1.2.1 Соціально-економічна думка Середньовічного Сходу

Країни Сходу у середні віки традиційно вважали системою "державницького феодалізму". Такими ж були соціально-економічні погляди Сходу. Основа господарського устрою сільська община, але зберігається державна власність на землю (за відсутності особистої приналежності, панщини і кріпосного права). Тому головними політичними і соціально-економічними проблемами були питання державного управління, оподаткування, розвиток виробництв, найперше сільського господарства.

Величезний вплив на розвиток соціально-економічної думки Сходу справив іслам - релігія арабів, які підкоривши в VII - IX ст. величезні території Азії, Північної Африки, Іспанію, поширили її на нові володіння. Арабські вчені багато в чому виступили наступниками ідей античних мислителів і, певною мірою, випереджали косну й догматичну соціально-економічну думку Європи того часу.

Економічні погляди арабів часів створення першої загально-арабської держави найбільш повно були відбиті у Корані (священна книга мусульман, що буквально означає "читання"). В основу Корана були покладені проповіді і висловлювання пророка Мухамеда упродовж 610-632 pp. В Корані санкціонується "божественне походження" майнової і соціальної нерівності, переваги одних людей над іншими - багатих над бідними, чоловіків над жінками. Коран вимагав від правовірних покори існуючій владі і зобов'язував кожного віруючого витрачати частину своїх статків на милостиню, а також податки для державної казни. Водночас Коран закликав до поміркованості у споживанні, скромності і гідності, засуджував скупість, марнотратство, розкоші, нагромадження грошового багатства.

Іслам захищає також приватну власність і суворо карає зазіхання на неї. Мухамед повчав, що Аллах з повагою ставиться до торгівлі, торгівельний прибуток вважає нормальним явищем, але різко негативно засуджує лихварські відсотки ( породження Сатани"). У торгівельних стосунках Коран вимагав від правовірних суворо дотримуватись мір і ваги, не утискати, не обраховувати, не робити людям збитків.

Видатними представниками середньовічного Сходу взагалі, соціально-економічної думки зокрема, були Шн. Сіна (Авіценна) (980-1037) та Абу Зайд Абдар-Рахман Ібн Мухамед Аль-Хадрамі Ібн Халдун (1332 - 1406).

Авіценна - геніальний вчений, енциклопедист, гуманіст, лікар, - лишив нащадкам надзвичайно оригінальні соціально-економічні роздуми. Основою існування суспільства він вважав "ремесла", які поділяв на кілька видів: "розумні" (куди відноситься політика, економіка і управління), ремесла "високого мистецтва" (література, астрономія, медицина тощо), і "художні ремесла" (образотворче, музика, танці і таке інше). Ібн СІНУ можна вважати одним з перших "соціальних економістів", оскільки він сконструював модель "ідеальної держави", тобто соціально-економічного устрою, де всі працюють і отримують рівні блага. В його суспільстві нема соціально-економічних та політичних суперечок, відсутні війни і ворожнеча між людьми, мешканці ведуть здоровий спосіб життя, вони щасливі й міцні.

Ібн Халдун - видатний арабський вчений - жив і працював у Північній Африці, був відомим державним діячем тих часів. Уславив своє ім'я "теорією соціального прогресу" (т. зв. "соціальної фізики"), яка на століття випередила європейську соціально-економічну думку.

Ібн Халдун твердив, що об'єднання людей в суспільство і поява держави - об'єктивні процеси, зумовлені виробничими потребами - необхідністю спільного видобування життєвих благ. Кооперована виробнича діяльність людей супроводжується зростанням продуктивності праці і виробництва, що втілюється у зростанні маси засобів існування.

Аналізуючи "соціальний прогрес", Ібн Халдун висловив провидчу думку про існування "природних" законів соціально-економічного розвитку, які лежать в основі цього прогресу і управляють господарською діяльністю людей.

Виключне значення має тлумачення Халдуном двоїстої природи товару - "споживчої вартості" (корисності) і "вартості" (цінності). Але "споживчу вартість", на його думку, мають лише "предмети споживання", тобто ті, які використовуються людиною для задоволення своїх запитів і потреб.

"Ціну" товару Халдун розглядав як грошовий вираз його вартості. Коливання товарних цін на ринку пояснював впливом ринкового попиту і пропозиції. "Грошима" вважав золото і срібло, які виконують функції "міри вартості", "засобу обігу" товарів і "засобу нагромадження". Багатство розглядав як сукупність життєвих благ, що створені працею.

Надзвичайно цікавим в контексті нашого розгляду є поняття "мульк", що означає "влада-власність". "Мульк" належить тому, кому вдається підкорити залежних. Ібн Халдун набагато випередив європейських авторів у розумінні числених соціально-економічних процесів. Т. зв. "азіатський спосіб виробництва" з його нерозривним зв'язком "влади-власності" в Європі почнуть аналізувати лише у XVIII столітті.

Суспільство, за Халдуном, поділяється на "класи" або "верстви" виключно за майновою ознакою, а не за "благородством крові". За кілька століть до європейців Халдун звернув увагу, що рівень цін переважно визначається демографічними і соціальними зрушеннями у суспільстві. Сталий економічний Добробут цей "соціальний економіст" пов'язував з поміркованим зменшенням податків, мита й поборів.

Характеризуючу соціально-економічну і політичну думку середньовічного Сходу, не можна обминути середньовічний Китай з такими іменами як Лі Гоу (1009 - 1059) і Ван Анші (1021 - 1086).

Будучи державними чиновниками, вони будували свої концепції на основі "конфуціанського методу" і зосереджували увагу, найперше, на засобах державного управління економікою і збагачення казни.

В трактаті Лі Гоу під назвою "План збагачення держави, посилення армії, заспокоєння народу" найпершим засобом зростання багатства у державі оголошуються фінанси, які формуються через податки, а матеріальним джерелом багатства вважається землеробство. Сільське господарство Лі Гоу вважає "стовбуром" соціально-економічного устрою, а торгівлю і ремесла - її "гілками". Для стабілізації сільського господарства, на думку Гоу, треба заборонити захват земель феодалами і перехід селян у ремісництво. Землеробську сферу занять радив збільшувати за рахунок "бродячого люду".

Матеріальні блага в державі мають розподілятися серед людей за їхнім соціальним станом - за рангами. Як державний чиновник, Лі Гоу виступав за державне регулювання економіки і, найперше, шляхом державного контролю над ринком і цінами.

Зрештою Аньші пропонував створити державний апарат управління торгівлею, на який покладалося завдання забезпечити "ринкову рівновагу" в суспільстві.