Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фоностил¦стика. Лекц¦я.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
23.11.2019
Размер:
159.23 Кб
Скачать

Евфонія

звуконаслідування звуконаслідування

звукопис звукопис

алітерація алітерація

асонанс асонанс

рима рима

ФОНІКА

рима рима

асонанс асонанс

алітерація алітерація

звукопис звукопис

звуконаслідування звуконаслідування

Какофонія

Схема показує, що усі фонічні фігури і прийому можуть слугувати для створення ефекту як приємного так і неприємного звучання. Усі евфонічні і какофонічні ефекти перебувають у відношеннях опонуючої взаємодії. Вдало цю думку ілюструю вірш А.Малишка «Антитези»:

Землю тривожать галактик акорди.

Транспозиційних енграмів орди.

Відеотрони. Протони. Фатони.

Синтези. Тези. Формули стислі.

Цереброфантифікатори в мислі…

Тр. Пр. Гр. Мж!

Тр. Пр. Гр. Мжи! – абревіатури.

Мов солов’їні пісні з натури.

З кутів і граней, із мислі й складності,

Шляхів шукаєм до невідкладності,

А більма жаху вкривають гору,

Термокосмічну, атомнокору.

Вірш написаний у несподіваному для А.Малишка ключі і є ніби антитезою до його наспівної поезії: залюблений у милозвучність, музичність українського слова, поет вбачає таку ж загрозу світової гармонії, як і в розщепленні атома.

  1. Ритмо-мелодійна організація мовлення

В ідеалі мовлення будь-якого функціонального стилю має сприйматись на слух у живому інтонаційному звучанні. Це значно підсилює обсяг інформації, додаючи до неї емоційне ставлення мовця і навіюючи це ставлення слухачеві. Ритмомелодика – членування мови відповідно до певних інтонаційних та ритмічних моделей – визначається нами як один із компонентів стилістики, притаманний будь-якому художньому тексту. Це набуває особливого значення, оскільки, за твердженням А.Піза, у передачі емоцій лише сім відсотків інформації несуть слова, а основне інформаційне навантаження висловлювань-невдоволень виражається пере­важно невербально. Інтонація (як ритмо-мелодійна організація тексту, сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру й інших просодичних елементів мови) організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення. Вона може бути іронічною, урочистою, сумною, гнівною. Емоційно-експресивне забарвлення має відповідати жанрово-стильовій характеристиці тексту.

Пiд наголосом звичайно розумiють видiлення одного складу слова за допомогою артикуляцiйних засобiв, властивих мовi, – м’язової напруженостi мовного апарату, збільшення сили видиху, зростання тривалостi. Акустично наголос виявляється в зростаннi iнтенсивностi, тривалостi, в змiнах частоти основного i власного тону голосного.

Можна визначити три основні просодійні групи слів української мови:

  1. Слова, на які завжди ставиться наголос. Це – іменники (крім тих випадків, коли вони ніби віддають свій наголос іншим частинам мови, як-от у даному разі: личкомале´ньке, губимале´нькі, сімкіпгоро´ху); прикметники (з подібними винятками); числівники (крім односкладових, поєднаних з іншими частинами мови: три´дні, сімкі´п); дієслова (за винятком односкладових: є, був); займенники (крім односкладових: я, ти, мій, той тощо); прислівники (за винятком односкладових: десь, геть). Зазначені як винятки слова втрачають свій наголос при швидкому темпі мовлення і поєднуються з попереднім або наступним словом у одне фонетичне слово.

  2. Не наголошувані слова, переважно службові частини мови. Вони завжди становлять з попереднім або наступним словом у одне фонетичне слово (прийменники: від, до, за, коло, при, біля тощо; частки не, же, хоч, аж, ні, чи тощо).

  3. Факультативно наголошені слова, які під впливом загальної ритмомелодики тексту втрачають свою наголошеність і стають або частково, або й зовсім не наголошеними.

Сильнішим у реченні є синтагматичний наголос. Пiд синтагмою розумiють лiнiйну послiдовнiсть слiв, найтiснiше пов’язаних за змiстом i об’єднаних у фонетичну єднiсть засобами мелодики. У цiй єдностi видiляється один синтагматичний наголос, якому пiдпорядкованi слабшi наголоси. Самостiйну синтагму може становити й одне слово. Синтагматичне членування речень здiйснюсться за допомогою пауз. У межах синтагми видiляється найважливiше слово, навколо якого об’єднуються iншi, менш наголошенi або ненаголошенi. Таким словом звичайно є останнє слово синтагми. Синтагматичне членування речення може варiюватися залежно вiд конкретних комунiкативних заадань, якi ставить перед собою мовець, а також вiд темпу мовлення. Це означає, що в межах того самого речення можлива рiзна кiлькiсть синтагм, наприклад: У синтагматичному наголосi, на вiдмiну вiд словесного, переважають сила i тон, якiсть i тривалiсть мають пiдпорядкований характер.

Логiчним наголосом називається особливе видiлення голосом слова в реченнi з метою пiдкреслити важливiсть його в смисловiй структурi речення. У простому реченнi буває тiльки один логiчний наголос. Вiн може падати на будь-яке слово в реченнi, у тому числi й на неповнозначне, що звичайно не має навiть словесного наголосу: Наше мiсто нiби сад. Наше мiсто нiби сад. Наше мiсто ніби сад. Наше мiсто нiби сад. В останньому реченнi логiчний наголос збiгається з синтагматичним. Зi змiною мiсця логiчного нагрлосу змiст повiдомлення може зазнавати помiтних змiн: Ти краще вивчи Ти краще вивчи. Логiчний наголос сильнiший вiд синтагматичного. Вiн може падати на будь-яке слово синтагми.

