22. Середньоазіатський союз

Сегодня в Москве Россия, Белоруссия и Казахстан сделали первый шаг на пути к созданию так называемого Евроазиатского экономического союза, нового объединения на постсоветском пространстве, автором которого является российский премьер Владимир Путин. Президенты государств – Дмитрий Медведев, Александр Лукашенко и Нурсултан Назарбаев – подписали декларацию и договорились о созыве Евроазиатской комиссии.

Медведев заявил, что этот союз сыграет важную роль в судьбе трех государств. С этого года Россия, Белоруссия и Казахстан объединены единой таможней, которая с нового года «перерастет» в единое экономическое пространство со свободным товарооборотом и перемещением капитала и рабочей силы. Следующим этапом интеграции будет создание в 2015 году самого союза и, возможно, единой валюты.

После подписания декларации Медведев сразу же послал договор о ратификации в парламент. Во главе комиссии встанет нынешний министр промышленности Виктор Христенко. В декларации прописано, что общее экономическое пространство основано на правилах Международной торговой организации ВТО и на любом из этапов своего существования открыто для вступления новых членов. Уже известно, что Киргизстан хотел бы оказаться в одной упряжке с Россией, Белоруссией и Казахстаном, но вот последний решительно против такого шага.

Общий капитал трех государств составляет 500 млрд долларов (примерно 9,5 биллионов чешских крон). Однако не стоит забывать, что рынки сбыта в Белоруссии и Казахстане довольно-таки малы по сравнению с российским, и поэтому создание Евроазиатского союза ощутили на себе только те предприятия, которые находятся во всех трех странах.

Уже сейчас российская общественность и средства массовой информации скептически относятся к очередной выдумке «постсоветских» правителей. Многие считают, что создание союза – всего лишь предвыборный трюк Владимира Путина. Другие видят в этом ностальгию по Советскому Союзу.

23. Економічна складова країн учасниць гуам

Організація ГУАМ є регіональним об'єднанням чотирьох держав — Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. З 1999 по 2005 рр. до складу ГУАМ входила Республіка Узбекистан, і розширена співдружність держав мала назву ГУУАМ.

Сама ідея створення міжнародної організації на пострадянському просторі, котра б не перебувала у фарватері Росії, як, наприклад, СНД, народилася одразу ж після розпаду СРСР.

Азербайджан шукав союзників у протистоянні з Вірменією, котру підтримувала Росія. Грузія та Молдова потерпали від сепаратистських рухів і державно-політичних утворень, підтримуваних Москвою, і потребували міжнародної допомоги для відновлення своєї територіальної цілісності, союзників у відстоюванні власної позиції щодо врегулювання внутрішніх конфліктів.

Для України потреба у такій організації була більш спрогнозованою. Як і згаданим країнам, їй потрібні були засоби протистояння російським неоімперським тенденціям "збирання земель" — інтеграції держав колишнього СНД навколо Москви. Водночас Україні були потрібні альтернативні шляхи енергопостачання, доступ до ринків країн колишнього СРСР, зрештою, утвердження себе як впливової країни не лише у географічному, а й у геополітичному сенсі.

Водночас, прагнення країн вийти з-під упливу Москви чи просто створити, незалежно від її волі, власне об'єднання, не могло не турбувати російських політиків і тих європейських політиків, які розглядають Східну Європу через московські окуляри. Фактично, з часу створення організації не припинялися стримані коментарі щодо ГУАМ з боку офіційних і неофіційних представників РФ, а ЄС ще й досі не зміг остаточно подолати упередженого ставлення деяких країн-членів до ГУАМ як до антиросійського блоку. Отже, безсумнівним є те, що народження ГУАМ відбулося у складних умовах, а його перші роки існування супроводжувалися пильною увагою та певним тиском з боку низки впливових міжнародних гравців.

Практичну реалізацію цього регіонального проекту було започатковано під час саміту Ради Європи у Страсбурзі 10 жовтня 1997 р., коли президенти чотирьох держав пострадянського простору (Грузії, України, Азербайджану та Молдови) підписали спільне комюніке про створення політико-консультатив- ного форуму — ГУАМ. Страсбурзька Декларація зафіксувала певний рівень політичного зближення та співпраці між країнами цієї групи, збіг їхніх інтересів з ключових міжнародних проблем на пострадянському просторі. У цьому документі наголошено на необхідності розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності та безпеки в Європі, на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону та прав людини.

