Сучасні моделі взаємодії днз і сім’ї

В даний час з опорою на дослідження Ю.Хямяляйнена, А.Співаковськой, Р.Овчарової і інших дослідників в області педагогіки і психології сімейного виховання представлений опис ряду моделей педагогічного і психолого-педагогічного супроводу розвитку сім'ї та сімейних відносин. Їх основне призначення - передати батькам певну ідею діяльності, необхідну їм для виконання виховних функцій. При цьому на базі вибраної і освоєної моделі батьки зможуть збудувати свою методику виховання дітей.

Сьогодні найбільш поширеними є дві основні моделі взаємодії освітньої установи з сім'єю. Це інформаційно-консультативна і модель різнорівневої взаємодії сім'ї і навчального закладу. Проте в практиці діяльності загальноосвітніх установ особливо виразно виділяються ще два варіанти моделей педагогічного супроводу сімейного виховання: модель партнерських відносин і координаційна модель.

Формулювання назви кожної моделі відображує її зміст, що виявляється у цілепокладанні, технології реалізації змісту, а також у виборі оптимальних методів і форм роботи з сім'єю.

Так, інформаційно-консультативна модель має за мету формування у батьків системи психолого-педагогічних знань про дитину, про процес її виховання і розвитку, про особливості її спілкування та поведінки в різні вікові періоди. При цьому технологічно це здійснюється за допомогою передачі певної суми знань, як в ході індивідуального консультування, так і групового (фронтального) інформування, де основними формами роботи з батьками є батьківські всеобучі, батьківські університети, тематичні класні збори тощо.

Модель різнорівневої взаємодії сім'ї і ДНЗ орієнтована на залучення всієї батьківської громадськості окремо взятої освітньої установи. Технологічно це спрогнозовано в рамках організації рівневого підходу, що на управлінському рівні дозволило б вирішити ряд складних педагогічних завдань, спрямованих на досягнення соціально-виховних ефектів: зниження соціального і психологічного ризику в процесі розвитку дитини.

Модель партнерських відносин освітньої установи з сім'єю характеризується метою організувати спільну діяльність щодо створення умов для особистісного становлення дитини, де сім'я і ДНЗ здійснюють рівноправний вплив у вихованні дітей, організовуючи спільну діяльність, різноманітну і продуктивну відносно всіх учасників освітнього процесу. Тут технологія реалізації даної моделі в основі має спільну партнерську діяльність сім'ї і ДНЗ щодо створення умов, які забезпечують реалізацію потреб дітей і батьків у реалізації функції виховання. Основні форми роботи з сім'єю визначаються станом системи шкільного самоврядування (діяльність шкільної ради, опікунської ради, батьківських комітетів, класних зборів як форм реалізації батьківської активності), КТС тощо.

У координаційній моделі мета визначається як створення умов щодо підвищення ефективності сімейного виховання за допомогою організації системи різнорівневих зв'язків із соціокультурним середовищем, де технологія функціонування цих зв'язків полягає у встановленні внутрівідомчої і міжвідомчої взаємодії всіх органів і організацій щодо надання допомоги сім'ї і дітям по всіх виникаючих питаннях. До основних методів і форм роботи відносяться розробка локальних програм роботи з сім'єю та щодо розв’язання проблем сім'ї і дитинства, розробка проектів, ініціація акцій, рухів тощо.

Докладніший опис змісту кожної моделі педагогічного супроводу сімейного виховання подається відповідно за таким алгоритмом:

• Загальна характеристика змісту, ключові підходи та ідеї, покладені в основу розробки моделі;

• Цілепокладання, що визначає характер результатів, отриманих в умовах функціонування даної моделі;

• Технологічне забезпечення реалізації змісту моделі.

1. Інформаційно-консультативна модель.

Витоки даної моделі можна виявити в роботах В.Сухомлинського. Так, в роботі «Мудрість батьківської любові» педагог говорить про те, що вже існує спеціальний курс «Сім'я, брак, любов, діти». В рамках його відбувається навчання хлопців і дівчат, як морально готуватися до браку, що означає жити сімейним життям, у чому полягає культура людських відносин і як виховувати дітей. За словами В.Сухомлинського, живучи в століття Людини, важливо навчити дітей культурі людських взаємин, а для цього необхідно поставити «якщо не сьогодні, то завтра в шкільному навчальному плані предмет про культуру людських взаємин» на перше місце. У цих словах убачається прогностичне бачення необхідності цілеспрямовано готувати до батьківства, учити бути батьками.

