1.Поняття цивільного права.

ЦП – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. ЦП властиві особливі ознаки, які тісно пов’язані із специфічними рисами предмета і методу: 1) ЦП як сукупність юр-них норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання; 2) регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин; 3) сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, держава, АРК, інші соціальні утворення; 4) метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Система цивільного права України.

Базовим елементом будь-якої системи права є правова норма. Базовим елементом ЦП є цивільно-правова норма, тобто певне правило поведінки, встановлене або санкціоноване компетентним державним органом. Цивільно-правовий інститут – це сукупність цивільно-правових норм, що регламентують відносно самостійну систему суспільних відносин. Підгалузями ЦП є право власності та зобов’язальне право. Від системи ЦП потрібно відрізняти систему цивільного законодавства як сукупність нормативних актів. ЦП поділяється на 2 частини: загальна і особлива. В загальній частині містяться норми, що визначають предмет і метод ЦП, правовий статус суб’єктів ЦП, відносини представництва та довіреності та інші аспекти участі суб’єктів цивільно-правових відносин. Особлива частина ЦП містить норми, що регулюють відносини власності та інші речові права, зобов’язальні відносини, відносини пов’язані із спадкуванням, відносини інтелектуальної власності, питання застосування іноземного ЦП на території України.

Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика.

Джерела ЦП – це спосіб вираження норм права, що приймаються компетентними органами держави і призначені регулювати майнові відносини, пов’язані з майновими особисті немайнові відносини та особисті немайнові відносини не пов’язані з майновими. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні. До основних законів належить КУ (28. 06. 96). КУ має найвищу юр-ну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі КУ і мають відповідати їй. КУ містить у собі норми різних галузей права, втому числі норми ЦП. Після КУ вищу юр-ну силу мають закони. Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається ВРУ. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України, затверджений ВРУ 16.01.03, що вступив в дію з 01.01.04. він є єдиним кодифікованим актом цивільного законодавства. ЦК складається з 6 книг, норми кожної окремої книги становлять окремі цивільно-правові інститути. Актам цивільного зак-ва є також інші кодекси і закони: Сімейний кодекс, Земельний кодекс, „Про власність”, „Про заставу” тощо. Також до джерел цивільного права відносяться підзаконні акти: укази ПУ, постанови КМУ, відомчі нормативно-правові акти.

Предмет цивільного права.

Відповідно до ст.1 ЦКУ предметом цивільно-правового регулювання є наступні суспільні відносини: 1)майнові відносини – пов’язані із належністю майна певним особам або із переходом майна від одних осіб до інших; 2)пов’язані з майновими особисті немайнові відносини; 3) особисті немайнові відносини не пов’язані з майновими. Майнові ¬– це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.Майнові відносини поділяються на 2 види: 1) відносини речового характеру; 2) відносини зобов’язального характеру. Речові відносини поділяються на 2 види: а) відносини власності; б) інші відносини речового характеру. Відносини власності пов’язані з належністю майна певній особі (власнику), тоді як інші речові права пов’язані із знаходженням майна у осіб на інших підставах (інші майнові права). Другу групу майнових відносин складають зобов’язальні відносини, які пов’язані з переходом майнових благ від одних осіб до інших.

Метод цивільно-правового регулювання.

Метод цивільно-правового регулювання – це спосіб впливу з боку держави на певні суспільні відносини. Методом ЦП є метод рівності сторін (диспозитивний метод), який полягає в тому, що сторони цив. правовідносин мають формально однакові права та обов’язки. Ознаки методу відображені в: 1) загальному юридичному становищі суб’єктів сучасного ЦП, тобто суб’єкти ЦП перебувають один щодо одного в юридично однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов’язків і не підпорядковується іншій. 2) у специфіці юридичних фактів. Характерними юридичними фактами, які породжують цивільні права та обов’язки, є дії громадян, організацій. Це вияв їхньої волі зовні. Основним видом таких дій є угоди. Для ЦП характерно виникнення цивільно-правових відносин у результаті вольових дій (договорів, односторонніх угод) їх учасників. 3) У диспозитивних началах цивільного законодавства, які надають можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов’язків, розпоряджатися суб’єктивними правами на свій розсуд. 4) в особливостях цивільно-правових санкцій. Майновий характер відносин, які регулюються ЦП, наперед визначає відповідну функцію цивільно-правових санкцій, зокрема відповідальності та її форми: відновлення становища, яке існувало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій. Відновна функція цивільно-правової відповідальності вказує на існування у ЦП в ряді випадків відповідальності без вини. Особливості методу цивільно-правового регулювання – це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет ЦП.