Як ми будували хату…

Коли ми були молодими, ми задумали будуватися. І для того, шоб будуватись, треба було участок. Дали нам участок коло сусіда не дуже дружелюбної удачі. Була в цього сусіда мама, дуже хороша жінка, із нею можна було говорити, а він все якихось таких старих пережитків був, шо все щитав, що це його, шо це тільки йому треба, а комусь... І цей участок, которий нам дали, був його мамі приписаний… А меж цим участком, шо нам дали і меж його участком був чужий участок: комусь дали, посторонньому. А потом, коли нам дали цей участок, то той участок приєднали до їхнього огорода, а цій людині, в которої був цей участок, дали там десь ближче до їх, де вони живуть.

Ну і тут він дуже настоював на те, шо це я - як би сказать - «лізу йому на груди», і все времйа старався заколот якийсь тримати у душі в себе і комусь не давати покоя. Ну і на цьому участку треба було навести порядок для того, шоб заїхати, привезти чи там камінь, чи кірпіч, чи строматерйал, треба було засипати від дороги канаву. Я після роботи – робота була важка, – бо робив у будівельній організації… Приходю з роботи і засипаю ту канаву, шоб можна було заїхати машиною. І заморився, та й сперся на лопату. Цей сусід іде з роботи і до мене близенько так підсувається, та ліктем під бік ширяє мол, добренько так, шоб я чуствував. Ну а в мене, чую, шо кров у лиці закипіла і я – стоїть це говорить чи нє – я говорю йому, ше раз штовхнеш, і я тебе як штовхну, ти тут витягнеся; но він чи злякався, чи не злякався, пішов додому: дочка його позвала, але я з ним не дуже мав діло, а мав з його мамою: з його мамою можна було говорити. Вона каже, то це ж я, знаєш, там угноювала його і так далі; кажу, тьотю, я Вам возмістю те, шо Ви угноювали його, якщо треба, зараз же єсть, кажу, мінєральні добрива, я Вам мішок, чи скільки там Ви скажете, куплю, та й на цьому ми розійдемсь, і дивіться: нам дали цей участок, шо Ви займали, а Вам же таку територію дали до Вашого. Вам же наоборот вигідніше, чим ходить було через чийсь город, та обробляти. Ну, і на цім ми і розійшлися. Викопали траншею під цоколь, завезли камінь, зробили цоколя, потом, так як ми робили у будівельній організації, тут можна було виписати і кирпіч, і деякий стройматерйал, а камінь на цоколь… То ми живем біля центральної дороги, і тут возять камінь, кирпіч. Дивимся: камінь везе, підняв руку, остановив, із шофером поговорив, якшо він має можливість, договорялися пізніше, через два часа чи на другий день, і таким способом ми навозили камня на цоколь. Потом у цій стройорганізації, де ми працювали, виписали кирпіча десь коло двадцяти тисяч, і начали будуватися.

Ну, побудувалися, а він тоже цей же сусід, начав будуватися, а жінка моя пішла у цю організацію, шо часникам строїли дома, а вона робила інженером-смєтчіком, де йому обов’язково треба було звертатися до неї, потомушо смєту робила вона всім цим домам, которі заказували в їх організації. І він, тут же треба йому звернутися до моєї жінки по тому ж – по строїтєльству, бо й він начав цоколь там і так далі строїться – звертатись, а немає як, бо він же сам чуствує, шо він наробив капості такої…