Період системної розробки даної моделі у вітчизняній педагогіці прийнято відносити до 70-80 років ХХ століття, коли під керівництвом І.Гребеннікова була оформлена модель батьківського всеобучу і підготовки молоді до сімейного життя. Ця модель включала два аспекти – підвищення педагогічної культури батьків і підготовку молоді до сімейного життя.

Під педагогічною культурою батьків в даній моделі розуміється такий рівень педагогічної підготовленості батьків, який відображає ступінь їх зрілості як вихователів і виявляється в процесі сімейного і суспільного виховання дітей.

Основу підвищення педагогічної культури батьків у даній моделі становить ідея психолого-педагогічної освіти. Головним припущенням, з якого виходила група авторів під керівництвом І.Гребеннікова, було те, що значна частина недоліків і прорахунків у сімейному вихованні і сімейних відносинах пов'язана з психолого-педагогічною неосвіченістю батьків. Виходячи з цього, була розроблена і методично забезпечена програма педагогічної просвіти батьків. Дана програма включала методичні матеріали для загальношкільного лекторію і матеріали для позакласних занять з батьками. Крім того, були розроблені принципи, а також зміст, форми і методи роботи щодо підвищення педагогічної культури батьків.

№	Принципи під- вищення педа-гогічної куль- тури батьків	Зміст принципів	Організаційна структура реалізації принципів
1.	Принцип ідейності	жоден захід з батьками не проводиться у відриві від завдань виховання підростаючого покоління поза єдиною системою підвищення педагогічної культури і вдосконалення суспільного і сімейного виховання дітей.	1) загальне ознайомлення всього дорослого населення з основами виховання - через періодичний друк, радіо, телебачення, на підприємствах, в установах; 2) підготовка хлопців і дівчат до сімейного життя - в старших класах ДНЗ, в технікумах і професійно-технічних училищах; 3) підготовка молодожонів і молодих батьків до виховання дітей - в клубах молодої сім'ї, які створюються при Палацах культури, при вузах, домоуправліннях тощо, а також на спеціальних факультетах народних університетів; 4) підготовка до материнства (і до батьківства) в дитячих і жіночих консультаціях, в спеціальних лекторіях, в процесі групових і індивідуальних консультацій; 5) підготовка батьків до виховання дітей дошкільного віку - в народних університетах, в яслах і дитячих садах; 6) підготовка батьків до виховання учнів в загальноосвітніх ДНЗх, технікумах, професійно-технічних училищах; народних університетах; 7) підготовка громадських діячів до роботи з батьками - в університетах педагогічної культури, в системі семінарів, курсів тощо; 8) підготовка вчителів і вихователів до роботи з батьками у вузах, на спеціальних факультетах університетів педагогічної культури, в школах лекторів, на курсах, семінарах і так далі
2.	Принцип цілісності і системності	вся робота з батьками є не сумою окремих заходів і методичних прийомів, а процесом безперервного, цілеспрямованого керівництва сімейним вихованням і взаєминами батьків і дітей.
3.	Принцип єд-ності суспіль-ного і сімейно-го виховання.	завдання підвищення педагогічної культури батьків носить загальнодержавний характер.
4.	Принцип єдності і спадкоємнос-ті всіх ланок системи підвищення педагогічної культури батьків.	припускає таку організацію підвищення педагогічної культури батьків, при якій та або інша її структурна ланка є продовженням попередньої. Розповсюдженням педагогічних знань серед батьків і населення займається велика кількість організацій, установи, видання, радіо, телебачення, громадськість.
5.	Принцип загальнодоступності і загальності підготовки батьків до виховання дітей.	всі батьки мають можливість підвищувати і удосконалювати свою педагогічну підготовленість. передбачається можливість залучення до відповідної підготовки хлопців і дівчат, які стоять на порозі сімейного життя.
6.	Принцип зв'язку з життям і практико зо-рієнтованість у підготовці батьків.	зміст цієї роботи передбачає вивчення найбільш важливих закономірностей виховання, а також враховує загальнопедагогічні і специфічні принципи сімейного виховання, розкриває сутність навчально-виховної роботи ДНЗ і завдання батьків у цьому контексті. Це не тільки озброєння батьків педагогічними знаннями, але і активна позитивна дія на вироблення в них умінь і навичок.
7.	Принцип оп-тимального поєднання колективних, групових і ін-дивідуальних форм підви-щення педа-гогічної культури батьків.	Суть цього принципу полягає в створенні умов, при яких активну колективну роботу батьків по освоєнню педагогічних знань і умінь продовжувала б відповідна робота з групами батьків, а також індивідуальна робота з окремими сім'ями. І навпаки. Важливе значення цього принципу полягає і в тому, що уміння батьків дружно працювати в колективі і поєд-нувати інтереси кожного з інтересами колективу робитиме позитивний вплив на внутрісімейні відносини.
8.	Принцип систематик-ності і по-слідовності	повинен знайти віддзеркалення як в змісті педагогічної освіти, так і в керівництві педагогічною самоосвітою батьків і активному включенні їх в діяльність по вихованню дітей. Систематичність і послідовність припускає наступність між темами і розділами курсу, між тими або іншими заходами, між рекомендаціями щодо самоосвіти, між дорученнями практичного порядку, що даються батькам. Систематичності і послідовності важливо дотримуватися і в прийомах роботи вчителя з батьками, і в роботі батьків щодо засвоєння педагогічних знань, умінь і навичок.
9.	Принцип па-ралельного впливу педагогів на бать-ків, громад-ськості на батьків, бать-ків на батьків, дітей на батьків.	У роботі щодо підвищення педагогічної культури батьків, як і у вихованні школярів, необхідно дотримуватися єдності та узгодженості всіх виховних впливів. У здійсненні цього принципу важливе значення має єдність дій вчителів, громадськості і колективу батьків.

