1. Загальні положення.

1.1. Поняття примусових заходів медичного характеру та стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

Примусовими заходами медичного характеру, згідно зі ст. 92 Кримінального кодексу України, є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов’язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру відповідно до ст. 93 КК України можуть бути застосовані судом до осіб:

1. які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2. які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3. які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Примусові заходи медичного характеру мають подвійний характер. З одного боку – це міри примусу, тобто юридичні, з іншого – це міри медичні, оскільки зміст їх зводиться до діагностичного обстеження, лікування, клінічного нагляду, проведення реабілітаційних заходів тощо.

Примусові заходи медичного характеру не можна розцінювати як покарання, оскільки вони принципово відрізняються від нього своєю метою і методами, але вони є засобом примусу, оскільки призначаються і припиняються тільки судом, незалежно від згоди хворого або його законних представників.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються до психічно хворих, які становлять суспільну небезпеку внаслідок психічного розладу і скоєння суспільно небезпечних діянь.

Залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд на підставі ст. 94 КК України може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно-небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом призначається для психічно хворих, які за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребують примусового лікування, але без значних обмежень чи посиленого нагляду.

Госпіталізація хворих до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку. Поміщення до такого закладу може здійснюватись на загальних засадах закладом охорони здоров’я за сприяння, у разі потреби, органу внутрішніх справ або у результаті зміни психічного стану особи, який привів до зниження суспільної небезпечності, і переведення її з відділення з суворим або посиленим наглядом. До таких категорій хворих відносяться особи з пасивним типом суспільної небезпечності.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду (до таких хворих відносяться особи з пасивним або активним типами суспільної небезпечності). Направлення хворих до таких лікарень здійснюється за територіальним розподілом, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України, з урахуванням постійного місця проживання хворого.

Госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом призначається для психічно хворих, які за своїм психічним станом і характером діянь складають особливу небезпеку для суспільства, враховуючи великий ризик скоєння ними агресивних дій проти життя та здоров’я інших осіб.

Відповідно до ст. 94 КК України госпіталізація хворих до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує лікування в умовах суворого нагляду. До таких категорій хворих відносяться особи з активним типом суспільної небезпечності.

Поняття пасивного та активного типу суспільної небезпечності розкриваються у Порядку застосування примусових заходів медичного характеру в психіатричних закладах до осіб, які хворі на психічні розлади і вчинили суспільно небезпечні діяння, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.10.2001 № 397.

Питання про зміну або припинення застосування примусового заходу медичного характеру вирішується судом у разі такої зміни стану психічного здоров’я особи, за якої відпадає необхідність застосування раніше призначеного примусового заходу або виникає необхідність у призначенні іншого примусового заходу медичного характеру.

Слід мати на увазі, що поміщення у психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини є злочином, передбаченим ст. 151 КК України.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

За наявності даних, відповідно до вимог ст. 204 КПК України для визначення психічного стану обвинуваченого слідчий призначає судово-психіатричну експертизу.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза призначається на підставі ст. 205 КПК, якщо при проведенні судово-психіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або його дослідження у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.

1.2. Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів при поміщенні до психіатричних закладів громадян для застосування до них примусових заходів медичного характеру та проведенні стаціонарної судово-психіатричної експертизи особам, які тримаються під вартою.

Відповідно до п. 4 ст. 121 Конституції України та п. 4 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функцію здійснення нагляду за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що діяльність органів прокуратури має своїм завданням захист від неправомірних посягань, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами особистих прав і свобод людини та громадянина.

У статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованої 11.09.1997 Верховною Радою України, зазначено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

В силу вимог ст. 44 Закону України «Про прокуратуру» предметом прокурорського нагляду є додержання законності під час перебування осіб у психіатричних лікарнях для застосування примусових заходів медичного характеру та закладах для проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи особам, які тримаються під вартою.

При здійсненні наглядової діяльності на даному напрямі прокурорам насамперед необхідно перевіряти додержання законів щодо:

- порядку та режиму тримання громадян у вищевказаних лікарнях та закладах, матеріально-побутового забезпечення, медичного, санітарного обслуговування та харчування хворих;

- прав цих осіб та виконання ними своїх обов’язків;

- залучення до праці осіб, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру, їх пенсійного забезпечення, оформлення інвалідності тощо.

Водночас звертати увагу на дотримання вимог законодавства службовими особами вищевказаних закладів, у тому числі при припиненні або зміні застосування примусового заходу, розгляді та вирішенні звернень громадян.