, елітарна культура, народна культура, масова культура, етноцентризм, культурний релятивізм.

План

1. Суть поняття «культура» суспільства.

2. Складові культури, її форми і основні функції.

3. Основні методологічні підходи до вивчення культури суспільства.

4. Особливості соціокультурних процесів в Україні на сучасному етапі її розвитку.

1. Соціологія культури - це інтегральна наука, що знаходиться на межі соціології і культурології. Щоб пізнати цю наукову дисципліну, одних знань про культуру недостатньо, їх необхідно розглянути у контексті соціологічного знання. Тому для з'ясування суті такої інтегральної категорії, як "культура суспільства" необхідно "культура" дослідити у зв'язку з категорією "суспільство". Це допоможе зразу ж вийти на одну із центральних проблем соціології культури - проблему визначення того, що саме у суспільстві охоплюється поняттям "культура". Звернення до цієї проблеми має першочергове значення при вивченні даної теми. Так як під суспільством і культурою розуміється все створене людиною, а не природою (знаряддя праці, соціальні форми життя, звичаї, зразки, норми, соціальне регулювання та інше), то може скластися враження, що ці два поняття дублюють одне одного. Однак соціологія культури чітко розрізняє їх. Культура хоч і охоплює соціальне в усіх його проявах, але при цьому не є тотожною поняттю "суспільство" і не збігається з ним. В дійсності суспільство характеризує соціальне ціле, а культура розкриває його якісні властивості. Люди виробляють і відтворюють матеріальні і духовні форми житгя, а культура виступає результатом історичної апробаційних форм на здатність бути засобом саморозвитку людини.

Як бачимо, далеко не кожний матеріальний чи духовний продукт, створений людьми, охоплюється поняттям "культура". Щоб набутії культурного змісту і стати елементом культури, такий продукт повинен бути прийнятим членами суспільства, або їх частиною і закріплений, відображений в їх свідомості (через запис чи фіксацію в камені, металі тощо). Засвоєний таким чином продукт передається іншим людям, наступним поколінням. Отже, культура у своєму загальному значенні - це не суспільство в цілому, а його системна інтегральна властивість, що виражає міру його ЛР °і"ресу, рівень досягнутого в його розвитку.

Культура і суспільство - нетотожні, але взаємозалежні поняття. Соціологи, як правило, пов'язують культуру з певним суспільством, нацією, або соціальною групою. Внутрішні соціальні зв'язки і незалежність (автономність) суспільства є соціальною основою культури. Без суспільства,

як єдиного цілого культура не могла б функціонувати і розвиватися, так як з його допомогою закріплюються культурні зразки і здійснюється захнсг від домінуючого впливу інших культурних систем. Якби процес соціалізації припинився у масовому масштабі, це привело б до загибелі культури. З іншого боку суспільство може існувати тільки тоді, коли іспус. єдина загальновизнана система цінностей і норм, що постає продуктом і результатом діяльності цього суспільства.

Але треба знати, що кордони культури і суспільства не ідентичні. Наприклад, римське право є основою правових систем (отже і елементом культури) як французького, так і німецького суспільства. В гой же час кожне одиничне суспільство може включати в себе різні культури, які значною мірою відрізняються одна від одної (співіснування двох мов або декількох релігійних вірувань).

У контексті з поняттям "культура" вживається також поняття "цивілізація". Остання набуває тут своєрідного змісту, який харакгсризує певні історичні стадії розвитку суспільства. Культура ж відображає при цьому найбільш суттєві, якісні сторони цивілізації. З детальним аналізом співвідношення понять "культура" і "цивілізація" можна ознайомитися у підручниках з соціології.

З'ясування суті категорії "культура суспільства" допоможе уяснити специфіку соціологічного підходу до вивчення культури і відповідно сформулює розуміння того, що соціологія вивчає не окремі, а всі можливі зв'язки культури і суспільства. Саме розглядом основних сфер прояву культури у суспільстві (сфера, що розкриває зв'язки між людиною і природою, сфера, що фіксує ставлення до інших людей і направлена на оптимізацію міжособистих, сімейних та інших відносин, сфера, яка скерована на самопізнання, самовиховання, самовдосконалення і саморозвиток) доцільно завершити вивчення першого питання.

2. Приступаючи до вивчення другого питання необхідно знати, що культура суспільства мас складну внутрішню структуру, елементи якої п соціології розглядаються в їх горизонтальному і вертикальному місцерозташуванні в соціокультурному просторі. Переважна більшість соціологів на горизонталі розташовує такі_с.кладові, культури,, як „поняттям уявдеішя^йнності^оріли^разюігю. Особлива роль серел них відводиться цінностям і нормам, які розглядаються ядром культури. 'Гак П.О.Сорокіп зауважував, що будь яке суспільство можна описати і зрозуміти лише крізь призму притаманної йому системи значень, норм і цінностей, бо саме вона складає культурну якість суспільства. Вітчизняні соціологи запропонували свою типологію цінностей, в якій виділили: слі.ііслолсипітсві цінності (уявлення про добро і зло, щастя, мету і сенс жиїтя тп інше);

- вітальні (від лат. уііа - життя) цінності (цінності жиїтя, здорон'я, особистої безпеки, добробуту, сім'ї та інше);

- цінності суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище, служіння людям та інше);

- цінності міжособистого спілкування (чесність, безкорисність, доброзичливість);

• демократичні цінності (права людини, свобода совісті, слова, переконань, національний суверенітет та інші);

• партикулярні цінності (відданість Батьківщині, сімТ, віра в Бога та інші).