Результатом діяльності освітньої установи в умовах даної моделі прогнозувалося формування педагогічної готовності батьків, представленою певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також вироблених у процесі практики навичок по вихованню дітей.

Зміст діяльності по підготовці молоді до сімейного життя складав профілактичний напрям у реалізації даної моделі, і здійснювався через викладання в школах спеціального предмету «Етика і психологія сімейного життя». Основу методичного забезпечення даного предмету складав навчальний посібник для старших класів «Хрестоматія по етиці і психології сімейного життя», в зміст якої входили такі розділи як «Сім'я і суспільство», «Любов і брак», «Готовність до сімейного життя», «Гармонія сімейних відносин», «мати і тато в житті людини», «Діти – наше майбутнє» та ін. Головна мета даної допомоги – посприяти учням усвідомити значення сім'ї в житті людини і суспільства.

В цілому розробка даної моделі значно активізувала увагу суспільства до проблеми батьківства і основною проблемою в її реалізації, на думку Р.Овчарової, з'явилася відсутність в освітніх установах практичних психологів і нездатність педагогів вирішувати психолого-педагогічні проблеми сім'ї і сімейного виховання.

2. Модель різнорівневої взаємодії сім'ї і ДНЗ.

Дана модель була розроблена Російською Академією освіти, Державним науково-дослідним інститутом сім'ї і виховання як рекомендація для використання освітніми установами при розробці програм педагогічного супроводу сімейного виховання (Вестник образования России. Декабрь № 23, 2002. С. 31-33).

Метою даної моделі є підвищення ефективності виховного потенціалу освітнього процесу, де основне коло завдань включає:

• виховання і розвиток особистості, здатної до самовиховання

• здійснення виховання в контексті соціокультурних традицій

• реалізацію програми «Здоров'я»

• формування у дітей громадсько-патріотичної свідомості

• розвиток учнівського самоврядування

• зростання і розвиток науково-методичного забезпечення ДНЗ.

Прагнучи піти від лінійного підходу в організації взаємодії ДНЗ і сім'ї, автори даної моделі актуалізують проблему нелінійності відносин і багаторівневості зв’язків, що реалізовуються між освітньою установою і сім'єю.

В рамках моделі було визначено п'ять основних рівнів взаємодії:

1. Учень класу – батько(и) учня.

2. Референтна група учнів класу – референтна група батьків цих учнів.

3. Колектив класу (актив учнів) - колектив батьків класу (батьківський комітет класу).

4. Учні цілої паралелі – батьки учнів, які навчаються в даній паралелі.

