- •1.Поняття цивільного права.
- •2.Цивільно – правові відносини: суб'єкти, об'єкти, юридичні факти
- •3.Поняття та зміст права власності, види форм власності
- •4.Правосуб'єктність громадян (фізичних осіб).
- •5.Правосуб'єктність юридичних осіб.
- •6.Порядок виникнення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб.Органи юридичних осіб.
- •7.Поняття та класифікація (види), форма угод
- •8.Умови дійсності угод. Визнання угоди недійсною та її правові наслідки.
- •9.Реституція та варіанти вирішення про її застосування. Види недійсних угод.
- •10.Поняття, види представництва. Повноваження представника.
- •11.Доручення: форма, строк, припинення. Передоручення.
- •12.Цивільно – правове зобов'язання: поняття, суб'єкти, предмет та підстави виникнення.
- •13.Цивільно – правовий договір: поняття, види, процес (порядок) укладання
- •14.Загальні умови виконання зобов’язань
- •15.Способи забезпечення виконання зобов'язань: неустойка, застава, порука, завдаток, гарантія, притримання.
- •16 Припинення зобов'язань, способи припинення зобов’язань.
- •17 Цивільно – правова відповідальність: поняття, підстави, види.
15.Способи забезпечення виконання зобов'язань: неустойка, застава, порука, завдаток, гарантія, притримання.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.
1. Коментована стаття вміщує в собі загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Виходячи із змісту цієї правової норми, можна виділити дві загальні умови: по-перше, забезпечення виконання може мати місце тільки тоді, коли це встановлено законом або договором. Тобто, забезпечення виконання не відбувається автоматично. Воно виникає тільки за домовленістю сторін або у випадках, прямо передбачених законом (а не іншим
актом цивільного законодавства — ст. 4 цього Кодексу), без урахування волі боржника та кредитора.
По-друге, забезпечення зобов'язання, виходячи з його акцесорності, повинно здійснюватися лише відносно дійсного зобов'язання. Частина 1 ст. 548 ЦК встановлює правило відносно того, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це (поряд із законом) встановлено договором. Тим самим законодавець звужує підстави виникнення забезпечувального зобов'язання із правочину (на який вказує ст. 547 ЦК, коли мова йдеться про зовнішню форму цього зобов'язання) до договору. Як відомо, правочин — поняття більш широке, аніж договір; відповідно до ст. 202 ЦК договір — це один з видів правочинів, а саме дво- чи багатосторонній правочин (докладніше див. коментар до вказаної статті). Разом з тим частина 1 коментованої статті вміщує в собі уточнення, що на підставі договору та закону проводиться забезпечення виконання основного зобов'язання. Оскільки із тлумачення ст. 546 ЦК випливає, що забезпеченим може бути будь-яке зобов'язання, тобто не тільки основне, але й додаткове, наприклад, забезпечувальне, то це означає, що забезпечення виконання неосновних зобов'язань може здійснюватися і на підставі односторонніх правочинів (хоча це важко уявити на практиці), і на підставі всіх інших актів цивільного законодавства, передбачених ст. 4 ЦК, а не тільки закону. Виходячи з того, що за загальним правилом односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила (ст. 202 ЦК), то забезпечення виконання на підставі нього може мати місце тільки тоді, коли односторонній правочин здійснив боржник за основним зобов'язанням.
2. Загальне правило щодо підстав виникнення забезпечення виконання основного зобов'язання має винятки, встановлені спеціальними нормами. Так, згідно з частиною 2 ст. 551 ЦК неустойка може випливати не тільки з закону, а й з інших актів цивільного законодавства. Частини 2-3 коментованої статті уособлюють в собі одну з характерних рис забезпечення виконання зобов'язань — акцесорність. Ця особливість забезпечувального зобов'язання, тобто його додатковий характер, проявляється у багатьох моментах: по-перше, недійсність основного зобов'язання зазвичай тягне за собою недійсність зобов'язання, яке його забезпечує, та навпаки, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов'язання, наприклад, внаслідок дефекту форми, не спричиняє його недійсність (ст. 548 ЦК).По-друге, забезпечувальне зобов'язання наслідує долі основного зобов'язання при заміні особи у зобов'язанні, наприклад, при переході прав кредитора іншій особі при відступ-ленні права вимоги (це випливає із ст. 514 ЦК). Так, при заставі майна його відчуження може здійснюватися тільки за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою (ст. 17 Закону України «Про заставу»). По-третє, припинення основного зобов'язання, як правило, тягне і припинення його забезпечення (ст. ст. 559, 568, 593 ЦК). Однак з цих правил є і виключення. Так, недійсність та припинення основного зобов'язання не впливають на дійсність забезпечувального зобов'язання, що виникло на підставі договору гарантії (ст. 562 ЦК). Призаміні боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою чи заставою, встановленою третьою особою, забезпечувальне зобов'язання припиняється, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (ст. ст. 523, 559 ЦК).