Особливе місце у системі культури займає мова. Як зазначає сучасний американський соціолог Н.Смелзер, спільна мова підтримує згуртованість суспільства і соціальних спільнот, сприяє формуванню почуття групової єдності і групової ідентичності, слугує основним засобом передачі культури, розвитку людського "Я" і вираження індивідуальної особистості.

В залежності від рівня, масштабів, форм соціальної взаємодії розрізняють різні форми культури. Виділити форми культури означає здійснити вертикальний аналіз соціокультурного середовища. На вертикалі соціологи вирізняють: загальнолюдську культуру, яка вироблена людством протягом всієї історії і базується на загальнолюдських цінностях істини, добра, справедливості тощо 1) суперкультуру, яка створюється певним суспільством і передається з покоління в покоління; 2) субкультуру, тобто культуру певної соціальної спільноти (молодіжна субкультура, національна тощо) 3) контркультуру - модель, що сприймається як конфронтаційна щодо домінуючої культури та субкультур; історичні форми культури - висока (елітарна) та народна - (фольклорна); 4) особистісну культуру - (культуру конкретного індивіда); 5) масову культуру, що розрахована на масове споживання та інші. Розглядаючи форми культури, важливо розкрити характер взаємодії субкультури і контркультури з домінуючою культурою і як ця взаємодія впливає на стабільність суспільної системи.

Розмаїття культур не виключає загальних елементів, що властиві всім культурам, тобто культурних універсалів Так, американський вчений Дж.Мердок виділив більше 60 культурних універсалій. Інший американський вчений Р.Мертон, вивчивши сотні культур, називає десятки спільних рис, властивостей різних культур (наприклад, виготовлення знарядь праці, спільна праця, звичай дарувати подарунки, похоронні ритуали, засудження вбивств, розкрадань і т.п.). Завдяки культурним універсаліям з'явилася і функціонує загальнолюдська культура, а також формуються соціокультурні тенденції, які ведуть до розвитку суперсистем типу Захід і Схід та інше. Існування культурних універсалій створює певні умови для співіснування культур, але не виключає можливості культурних конфліктів, наприклад, між панівною суперкультурою і контркультурою, між субкультурами соціальних спільнот. Розглядаючи цю проблему, доцільно дослідити причини, які викликають появу культурних конфліктів, а також розкрити шляхи своєчасного їх запобігання або розв'язання. Водночас необхідно показати роль (позитивну і негативну) подібних конфліктів у формуванні і розвитку суспільної системи.

Порівнюючи ті чи інші культури, люди, соціальні групи, як правило дають їм певну оцінку. Численні дослідження, які проводились соціологами різних країн, свідчать, що люди в більшій мірі схильні до переоцінки своєї культури і недооцінки всіх інших культур. Така тенденція судити про інші культури дістала назву етноцентризму, що буквально означає розміщення певної етнічної культури в центрі соціокультурного простору. Етноцентризи робить нашу культуру еталоном, з яким ми порівнюємо всі інші культури Якщо члени однієї групи з позицій виключно етноцентризму розглядаюті культуру іншої соціальної групи, то цим групам непросто порозумітися взаємодіяти між собою. Тому існують підходи до інших куль'іур. як пом'якшують дію етноцентризму і дозволяють знаходити іпляхі співіснування і взаємного збагачення культур різних груп. До таких підходи відносять культурний релятивізм, суть якого полягає в переконанні, що ту т іншу культуру можна зрозуміти лише у її загальному контсксіі та ) цілісності всіх її складових елементів. Аналізуючи стпопснтріпм і культурний релятивізм, важливо зрозуміти, іі(о найбільш раціональний шлях розвитку і сприйняття культури, який здатний забезпечити стабільність суспільної системи і світової цивілізації, це поєднання рис і егноцеїггрнзму, і культурного релятивізму, коли індивід, маючи почуття гордості за культуру своєї групи або суспільства в той же час здатний зрозуміти інші культури, визнаючи їх право на існування.

Щоб до кінця уяснити роль культури у суспільстві, потрібно звернутися до функцій, які вона виконує. Діапазон функціональних можливостей культури надзвичайно великий. Поєднуючи в собі цінності, вироблені людством в минулому, і культурні багатства сучасного суспільства, культура здатна виконувати функцію пам'яті (тобто виступає засобом зберігання, передачі і вдосконалення людського досвіду), а також освітньо-виховну. регулятивну, комунікативну, інтегративну, естетичну, інформаційну, символічну та інші функції. В цілому саме культура робить людину людиною в процесі її соціалізації, за допомогою навчання і виховання. Як зазначає Н.Смелзер, культура в значній мірі здійснює ту функцію, яку в житіі тпарпн виконує генетичне запрограмована поведінка. Ллє разом з тим необхідно знати, що культура, організуючи все людське житія, згуртовуючи одних, може протиставляти їх іншим і бути джерелом дсзіптсір.іції, тобто виконувати дезінтеграційну функцію.