5. Учні ДНЗ (Рада учнівської громадськості) – батьківський колектив ДНЗ (батьківський комітет ДНЗ).

Розробники моделі визначили три основні етапи в процесі її реалізації:

I етап. Розробка проекту моделі в освітньо-виховному просторі ДНЗ.

1. Аналіз існуючого виховуючого середовища в ДНЗ і в сім'ї.

2. Визначення змісту і методів процесу взаємодії сім'ї і ДНЗ.

3. Створення банку даних нормативних і правових документів щодо організації даної взаємодії.

4. Виявлення загальних і індивідуальних проблем компетентності в питаннях виховання і освіти педагогічних кадрів і батьківської громадськості.

II етап. Реалізація проекту моделі взаємодії сім'ї та ДНЗ.

1. Розвиток консалтингової служби ДНЗ, в яку включені психологи, соціальний працівник, медпрацівник, логопед, класні керівники та ін.

2. Планування роботи ДНЗ по взаємодії таксономії цілей.

3. Збереження кращих традицій і включення інноваційних форм і методів у роботу ДНЗ щодо зв'язків з сім'єю і батьківською громадськістю (з урахуванням специфіки кожного навчального закладу).

III етап. Модель різнорівневого процесу взаємодії сім'ї і ДНЗ в ході її реалізації (перехід від однолінійності до різнорівневості).

1. Створення діагностичних методик і діагностичних карт сім'ї кожного учня ДНЗ.

2. Вибір і апробація зразків технологій роботи з сім'єю (для класного керівника, для вчителя-предметника, для адміністратора, для психолога, для соціолога та ін.).

3. Розробка індивідуальних програм щодо взаємодії з сім'ями учнів освітньої установи (програмно-методичний пакет).

Прогнозовані результати впровадження даної моделі визначені у ряді положень:

• Забезпечення соціально-виховних ефектів;

• Забезпечення ефектів психічного (емоційного, когнітивного та ін.) розвитку;

• Виведення дитини з групи ризики, нормалізація ситуації розвитку;

• Підвищення якості засвоєння навчального матеріалу і об’єктивізація оцінки результатів освоєння курсів освітньої програми.

3. Модель партнерських відносин освітньої установи з сім'єю.

Розробку моделі партнерських відносин освітньої установи з сім'єю важко віднести до якогось конкретного періоду часу в історії розвитку педагогіки, оскільки про необхідність взаємодії педагогів з батьками в активній діяльності щодо виховання дітей писали багато педагогів.

Проте, особливо актуально це питання зазвучало в період становлення і розвитку теорії виховних систем (Л.Новікова, В.Караковський, Н.Селіванова, О.Гаврілін). Так, в процесі створення сприятливих умов як цілісного соціально-педагогічного комплексу – гуманістична виховна система – система, що володіє такими інтеграційними характеристиками як спосіб життя колективу, психологічний клімат, культура ДНЗ і дух ДНЗ, необхідними для особистісного розвитку учнів, особлива роль відводилася всім суб'єктам виховання - а саме дітям, батькам, педагогам, друзям ДНЗ в їх діяльності і взаємозбагачувальній взаємодії.

Бути партнером – означає бути рівноправним у здійсненні впливу на всі процеси розвитку системи: у формулюванні цілей і завдань, у визначенні і виборі оптимальних форм взаємодії, в здійсненні управління і контролю. Це особливо чітко виявлялося в організації психолого-педагогічних досліджень, де вивчалася думка батьків щодо актуальних питань розвитку ДНЗ як виховної системи, їх можливості і роль у взаємодії із школою. Крім того, особливості партнерських відносин визначалися статутом освітніх установ, орієнтованих на розвиток як виховної системи. Тут в процесі обговорення створювалися правила, єдині як для ДНЗ, так і для сім'ї.

Круг технологій у реалізації даної моделі визначається позицією особистісно зорієнтованої педагогіки: організація діяльності органів самоврядування, диспути і дискусії, ділові ігри, проектна діяльність, психолого-педагогічні практикуми, тренінги, інтерактивні технології. Проте, на сьогоднішній день в рамках теорії розвитку виховних систем це питання залишається недослідженою проблемою, що вимагає спеціальної розробки і експериментальної апробації.