Емфатичний наголос (грец. роз’яснення, вказiвка, виразнiсть) — це видiлення важливої зі смислового погляду частини висловлення (групи слiв, слова i навiть частини слова) у зв’язку з вираженням експресiї мовлення, емоцiйного стану мовця. Емфатичний наголос найчастiше виражається подовженням наголошеного голосного, а iнодi й приголосного, а також своєрідною мелодикою. Пор.: А Леся так прямо оче-е-ей не зводить. Ах ти ж Крриса... Спокiйно, товариш гер-рой (Г. Тютюнник). Розу-у-умний же ти!

Пауза (лат. раиsа, вiд грец. — припинення) — бiльш або менш тривала артикуляцiйна й акустична зупинка в мовленнєвому потоцi. Паузи використовуються як засiб смислового та емоцiйного видiлення слова або синтагми. У зв’язку з цим розрiзняють паузи логiчнi i психологiчнi. Найбiльшi паузи виступають у кiнцi речень рiзного типу. Вони в транскрипцiї позначаються знаком [׀׀]. Цi паузи служать, з одного боку, для того щоб пiдкреслити перехiд вiд однiєї думки до iншої, а з другого — вони виконують суто фiзiологiчну функцiю, даючи мовцевi можливiсть поповнити повiтря в легенях.

Менш виразнi паузи виступають звичайно в кiнцi частин складного (складносурядного чи складнопiдрядного) речення, а також у серединi речення мiж синтагмами. У транскрипцiї така пауза позначається знаком [׀]. Пауза може бути i в межах синтагми, наприклад мiж пiдметом i присудком, пiсля звертання тощо. Паузи не завжди збiгаються з роздiловими знаками. На мiсцi роздiлового знака паузи фактично може й не бути. Водночас пауза може виступати в мiсцi, де немає жодного роздiлового знака. Наприклад, у реченнi Пахне м’ята, хлiба, радiючи, цвітуть (М. Рильський) вiдокремлений дiєприслiвник «радiючи» зовсiм не видiляється паузами. Мiж пiдметом i присудком завжди є невелика пауза, а роздiловi знаки, як правило, не ставляться. Немає паузи перед звертаннями, якi стоять у кiнцi речення або в серединi синтагми, хоч комами вони видiляються обов’язково. Iнодi вiд мiсця паузи в реченнi залежить його змiст. Пор., наприклад, такi речення: Я не раджу/ вам вiрити// Я не раджу вам/ вiрити//

Паузи можуть використовуватися як засоби передачi: а) незакiнченої, обiрваної мови: І в рiльництвi, i в бджiльництвi, i в птахiвництвi, і в свинарствi, і... і... (Остап Вишня); б) хвилювання: Коли запитають... коли не хочете сказати про мене доброго слова... то прошу вас... вiд щирого серця прошу... пожалiйте гонимого... не кажiть нiчого зайвого, не чорнiть старого... (Ю. Збанацький); в) несподiваного змiстового переходу: Якась хвилина і... нi пуху ні пера! Лiтак уже в повiтрi (Ф. Макiвчук).

Мелодика. Основним елементом iнтонацiї є мелодика (вiд грец. — мелодичний, пiсенний), яка виявляється з акустичного погляду в змiнах частоти основного тону за певнi часовi вiдрiзки. Мелодика належить до найважливiших засобiв органiзацiї мовлення у планi членування висловлень на синтагми та ритмiчнi групи i одночасного поєднання їх.

Комунiкативна функцiя мелодики виявляється в тому, що вона є засобом розрiзнення й iдентифiкацiї рiзних синтаксичних структур, зокрема речень за метою висловлення (розповiднi, питальнi, спонукальнi); членування речень на синтагми; видiлення вставних слiв i речень, звертань, вiдокремлених зворотiв, безсполучникових речень тощо. Кожна функцiя мелодики забезпечується вiдповiдним тоновим контуром, що тiсно пов’язується з наголосом i членуванням речення. Кожна мова має у своєму арсеналi багато рiзних типiв мелодики, бiльшiсть яких визначається ситуацiєю мовлення. Водночас кожен мелодичний тип має кiлька варiантiв, якi в сукупностi створюють велику тональну варiативнiсть. Проте основними типами мелодики вважаються три. Визначальним для кожного типу є спосiб, у який закiнчується мелодичне оформлення висловлювань. За цим способом розрiзняють мелодику завершеностi, незавершеностi i питальну мелодику.

Якщо висловлюсться закiнчена думка, таке речення вимовляється з мелодикою, що наприкiнцi знижується й досягає найнижчого рiвня. Це мелодика завершеностi, характерна для розповiдного речення. Якщо мелодика протягом усього речення тримається на приблизно однаковому рiвнi, а особливо тодi, коли вона в кiнцi речення тримається на рiвнi, характерному для попередньої частини, це означає, що думка не закiнчена. Вона має бути або може бути закiнчена. Це мелодика незавершеностi, характерна для некiнцевих синтагм.

Якщо мелодика наприкiнцi речення рiзко пiднiмається вгору й досягає найвищого рiвня, це означає, що висловлено питання, яке вимагає вiдповiдi. Це питальна мелодика, характерна для питального речення. Проте є й iншi типи мелодики питального речення.

Висновок. Основні фонетичні фігури і засоби фоностилістики – це система словесної інструментовки, що базується на вживанні / невживанні однакових або схожих звуків, завдяки яким формується милозвучність української літературної мови, що є основою для мови будь-якого стилю; а також завдяки яким у художньому тексті створюються певні звукові образи, дуже близькі до тих, що сприймаються на слух у реальному житті.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.