3. Культура функціонує на всіх рівнях складної суспільної будови і інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини. Цим і пояснюється існування різних методологічних підходіп до аналізу культури. Для розуміння необхідно спочатку проаналізувати підходи, що пирорпла класична соціологія (макрорівневий, основоположником якою вважають французького вченого Е.Дюркгсйма, та мікрорівпевий, що започаткований німецьким вченим М. Вебером). Відповідно до макросоціологічннх уявлень суспільство розглядається як вмістилище перш за все культурних універсалі (колективних уявлень і цінностей, вірувань, традицій), руйнація яких, на думку вчених, може привести суспільство до загибелі. Мікросоціологія акцентує увагу на ціннісних орієнтаціях особистості в системі соціллмюї дії. Заслуговує на увагу також конфліктологічний підхід, який розглядає культуру як динамічну внутрішньо суперечливу систему, якій при гаманці ті чи інші конфлікти. На відміну від класичної, сучасна соціологія п.ім.іпн гься

уникнути крайнощів до аналізу культури. В результаті набувають поширення інтегралістські або синтезовані підходи. Прикладом такого підходу може бути багатовимірна парадигма Р.Мертона, в якій вчений вдало синтезував соціальну статику і соціальну динаміку, макросоціологічний і мікросоціологічний підходи до розуміння культури. Треба відмітити, що подібні парадигми є найбільш ефективними, бо дають змогу досліджувати таке складне явище як культура одночасно в усіх її вимірах, проявах.

4. З'ясувавши суть культури, розкривши її структуру, форми і основні функції, логічно перейти до розгляду сучасних соціокультурних процесів, що відбуваються в Україні. В результаті переходу до демократичних форм суспільного життя у вітчизняному соціокультурному просторі склалася непроста, досить складна і суперечлива ситуація. З одного боку, відбулася переоцінка і руйнація всієї системи традиційних цінностей і норм. Перестала діяти державна підтримка розвитку культури. З іншого боку, ринкові відносини поширившись і на культуру, призвели до її комерціалізації. Вже на сьогодні імпортована нам культурно-масово-розважальна продукція сумнівної якості е підчас домінуючою в українському суспільстві, бо приносить більшу фінансову користь. Нові ж соціокультурні реалії народжуються у важкій боротьбі з віджитим старим і недоброякісним запозиченим, їх розвиток і майбутнє пов'язане з відродженням національної культури українського суспільства, його традицій, звичаїв, української мови. Саме ці особливості соціокультурних процесів в Україні повинні стати предметом особливої уваги.

Контрольні запитання

1. Що таке культура і як вона співвідноситься з поняттям "суспільство"?

2. В чому полягає специфіка соціологічного підходу до вивчення культури?

3. Розкрийте співвідношення понять "культура" і "цивілізація".

4. Які основні складові культури?

5. Який характер взаємодії субкультури і контркультури з домінуючою культурою?

6. Які функції виконує і яку роль грає культура у суспільній системі?

7. Що таке етноцентризм і культурний релятивізм, і як вони впливають на поведінку соціальних груп?

8. Розкрийте основні методологічні підходи до аналізу культури суспільства.

9. В чому полягає специфіка соціокультурних процесів, що відбуваються в сучасному українському суспільстві?

Реферати

1. Культура та її значення для функціонування і розвитку суспільства.

2. Культура і цивілізація.

3. Молодіжна субкультура.

4. Культура і особистість.

5. Національна культура і проблеми соціальної свободи.

Рекомендована література

1. Библер В.С. Культура. Диалог культур // Вопросьі философии. - 1989. -№6.

2. Витаньи Й. Общество. Культура. Социология. - М., 1984.

3. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология: Учебник для вузов. - М., 1998.

4. Гайдснко П.П., Давьідов Ю.її. История й рациональность. Раздсл:

Ценность, смьісл й культура. - М., 1991.

5. Давьідов Ю.Н., Роднянская И.Б. Социологчя контркультури. - М., 1980.

6. Духовное производство. Социально-философский аспект проблем. -М.,1981.

7. Здравомьіслов А.Т. Потребности. Интсресьі. Ценности. - М., 1986.

8. Ионин Л.Г. Социология культури: Учебное пособие. - М., 1996.

9. Кизима В.В. Культурно-исторический процесе й проблеми рациональности. - К., 1995.

10. Культура Украйни. - Харьков. 1993.

11. Культурная деятельность: опьіт социологического исслсдования. -М.,1988.

12. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. - Львів, 1994.

13. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. - М., 1995.