Специфіка технології реалізації партнерства ДНЗ і сім'ї як педагогічного альянсу детально розглядається в роботах Н.Щуркової (Щуркова Н.Е. Школа и семья: педагогический альянс. Методическое пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2004. – 112 с.).

За словами Н.Щуркової, педагогічний альянс – це союз двох суб'єктів виховного процесу, пріоритетом якого є його інтереси, орієнтація на розвиток яких можлива з опорою на професійне розуміння науково-педагогічних закономірностей становлення особистості дитини.

Партнерство ДНЗ і сім'ї – це діловий союз, організований на основі чіткого договору між сторонами про створення необхідних оптимальних умов для особистісного розвитку і зростання дітей. Серед базових положень такого специфічного договору повинні бути чітко окреслені функції, принципи і зміст діяльності ДНЗ і сім'ї по відношенню до дитини. Оскільки саме нерозуміння цих позицій одними (батьками) спричиняє за собою порушення меж суверенітету іншими (педагогами), що підсилює конфронтацію і мовчазне протистояння між цими основними суб'єктами виховання.

Таким чином, Н.Щуркова в своєму дослідженні представляє чітку систему побудови педагогічного альянсу ДНЗ і сім'ї, засновану на турботі про дитину з чітким дотриманням індивідуальності основних партнерів виховання.

В цілому основу реалізації даної моделі, а також суть передбачуваного результату, складає сформованість зрілої суб'єктної позиції батьків, які усвідомлюють свою значущість в особистісному зростанні сина або дочки і несуть відповідальність за виховання дітей, не перекладаючи її на плечі тільки освітньої установи. Саме сформованість такої позиції з боку сім'ї і пошана до проблем батьків та потреба в наданні допомоги в їх усуненні з боку педагогів є гарантією успішної реалізації моделі партнерських відносин.

Представлений опис сучасних моделей педагогічного супроводу сімейного виховання, що склалися на сьогоднішній день в теорії і практиці роботи освітніх установ з сім'єю, являють собою узагальнені конструкти, які показують керівникові і педагогові можливості в розробці свого оптимального шляху у взаємодії з сім'ями учнів. Проте виявити деяку схожість своєї практичної діяльності з тією або іншою моделлю не означає закінчення в рішенні проблеми вибудовування відносин у взаємодії освітньої установи з батьками. Тут значення набуває професійна потреба педагогів розробити і реалізувати на практиці свою унікальну модель взаємодії ДНЗ і сім'ї, яка створювала б необхідні умови для повноцінного «гуманістичного способу освоєння світу» дитиною, де «олюднений», перш за все, процес пізнання, допоміг би їй «побачити зв'язок всієї нескінченно багатовимірної реальності з людиною, її працею, талантом, творчістю, життям» (Л.І.Новікова).

Діагностування виховних можливостей сім`і.

Вихователь як фахівець має досконало володіти діагностичними уміннями: цілепокладання, організаційними, практичними, оціночно-аналітичними, конструктивно-прогностичними, а саме визначати цілі діагностування, організовувати дослідження, проводити опитування, застосовуючи різноманітні методи, аналізувати отриманий матеріал, конструювати, прогнозувати виховання на основі діагностування, надавати практичні рекомендації для батьків на основі отриманої інформації.

При вивченні сім’ї необхідно враховувати ті її особливості, які безпосередньо впливають на виховання дитини.

Найперша особливість - це склад сім’ї.

Внутрішньосімейні стосунки - загальна характеристика моральної атмосфери сім`ї, ставлення членів сім`ї до своїх сімейних обов'язків, стосунки між батьками, між батьками і дітьми.

Трудова зайнятість її членів, матеріальна забезпеченість.

Культурний потенціал сім’ї - освіта батьків, культура побуту, режим, форма відпочинку, наявність бібліотеки, музичних інструментів, культура спілкування.

Суспільна позиція - ставлення до суспільного виховання, до трудових і громадських обов'язків

Виховна позиція сім’ї - усвідомлення цілей і завдань виховання, відповідальність за виховання дітей, форми і методи впливу на дітей, рівень педагогічної культури.

Виходячи з цього, вихователь повинен вміти вибирати оптимальні методики діагностування сім’ї, організовувати та проводити опитування батьків, аналізувати, систематизувати матеріали опитування, конструювати та здійснювати спільну роботу з сім`єю.

