14.Загальні умови виконання зобов’язань

Виконання зобов'язання — це здійснення боржником на користь кредитора обумовленої дії, яка складає предмет зобов'язання (або утримання від здійснення певної дії). При цьому дія (утримання від дії), як це випливає зі статті, що коментується, повинна точно відповідати всім умовам договору, вимогам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за їх відсутності — вимогам, що звичайно висуваються, у тому числі звичаїв ділового обігу, правил ділової етики

За своєю юридичною природою виконання зобов'язання є різновидом правочинів, більшою частиною односторонніх (докладніше щодо новели цивільного законодавства — "правочину", дивись коментар до глави 16 ЦК).

Виконання зобов'язання обумовленим у договорі, акті цивільного законодавства чи відповідними звичаями способом, предметом, у, встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою визнається належним. Належне виконання зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК є однією з підстав (одним із способів) припинення зобов'язання, тобто правоприпиняючим юридичним фактом.

Як і раніше, за ЦК 1963 р., законодавець не дає легального визначення терміна "виконання зобов'язання", як немає в ньому також "належного виконання", хоча у ст. 610 ЦК з'явилась дефініція "неналежного виконання". Як і в попередньому кодексі встановлені лише умови виконання зобов'язання: належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК і т. ін.

Разом із тим аналіз глави 48 ЦК показує, що даний термін завжди використовується у значенні виконання зобов'язання належним чином, ототожнюючи ці два поняття. Такий підхід уявляється не досить правильним, оскільки є протиріччям главі 50 ЦК "Припинення зобов'язання", яка чітко встановлює, що права та обов'язки сторін, які становлять зміст зобов'язання, припиняють своє існування тільки у випадку належного виконання зобов'язання, тим самим припускаючи відповідно до ст. 610 ЦК, що виконання може бути, а на практиці не рідко й буває, неналежним, що зобов'язання як таке, відповідно, не припиняє. Такий підхід до цієї проблеми робить ключове поняття "належне виконання зобов'язання" (або за термінологією ЦК — "виконання зобов'язання належним чином") оцінною категорією правозастосовуючого суб'єкта та викликає необхідність звернення при її тлумаченні до тієї чи іншої цивілістичної доктрини.

Слід зазначити, що новий ЦК розширив перелік умов, яким повинне відповідати виконання зобов'язання. Якщо за ЦК 1963 р. зобов'язання повинні були виконуватися, поряд з іншим, відповідно до вказівок закону, то тепер вони виконуються відповідно до актів цивільного законодавства, якими визнаються не тільки законні, але й підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України і т. ін. (докладніше дивись коментар до ст. 4 ЦК).

Виконання зобов'язання має свої принципи, які, до речі, на жаль, знов не знайшли законодавчого відображення в ЦК, а саме:

— принцип належного виконання зобов'язання, сутність якого вже розкривалася раніше у другому пункті коментарю до цієї статті. Стосовно договорів він ще має назву "принцип договірної дисципліни";

— принцип економічності виконання, який передбачає, що зобов'язання повинно бути виконано найбільш економічним для кредитора способом;

— принцип ділової співпраці та взаємодопомоги учасників, згідно з яким кожна із сторін повинна всіляко сприяти іншій стороні у виконанні нею обов'язків. На підставі цього принципу боржник має право розраховувати на таке сприяння з боку кредитора, яке прямо не встановлено законом (актом цивільного законодавства) чи договором, однак без нього неможливе належне виконання зобов'язання боржником;

— принцип реального виконання, сутність якого полягає в тому, що стягнення неустойки (штрафу, пені) та збитків не позбавляє боржника від виконання зобов'язання в натурі (докладніше див.коментар до ст. ст. 552, 622 ЦК].

Звертає на себе увагу відсутність уКодексі статті, яка б, як це було раніше, закріплювала неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання (ст. 162 ЦК 1963 р.). Натомість з'явились положення, згідно з якими не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов (ст. 525 ЦК). Безумовно, появу такої новели законодавства слід розглядати як певний успіх авторів кодексу, оскільки вона примушує не тільки боржника, а й кредитора дотримуватися умов зобов'язання, "пов'язує" зобов'язанням обидві сторони. Це є цілком обґрунтованим, оскільки боржник, не менш аніж кредитор, може бути заінтересованим у виконанні зобов'язання, сподіваючись, можливо, отримати від цього певні позитивні наслідки, які іноді можуть і не мати матеріального вираження. Крім того, нові правила повністю відповідають одному з головних принципів цивільного права — юридичної рівності суб'єктів цивільних правовідносин (докладніше щодо нового положення законодавства дивись коментар до ст. 525 ЦК).