Активне обговорення та визначення завдань новоутвореної організації відбувалась на зустрічі керівників делегацій України, Грузії, Молдови та Азербайджану в жовтні 1998 р. у Вашингтоні, під час щорічних зборів Міжнародного Валютного Фонду та Світового Банку. Основна увага була прикута до проблеми розбудови транскавказького транспортного коридору, як важливого фактора регіональної інтеграції та чинника зміцнення економічного і політичного суверенітетів країн-членів. Під час наступної зустрічі на найвищому рівні у Вашингтоні 24 квітня 1999 р. відбулася нарада держав — учасниць ГУАМ і Узбекистану, за підсумками котрої була ухвалена Вашингтонська заява. Організація трансформувалася у ГУУАМ, який став суто координаційним органом. Доволі швидкі темпи формування нового інтеграційного утворення були зумовлені наближеністю економічних і політичних інтересів низки країн СНД, пов'язаних із пошуком альтернативних шляхів транспортування каспійської нафти, впровадженням проекту створення євразійського транспортного коридору.

Основним завданням співпраці було визначене створення умов для міжгалузевих контактів і прямих зв'язків між відповідними державними органами і відомствами країн ГУУАМ. Безумовним пріоритетом визнане ефективне функціонування транспортного коридору Європа — Кавказ — Азія та розвиток його інфраструктури.

Перший саміт президентів ГУУАМ відбувся в Ялті 7 червня 2001 р. Він став визначною подією у становленні й інституалі- зації цього регіонального об'єднання як міжнародної структури. Підписана на саміті Ялтинська хартія ГУУАМ визначає мету, принципи та напрями співпраці країн — учасниць Об'єднання. Закладені в Хартії основи організаційної структури Об'єднання фактично закріпили існуючий механізм співпраці країн-учасниць, ефективність якого була доведена практикою.

Потребу у створенні ГУАМ зумовили декілька різнорівневих і неоднорідних внутрішньополітичних, регіональних, міжнародних чинників і процесів: потреба деяких країн СНД знайти шляхи інтеграції у європейські й євроатлантичні структури;протистояння зростаючому російському політичному та економічному тискові; знаходження таких засобів власної безпеки і територіальної цілісності, розвитку енергетичних і транспортних мереж, які не контролюються Росією; заручення підтримкою союзників і міжнародною підтримкою у боротьбі за територіальну цілісність тощо. Не можна не відзначити бажання України відігравати роль регіонального лідера, котрий сприяє утвердженню європейських цінностей на пострадянському просторі.

Кінцева мета Об'єднання — радше бажана, ніж документально сформульована, — полягала в тому, щоб не дозволити перетворити країни-учасниці на об'єкти російської експансії та сприяти їх максимальній інтеграції в євроатлантичні та європейські структури. Попри певні авторитарні тенденції у тих чи інших країнах Об'єднання, наближення чи віддалення керівництва країн ГУАМ до російського уряду чи урядів інших країн СНД, їхні природні, базові інтереси вимагали просування саме у такому напрямку. Ось чому, попри певні паузи, інтерес до ГУАМ знову відроджувався і все дужче посилювався.

Згідно з Ялтинською хартією ГУУАМ, яку ухвалили 7 червня 2001р. в Ялті (Україна), цілями Організації проголосили:

сприяння соціально-економічному розвитку;

зміцнення і розширення торгово-економічних зв'язків;

розвиток і ефективне використання в інтересах країн ГУУАМ транспортно-комунікаційних магістралей і відповідної інфраструктури, розташованої на їх території;

зміцнення регіональної безпеки в усіх сферах діяльності;

розвиток відносин у галузях науки, культури і в гуманітарній сфері;

взаємодія в межах міжнародних організацій;

боротьба з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та наркобізнесом.

Співпраця в рамках ГУАМ базується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, зокрема, повазі суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та невтручанні у внутрішні справи держав-учасниць. Наповпення змістом ефективної багатосторонньої співпраці в рамках організації набуває все реальніших обрисів. Водночас варто зазначити й певну циклічність у процесі співпраці. Особливо активною була дискусія довкола подальшого розвитку цього інтеграційного утворення на шляху трансформації та наповнення новим змістом 2005 р.