Методи діагностування сім’ї надзвичайно різноманітні.

Перевіреним методом діагностики сім’ї є бесіда. Дослідження соціологів попереджають, що при масовості батьків спостерігається небажання відповідати серйозно, утруднення при відповідях, відсутність аналізу та інші недоліки. Тому доцільнішим є проведення індивідуальних бесід. Готуючись до бесіди, варто продумати місце та час її проведення. В організації бесіди педагогу допоможуть методичні поради, складені Філоновим Л.Б. Він називає свої розробки методикою контактної взаємодії.

Перша стадія. Пошук згоди.

Мета. Подолання бар`єрів, зняття напруги у спілкуванні. Перша зустріч педагога і батьків.

Вихователь і батьки відчувають інтерес один до одного і одночасно хвилювання, тривогу та настороженість, сумнів у тому, що буде досягнено взаєморозуміння і не буде втрачено бажання спілкуватися надалі. На цій стадії педагогу слід виявити високий педагогічний такт, щиру повагу до батьків, делікатність, стриманість, не відштовхнути від себе непродуманими запитаннями.

Можливі прийоми. Вибір нейтрального матеріалу для бесіди, читання станів ( "Ви, я бачу, схвильовані..."), узгодження питань ("Вас, мабуть, цікавить..."). При цьому не варто наполягати на відповідях, краще обмінятися думками з приводу рис характеру, особливостей поведінки дитини, зосереджуючи увагу на позитивних началах в особистості дитини.

Результат. Стадія завершена успішно, якщо вдалося досягти внутрішньої згоди з батьками.

Друга стадія. Пошук співпадаючих інтересів.

Мета. Побудова правильної спільності (наближення до "ми").

На цій стадії вихователь більш активно проявляє інтерес до дитини, до умов сімейного виховання, виявляє, як батьки турбуються про дитину, чи відчувають відповідальність за її виховання. Уточнює у батьків, на які позитивні якості дитини можна спиратися в процесі виховання.

Батьки діляться своїми спостереженнями, висловлюються про особливості характеру дитини.

Разом з батьками вихователь розмірковує над тим, що необхідно виховати, розвинути в дитині. При цьому педагог підкреслює індивідуальність та неповторність дитини, що необхідно враховувати в процесі виховання. Між тим, якщо існує потреба, можна обережно заговорити про небажані прояви у поведінці дитини, про явні відхилення від норми.

Таким чином, педагог закладає основи взаєморозуміння, визначає, чи однаково обидві сторони ставляться до дитини.

Результат. Стадія пройдена успішно, якщо вдалося викликати зацікавленість, зняти недовіру, вступити в контакт.

Третя стадія. Прийняття якостей і принципів.

Мета. Пошук опор в якостях особистості. На цій стадії вихователь продумує тактику поведінки з опорою на якості особистості.

Деякі прийоми. Дати можливість батькам проявити "бажану якість", підведення деяких підсумків ("виявляється..."), вміння не використовувати негативний план розмови, саморозкриття педагога, підкреслення значення прямого висловлювання.

Результат. Відчуття взаєморозуміння, готовність до прийняття індивідуальних відмінностей.

Четверта стадія. Вияв якостей, які перешкоджають спілкуванню.

Мета. Початок дискусії, вивчення особистості через послаблення контролю. В цей період педагог направляє зусилля на те, щоб батьки визнали свої помилки, недоліки у вихованні.

Прийоми. Висловлювання сумнівів, незгода з того чи іншого питання, перебільшення чеснот співбесідника, відсутність осуду. Можливі критичні зауваження батьків на пропозиції учителя. Однак саме у таких щирих дискусіях педагогу відкривається справжня позиція сім`ї, її виховні можливості та особливості.

Це стадія прогнозування можливих варіантів стосунків педагога і батьків. У сторін можуть виникнути сумніви - а чи треба бути до кінця відвертим? Проте це не заважає зміцненню співпраці на шляху до досягнення спільної мети.

Результат. Поява прагнення до відвертого спілкування.

П`ята стадія. Реалізація індивідуального підходу.

Мета. Активізація прагнення до змін. Педагог, акцентуючи увагу на позитивних моментах у вихованні дитини, повідомляє батькам про помічені ним недоліки в сімейному вихованні. Відвертість вихователя налаштовує на нього батьків, примушує їх прислухатися до порад. Він пропонує конкретні засоби педагогічного впливу на дитину.

