1.2.2 Соціально-економічна свідомість феодальної Європи. Фома Лквінський (1225 - 1274)

Економічну думку середньовічної Європи слід аналізувати під кутом зору зародження (становлення), розвитку і занепаду "феодальної системи", що і позначене в історії як "раннє середньовіччя" (V - XI ст.), розвинуте, або "класичне" (XII - XV ст.) і "пізнє середньовіччя" (XVI - XVII ст.). На кожному з цих етапів соціально-економічна думка мала свої особливості. Загальна характеристика цієї думки була подана вище. Але найкраще уявлення про тогочасну думку дають деякі соціально-економічні пам'ятки і, найперше, Франкської держави - найбільшого королівства, що утворилося на півночі Європи в V столітті. Джерелом вивчення соціально-економічної думки періоду розпаду сільської общини і зародження феодальних відносин були тогочасні державні документи.

Найдавнішим з них вважається збірка законів "салічних" (північних) франків - "Салічна правда". У цій збірці (V - VI століття) визначається рівне право всіх общинників на землю сільської общини, рівність усіх "вільних франків" перед законом, оголошено недоторканість общинного майна. Водночас "Салічна правда" містить вже статті, що захищають індивідуальну приватну власність.

Важливим джерелом ранньофеодальної соціально-економічної думки був "Капітулярій про вілли" ("Закон про маєтки"), який видав король франків Карл Великий (IX ст.). Значення цієї історичної пам'ятки полягає в тому, що вона дає уявлення про економічну і соціальну політику феодальної держави. Названий закон вже практично не містить статей про общинне землеволодіння. Натомість він пройнятий духом монопольної феодальної власності сеньорів на землю та майно, зобов'язує населення Франкської держави нести різні повинності, сплачувати оброк власникові землі. Натуральна форма господарювання визначається ідеальною і пропонує створювати у феодальних маєтках все необхідне, щоб не залежати від ринку.

Соціально-економічна думка "розвиненого феодалізму" перебувала під впливом католицької церкви, і, найперше, "канонічної доктрини". Автори церковних догм і законів (канонів) категорійно засуджували торговий прибуток і лихварський відсоток, вважали їх наслідком "несправедливого обміну" і привласнення чужої праці. Велика торгівля та позичкові операції взагалі заборонялися, як грішні явища. Еквівалентний та пропорційний обмін вважався можливим лише за умови встановлення "справедливих цін".

Однак з часом, в період "пізнього феодалізму", коли поруч з натуральним господарюванням набували сили ремесла, торгівля, промисли, лихварство, тобто розвивалися товарно-грошові відносини, соціально-економічна думка "пізніх ка-ноністів" (на відміну від "ранніх") почала по-іншому трактувати соціальні та економічні проблеми і процеси, зокрема причини соціальної нерівності. Методологія "ранніх каноністів" базувалася на авторитарності доказів, тобто посиланнями на тексти священного писання і праці церковних теоретиків. В основі понять лежала морально-етична характеристика, зокрема положення про "справедливу ціну". "Пізні каноністи" додали до цієї аргументації т. зв. "принцип подвійних оцінок", що дозволяло шляхом коментарів та уточнень подавати конкретне господарче чи соціальне явище в іншому, іноді протилежному сенсі.

Сказане може бути найкраще проілюстроване поглядами найвидатнішого представника "канонічної доктрини" - домініканського монаха і богослова Фоми Аквінського (Тома Ак-вінат, 1225 - 1274 pp.). Свої погляди Ф. Аквінський виклав у трактаті "Сума теології", який вважають енциклопедією като-ліцизму. Вже після смерті Тома був канонізований (1323 р.) як святий, а в 1379 р. спеціальною енциклікою Лева ХНІ його вчення було офіційно визнане "єдино правильною філософією католицизму".

Погляди і судження святого Томи мають подвійну і компромісну позицію: соціально-економічні явища він вважав поєднанням суперечностей. Так, усі життєві блага він оголошував створеними Богом, а тому спільними для всіх людей. Але "природною" вважав також приватну власність, яка необхідна і "кожний має боронити своє". Інша його теза проголошувала всіх людей рівними перед Богом, але водночас "природним" слід вважати поділ суспільства на багатих і бідних. Такий поділ він пояснював природними відмінностями людей та Божим провидінням, а тому прагнення піднятися над своїм соціальним становищем вважав гріховним порушенням "Божого порядку".

Господарським ідеалом Аквінат вважав натуральне господарство, але водночас припускав можливість товарного обміну за "справедливими цінами". Надзвичайно цікавою є його трактовка "справедливої ціни". Це така ціна, що забезпечує продавцеві рівень життя, що відповідає його соціальному становищу, тобто рівень "справедливої ціни" може коливатися залежно від соціального статусу людини у феодальному суспільстві.

Суперечливо Фома підходив і до оцінки торгівлі та лихварства. Він допускав необхідність торгівлі як форми обміну товарами, але засуджував її як засіб наживи. "Лихварство" взагалі вважав смертним гріхом, а процент під позики - продажем того, чого в дійсності не існує, отже "протиприродним" і "богопротивним".

Зрештою, Тома Аквінат доводив справедливість привласнення феодалами земельної ренти як частини продукту, створеного природою на їх землях, і як плати землевласникові за управління маєтком.