Ну, а потом ше, такий він був добрячий (у протівному смислі слова), шо огороди ж наші рядом, і він трактором орав, а межа между його і нашим огородом, була така, шо ходили ми: й вони ходили, й ми ходили. І він взяв її, і трактором тим; не предупредив тракторіста, чи, може, й підговорив його, шоб розламав. І він розломав цю перетику, ходить не було як: розвалив зовсім. Але потом ввечері дивимся, хтось повзає колінами по тій перетиці, а це Люська і покойна її мати і складають. Но, я тіки побачив, шо вони повзають, а рано, думаю, побачу. Рано виходю, а вони всі ці брили повложили в ці міста, де їх позривали, виложили, і все. І та такий він був вобшем сусід не добрий, але потом я йду на роботу і він, «То шо, доки ми будем свариться?», я кажу, я з Вами не сварився і не думав свариться, а як у Вас така натура свариться. «Люди, мов, раньше було за перетики з вилами один на другого ходили, а ми шо, перекинулись словами». Я кажу, і словами я з Вами не перекидавсь, бо, кажу, це ж сільрада дала мені участок, я прийшов, согласився з ними, і шо я буду вибирати у сільської ради, просити шось друге, як вони дали, де найшли, це причом, шо був послєдній участок, вже більше тут не було участків, то нам дали цей участок, і так ми построїлись.