З метою зміцнення стосунків педагог не повинен демонструвати батькам свою всевладність та непогрішимість. Навпаки, він може довірливо сповістити про деякі свої сумніви, утруднення у вихованні, прислухатися до пропозицій батька чи матері, попросити у них поради.

На цій стадії виробляється низка узгоджених дій, спрямованих на виховання дитини.

Результат. Формування відчуття "МИ".

Шоста стадія. Ефективна співпраця.

Мета. Забезпечення міцного контакту. Обговорюється конкретний цілеспрямований вплив на дитину. Це стадія поглиблення та розширення педагогічного співробітництва, період розподілу прийнятих і узгоджених ролей, реалізація єдиних педагогічних впливів на дитину.

На завершальному етапі важливо підтримувати і розширювати педагогічну спільність, не послаблювати педагогічні вимоги до дитини. Результат. Стан захищеності, узгодженість дій і намірів. Використання методики контактної взаємодії дозволяє глибше вивчити сім`ю, проникнути в її складний світ, встановити довірливі взаємини з батьками, допомогти їм побачити недоліки у вихованні дітей, переконати їх змінити неефективні педагогічні умови та методи впливу на дитину.

Не втрачають своєї актуальності такі методи як спостереження за життям сім`ї та включене спостереження, коли до процесу долучаються батьківський_актив, адміністрація, тощо.

Анкетування - це ще один із методів діагностування сім`ї. Воно являє собою методичний прийом отримання інформації за допомогою складених за певними правилами систем питань, які логічно пов`язані з метою дослідження. Анкетування дозволяє одночасно отримати масу інформації. Аналіз і узагальнення анкет, проведених в різний час, дозволяє педагогу зібрати конкретні дані про сім`ю, порівняти їх з попередніми даними і на основі цього скоригувати свою роботу.

Використовуючи анкетування як один з методів діагностування сім"ї, вихователь має можливість вияснити взаємини дітей і батьків у сім"ї.

Психолог Степанова Г. (Інститут людини РАН) пропонує

анкету "Сім`я очима дитини".

1. 3 ким ти живеш?

2. Тобі подобається проводити час дома? Хочеш швидше піти додому

ввечері?

З. Твої батьки часто розмовляють з тобою?

4. Як вони розмовляють: ласкаво чи сварять?

5. Тобі дома спокійно, не страшно?

6. Хто частіше грається з тобою? Гуляє? Читає книжки?

7. Якщо ти щось зламав, мама допомагає полагодити чи сварить? А

тато?

8. Якщо ти захотів нову іграшку, шоколадку чи щось інше, батьки тобі

зразу купують?

9. Якщо тебе хтось образив, кому ти розкажеш: мамі, татові або нікому?

ІО. Що ти найбільше любиш робити у вихідні дні?

11 .Чи часто ви разом куди-небудь ідете або граєтесь у вихідні дні?

12. Який останній подарунок тобі зробили батьки?

13. Якщо тобі час спати, а ти хочеш ще погратися, батьки дозволяють

чи сварять?

14. Коли ввечері ти лягаєш спати, мама чи тато цілують тебе і бажають

доброї ночі?

Батькам можна запропонувати іншу анкету.

Порівняння відповідей дасть можливість вихователеві виявити ступінь благополуччя взаємин батьків і дітей у сім"ї.

15 .Чи вважаєте ви, що у вашій сім'ї є взаєморозуміння з дітьми?

16 Чи цікавляться діти вашою роботою?

17 .Чи знаєте ви друзів своєї дитини?

18. Чи бувають вони у вас вдома?

19. Чи залучаєте ви свою дитину до господарських справ?

2О. Чи є у вас з ними спільні інтереси, заняття?

21 .Чи буваєте ви разом з дітьми в театрах, музеях, на виставках?

22. Проводите відпустку разом з дітьми?

Використовуючи анкетування як метод діагностування сімейних умов виховання, необхідно пам`ятати, що воно не завжди може дати достовірні результати. Адже батьки з різних причин не завжди можуть дати правдиві відповіді на поставлені питання.

Отже, педагог має використовувати різноманітні методи діагностування для отримання найбільш повної інформації про сім`ю та сімейне виховання.