15.Способи забезпечення виконання зобов'язань: неустойка, застава, порука, завдаток, гарантія, притримання.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це вста­новлено договором або законом.

Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'я­зання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричи­няє недійсність основного зобов'язання.

1. Коментована стаття вміщує в собі загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Виходячи із змісту цієї правової норми, можна виділити дві загальні умови: по-перше, забезпечення виконання може мати місце тільки тоді, коли це встановлено законом або договором. Тобто, забезпечення виконання не відбувається автоматично. Воно виникає тільки за домовленістю сторін або у випадках, прямо передбачених законом (а не іншим

актом цивільного законодавства — ст. 4 цього Кодексу), без урахування волі боржника та кредитора.

По-друге, забезпечення зобов'язання, виходячи з його акцесорності, повинно здійсню­ватися лише відносно дійсного зобов'язання. Частина 1 ст. 548 ЦК встановлює правило відносно того, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це (поряд із законом) встановлено договором. Тим самим законода­вець звужує підстави виникнення забезпечувального зобов'язання із правочину (на який вказує ст. 547 ЦК, коли мова йдеться про зовнішню форму цього зобов'язання) до догово­ру. Як відомо, правочин — поняття більш широке, аніж договір; відповідно до ст. 202 ЦК договір — це один з видів правочинів, а саме дво- чи багатосторонній правочин (докладні­ше див. коментар до вказаної статті). Разом з тим частина 1 коментованої статті вміщує в собі уточнення, що на підставі до­говору та закону проводиться забезпечення виконання основного зобов'язання. Оскільки із тлумачення ст. 546 ЦК випливає, що забезпеченим може бути будь-яке зобов'язання, тобто не тільки основне, але й додаткове, наприклад, забезпечувальне, то це означає, що забез­печення виконання неосновних зобов'язань може здійснюватися і на підставі односторон­ніх правочинів (хоча це важко уявити на практиці), і на підставі всіх інших актів цивільно­го законодавства, передбачених ст. 4 ЦК, а не тільки закону. Виходячи з того, що за загальним правилом односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила (ст. 202 ЦК), то забезпечення виконання на підставі нього може мати місце тільки тоді, коли односторонній правочин здійснив борж­ник за основним зобов'язанням.

2. Загальне правило щодо підстав виникнення забезпечення виконання основного зобов'язання має винятки, встановлені спеціальними нормами. Так, згідно з частиною 2 ст. 551 ЦК неустойка може випливати не тільки з закону, а й з інших актів цивільного законодавства. Частини 2-3 коментованої статті уособлюють в собі одну з характерних рис забезпечен­ня виконання зобов'язань — акцесорність. Ця особливість забезпечувального зобов'язан­ня, тобто його додатковий характер, проявляється у багатьох моментах: по-перше, недій­сність основного зобов'язання зазвичай тягне за собою недійсність зобов'язання, яке його забезпечує, та навпаки, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов'язання, наприклад, внаслідок дефекту форми, не спричиняє його недійсність (ст. 548 ЦК).По-друге, забезпечувальне зобов'язання наслідує долі основного зобов'язання при за­міні особи у зобов'язанні, наприклад, при переході прав кредитора іншій особі при відступ-ленні права вимоги (це випливає із ст. 514 ЦК). Так, при заставі майна його відчуження може здійснюватися тільки за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, за­безпеченого заставою (ст. 17 Закону України «Про заставу»). По-третє, припинення основного зобов'язання, як правило, тягне і припинення його забезпечення (ст. ст. 559, 568, 593 ЦК). Однак з цих правил є і виключення. Так, недійсність та припинення основного зобов'я­зання не впливають на дійсність забезпечувального зобов'язання, що виникло на підставі договору гарантії (ст. 562 ЦК). Призаміні боржника у зобов'язанні, забезпеченому пору­кою чи заставою, встановленою третьою особою, забезпечувальне зобов'язання припиня­ється, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'я­зання новим боржником (ст. ст. 523, 559 ЦК).