[ ко^|ли ми бу^|ли моло^|дими | ми за^|думали буду^|вати^ес’а || і дл’а ^|того | шоб буду^|ватис’ | треба бу^|ло у^|часток || ^|дали нам у^|часток коло су^|с’іда не ^|дуже дружи^е|л’убнойі у^|дач’і || бу^|ла ў ^|ц’ого су^|с’іда ^|мама | дуже хо^|роша ^|ж’інка | із ^|нейу ^|можна бу^|ло гово^|рити | а в’ін ўсе йа^|кихос’ та^|ких ста^|рих пере^и|житк’іў буў | шо ўсе шчи^е|таў | шчо це ^|його | шо це ^|т’іл’ки йо^|му т^|реба | а ко^|мус’ || і цеĭ у^|часток | кото^|риĭ нам ^|дали | буў йо^|го ^|мам’і при^е|писаниĭ || а миж цим у^|частком | шо нам ^|дали і ме^иж йо^|го у^|частком буў чу^|жиĭ у^|часток | ко^|мус’ ^|дали, посто^|рон:’ому || а по^|том | ко^|ли нам ^|дали цеĭ у^|часток | то тоĭ у^|часток при^ейед^|нали до ^|йіхн’ого ого^|рода | а ц’іĭ л’у^|дин’і | ў ко^|торойі буў цеĭ у^|часток | ^|дали там дес’ б^|лижче до йіх | де вони же^и|вут’|| ну і тут в’ін ^|дуже нас^|тойуваў на те | шо це йа | йак би ска^|зат’ | ^|л’ізу йо^|му на г^|руди | і ўсе ў^|ремйа ста^|раўс’а зако^|лот йа^|киĭс’ три^е|мати у ду^|ш’і ў ^|себе^и і ко^|мус’ не да^|вати по^|койа || ну і на ^|ц’ому у^|частку т^|реба бу^|ло на^|вести по^|р’адок дл’а ^|того | шоб за^|йіхати | при^е|везти чи там ка^|м’ін’ | чи к’ір^|п’іч | чи стромате^ир^|йал | т^|реба було за^|сипати в’ід до^|роги ка^|наву || йа ^|п’ісл’а ро^|боти | ро^|бота бу^|ла важ^|ка | бо ро^|биў у буд’і^|вел’н’і орган’і^|зац’ійі || при^е|ход’у з ро^|боти і заси^е|пайу ту ка^|наву| шоб можна бу^|ло за^|йіхати ма^|шиноў || і замо^|риўс’а | та ĭ с^|перс’а на ло^|пату || цеĭ су^|с’ід іде з ро^|боти і до ^|мене^и бли^е|зен’ко так п’ідсу^|вайет’с’а | та ^|л’іктем п’ід б’ік ши^е|р’айе мол | доб^|рен’ко так | шоб йа ^|чустуваў || ну а ў ^|мене | чуйу | шо кроў у ли^|ц’і заки^е|п’іла і йа | с^|тойіт’ це гово^|рит’ чи н’е | йа гово^|р’у йому | ше раз штоўх^|неш | і йа тебе йак штоўх^|ну | ти тут вит’аг^|нес’а | но в’ін чи зл’а^|каўс’а | чи не зл’а^|каўс’а | п’і^|шоў до^|дому | ^|дочка його поз^|вала | але йа з ним не дуже маў ^|д’іло | а маў з його ^|мамойу | з його ^|мамойу ^|можна було гово^|рити || вона ^|каже | то це ж йа | з^|найи^еш | там уг^|нойувала його і так ^|дал’і | ^|кажу | ^|т’от’у | йа вам возм’іс^|ц’у те | шо ви уг^|нойували його | якшчо т^|реба | ^|зараз же йест’ | кажу | м’ін’е^|рал’н’і ^|добри^ева | йа вам ^|м’ішок | чи с^|к’іл’ки там ви с^|кажи^ете | куп^|л’у | та ĭ на ц’ому ми ро^|з’іĭдемс’ | і ди^е|в’іт’с’а | нам да^|ли цеĭ у^|часток | шо ви заĭ^|мали | а вам же та^|ку тери^|тор’ійу да^|ли до ^|вашого || вам же наоборот виг’ід^|н’іше | чим хо^|дит’ бу^|ло через чиĭс’ го^|род | та оброб^|л’ати || ну | і на ц’ім ми і роз’іĭш^|лис’а || ^|викопали тран^|шейу п’ід ^|цокол’ | за^|везли ^|кам’ін’ | зро^|били ^|цокол’а | потом | так йак ми ро^|били у буд’і^|вел’н’іĭ орган’і^|зац’ійі | тут можна було ^|виписати і ки^ер^|п’іч | і ^|дейакиĭ строĭматер^|йал | а ^|кам’ін’ на ^|цокол’ || то ми жи^е|вем б’іл’а це^инт^|рал’нойі до^|роги | і тут ^|воз’ат’ ^|кам’ін’ | кир^|п’іч || ^|дивимс’а | ^|кам’ін’ ве^изе | п’ід^|н’аў ^|руку | остано^|виў | із ^|шофе^иром погово^|риў | йакшо в’ін майе мож^|лив’іс’т’ | догово^|р’алис’а п’із^|н’іше | через д^|ва часа чи на д^|ругиĭ ден’ | і таким с^|пособом ми наво^|зили ^|камн’а на ^|цокол’ | потом у ц’іĭ стройорган’і^|зац’ійі | де ми прац’у^|вали | ^|виписали ки^ерп’і^|ча дес’ коло двадц’ати ^|тис’ач | і ^|начали буду^|ватис’а || ну | побуду^|валис’а | а в’ін тоже цеĭ же су^|с’ід | на^|чаў буду^|вати^ес’а | а ^|жінка мойа п’іш^|ла у ц’у орган’і^|зац’ійу | шо ^|часни^екам ст^|ройіли до^|ма | а вона ро^|била інжи^е|нером с^|м’етч’іком | де йо^|му обоў’йаз^|ково треба бу^|ло зве^ир^|татис’а до ^|нейі | потомушо с^|м’ету робила во^|на ўс’ім цим до^|мам | котор’і за^|казували ў йіх орган’і^|зац’ійі || і в’ін | тут же^и т^|реба йому зве^ир^|нутис’а до мо^|йейі ^|жінки по тому ж | по стро^|йіт’ел’ству | бо ĭ в’ін на^|чаў ^|цокол’ там і так ^|дал’і ст^|ройіт’с’а | зве^ир^|татис’ | а не^имайе ^|йак | бо в’ін же сам ^|чуствуйе | шо в’ін наро^|биў ^|капост’і та^|койі || ну | а по^|том ше | та^|киĭ в’ін буў доб^|р’ачиĭ | у про^|т’іўному с^|мисл’і с^|лова | шо ого^|роди ж ^|наш’і ^|р’адом | і в’ін т^|рактором о^|раў | а ме^и|жа между йо^|го і ^|нашим ого^|родом | була та^|ка | шо хо^|дили ми | ĭ ^|вони ходили | ĭ ^|ми ходили || і в’ін ў^|з’аў йійі | і т^|рактором тим | ни пре^идупре^|диў тракто^|р’іста | чи | може | ĭ п’ідгово^|риў йо^|го | шоб розла^|маў || і в’ін розло^|маў ц’уйу пе^и|ретику | хо^|дит’ не було ^|йак | розва^|лиў ^|зоўс’ім || али по^|том ^|в:ече^ир’і ^|диви^емс’а | хтос’ ^|поўзайе ко^|л’інами по т’і пе^и|ретиц’і | а це ^|Л’ус’ка і по^|коĭна йійі ^|мати і скла^|дайут’ || но | йа т’іки по^|бачиў | шо вони ^|поўзайут’ | а ^|рано | ^|думайу | по^|бачу || рано ви^е|ход’у | а во^|ни ўс’і ц’і б^|рили поўло^|жили в ц’і міс^|та | де йіх позри^е|вали | ^|виложи^ели | і ўсе || і та та^|киĭ в’ін буў вобшем су^|с’ід не ^|добриĭ | але^и по^|том йа ĭду на ро^|боту і ^|в’ін | то ^|шо | ^|доки ми ^|буде^им сва^|рит’с’а | йа кажу| йа з ^|вами не сва^|риўс’а і не ^|думаў сварит’с’а | а йак у ^|вас така на^|тура сва^|рит’с’а || ^|л’уди | моў | ^|ран’ше бу^|ло за пе^и|ретики з ^|вилами один на д^|ругого хо^|дили | а ми ^|шо | пере^и|кинулис’ сло^|вами || йа ка^|жу | і сло^|вами йа з вами не переки^|даўс’ | бо | ка^|жу | це ж с’іл’^|рада дала мен’і у^|часток | йа приĭ^|шоў | согла^|сиўс’а з ^|ними | і шо йа буду виби^|рати у с’іл’с’^|койі ^|ради | про^|сити шос’ д^|руге | йак вони да^|ли | де наĭш^|ли | це причом | шо буў пос^|л’едн’іĭ у^|часток | ўже ^|б’іл’ше тут не бу^|ло у^|частк’іў | то нам да^|ли цеĭ у^|часток | і так ми пост^|ройілис’ || ]

Словник

Витягнутись – впасти від завданого удару;

Лізти на груди – відбирати щось, що належить комусь;

Натура – характер;

Пережиток – погляд;

Перетика – межа (стежка) між сусідніми городами;

Протівний – протилежний;

Удача – характер;

Ширяти – бити.

Записано 2012 р. від Сіренко Григорія Павловича 1927 р. н.,

освіта – 7 класів, у с. Нестерварка Тульчинського р-ну Вінницької обл.

студенткою ІІ курсу ІФЖ Зайцевою Валерією Станіславівною

Весілля

За мої молодості цего ходили на висілля, було дома весілля робили; ми ходили як на головицю. Ну як на головицю – ну ходили до дому, там виносили нам – як казали, головишникам – там котлєти на тарілочкі, вина чи горілки, дуже вгощают, всі дуже були довольні; ну канєшно зараз же цего немає, всі по ристоранах. Тоді в вікна дивляться, як покривають молоду. Я дуже ше заповнила, як я була маленька, і ми такі ше малі були і пішли дивитися на нєвесту, під вікнами заглядали. Я пришла пізно: тож хтіла вже молоду покриту побачити через вікно, то мама даже, канєшно, мене й набила була, шо переживала, шо я була на тій головиці довго.

[ за ^|мойі ^|молодосц’і цего хо^|дили на ви^е|с’іл:’а | бу^|ло ^|дома ви^е|с’іл:’а ро^|били | ми хо^|дили йак на голо^|виц’у || ну йак на голо^|виц’у | ну ходили до ^|дому | там ви^е|носили нам | йак ка^|зали | голо^|вишникам | там кот^|л’ети на та^|р’ілочк’і | ви^|на чи го^|р’ілки | дуже ўгош^|чайут | ўс’і ^|дуже бу^|ли до^|вол’н’і | ну ка^|н’ешно ^|зараз же ^|цего не^|майе | ўс’і по ри^есто^|ранам || то^|д’і ў ^|в’ікна ^|диўл’ат’с’а | йак покре^и|вайут моло^|ду || йа дуже ше за^|помнила | йак йа була ма^|лен’ка | і ^|ми так’і ше^{и |}мал’і бу^|ли і ^|п’ішли ди^|витс’а на н’і^е|в’есту | п’ід ^|в’ікнами загл’а^|дали || йа при^ешла ^|п’ізно| тож х^|т’іла ўже моло^у|ду пок^|риту по^|бачити через в’ік^|но | то ^|мама даже | ка^|н’ешно | ме^|не ĭ на^|била була | шо пере^ижи^|вала | шо йа бу^|ла на т’іĭ голо^|виц’і ^|доўго || ]

Ходили на висілля, були нєвєсти, приходили до молодої . Вобшем тоді, як вели до молодого. Нє, йшли зразу розплітали нєвєсту ше з суботи, а тоді вже в неділю приходив молодий вже, а весілля робили всі отдєльно, не вмєстє як зараз, музики грают в молодої і молодого отдєльно. Тоді молодий приходив вже із своїми гостями молоду покривати, і на другий день дуже йдут: вже молодий веде до себе нєвєсту, берут букєтики такі там у хаті такі були, знімают з стінів і подушки берут , а там складают ті подушки в таку простинь, зв’язуються, таки старший староста бере, а туди ше до тих подушків та кидають такий камінець, шоб мав шо нести, і йдут дуже по вулиці: ведут цю нєвєсту до молодого і дуже танцюют і тарілки берут (такі колись мисники були), дуже танцюют ці свати попереді і вже ведут цю нєвєсту до молодого. Ну там уже встрічают, і тоді вже приходят вечором, вже там танцюют усьо. Вже знов там на третій день приходят уже від молодої і приносят їм снідати, приносят там супу в глечику і таку велику кістку ше – то це молодому й молодій, шоб вони їли. Ну це такі обичаї робили. Ну ше були свадьби дуже веселі, такі цего передівались на другий день, вже чудили: молодого робили, вже з якоїсь свахи – молоду, танцювали... Тіки коли свати несли ті подушки (там ше камінці були), то нам дуже запомнилось, шо йому дуже важко було, бо там подушка, вона сама по собі легенька, а там кинув зо два таких каміння на ті подушки, і він таще. О, і букетики такі були на стінах, ше ті букетики знімали з хати і дуже попереді там ними махали, тарілки забирали з мисника і тоже з цими тарілками дуже танцювали. Коли вже нєвесту забирали до молодого, то стояли дружки, вона прощалася з дружками – своїми падругами, плакала вже цего, шо вона вже відходе від падругів... Ше були такі трохи обичаї, але вони не знаю ше в шійісятому році, то ше хлопці ходили, дуже такі штани були альфе такі розкльошонні вони були, то кажут, от пішов, чоботи хромові такі гармошкою ше зробляні, так зсувают їх трошки нижче, а ті штани до колінів вони завужені, а сюди, де кармани вони такі розкльошонні, це називались вони альфе. Це молодий був в таки штанах. А нєвеста тоже дуже, такий восковий вінок у неї був такими цвіточками всякими: там листочки зелененькі, цвіточки такі червоненькі, і таке платя. Ходили тоді канєшно, були платя даже як і в мене ше платя ше штапельне було, таке трошки нижче колін, бо тоді шоб де коліно хто показав – це було позор, так не могли ходити. Ну як було, але дуже було весело, всьо було харашо, хоч люди і трохи і бідно жили, всьо протів цего зараз, дуже було весело. Знаю, шо йдут люди на поле бураки там сапати, всьо їдут на машині, бо грузова машина возила, і їдут відти, з поля, співают на півсела чути їх, шо вони їдут і з пєснями такими, і всі пісні такі українські, такі хароші всьо, а зараз шо тіки.

[ хо^|дили на ви^е|с’іл’а | бу^|ли н’і^е|в’ести | при^е|ходили до моло^у|дойі || вобшем то^|д’і | йак ^|вели до моло^|дого || н’е | ĭш^|лі^и зразу роз^спл’і^|тали н’і^е|в’есту ше з^с су^|боти | а тод’і ўже в не^и|д’іл’у при^е|ходиў моло^|диĭ ўже | а ви^е|с’іл’а ро^|били ўс’і от^|д’ел’но | не ў^|м’ест’і^е йак ^|зараз | му^|зики г^|райут в моло^|дойі і моло^|дого от^|д’ел’но || тод’і моло^|диĭ при^е|ходиў ўже із с^|войіми ^|гост’ами моло^|ду покри^е|вати | і на другиĭ ^|ден’ дуже ĭ^|дут | ўже моло^|диĭ ве^|де до ^|себе н’і^е|в’есту | бе^|рут бу^|к’етики так’і там у ^|хат’і ^|були | зн’і^|майут з с^|т’ін’іў і по^удуш^|ки бе^|рут | а там скла^|дайут т’і по^удуш^|ки ў таку п^|ростин’ | зв^|йазуйут’с’а | таки с^|таршиĭ с^|тароста бе^и|ре | а ту^|ди ше до тих по^удуш^|к’іў та ки^е|дайут’ такиĭ кам’і^|нец’ | шоб ^|маў шо ^|нести | і ĭ^|дут дуже по ^|вулиц’і | ви^е|дут ц’у н’і^е|в’есту до моло^|дого і дуже тан^|ц’уйут і тар’іл^|ки бе^и|рут | так’і ко^|лис’ ^|мисники бу^|ли | дуже тан^|ц’уйут ц’і сва^|ти попери^е|д’і і ўже ви^е|дут ц’у н’е^|в’есту до моло^|дого || ну там уже ўстр’і^|чайут | і тод’і ўже при^|ход’ат ^|вечором | ўже там тан^|ц’уйут ус’о || ўже з^|ноў там на т^|рет’іĭ ^|ден’ при^е|ход’ат уже в’ід моло^|дойі і при^|нос’ат йім с^|н’ідати | при^|нос’ат там ^|супу ў г^|лечику і таку ве^и|лику ^|к’істку ше | то це моло^|дому й моло^|д’іĭ | шоб во^|ни ^|йіли || ну це так’і о^|бичайі ро^|били || ну ше були с^|вад’би дуже ве^и|сел’і | так’і цего перед’і^|валис’ на другиĭ ^|ден’ | ўже чу^|дили | моло^|дого ро^|били | ўже з йа^|койіс’ с^|вахи | моло^у|ду | танц’у^|вали || т’іки коли с^|вати ^|несли т’і подуш^|ки | там ше кам’ін^|ц’і бу^|ли | то нам дуже за^|помнилос’ | шо йому дуже ^|важко бу^|ло | бо там по^у|душка | во^|на сама по ^|соб’і ле^|ген’ка | а там ^|кинуў зо два та^|ких ка^|м’ін:’а на т’і по^удуш^|ки | і ^|в’ін ^|ташче || о | і бу^|кетики так’і бу^|ли на с^|т’інах | ше т’і бу^|кетики зн’і^|мали з^{с |}хати і дуже попе^ире^и|д’і там ^|ними ма^|хали | тар’іл^|ки заби^е|рали з ^|мисника і тоже з цими тар’іл^|ками дуже танц’у^|вали || коли ўже н’е^|в’есту заби^е|рали до моло^|дого | то сто^|йали друж^|ки | во^|на про^|шчалас’а з друж^|ками | с^|войіми пад^|ругами | п^|лакала ўже цего | шо во^|на ўже в’ід^|ходе в’ід пад^|руг’іў || ше бу^|ли так’і трохи о^|бичайі| але во^|ни не з^|найу ше ў ш’ійі^|с’атому ^|роц’і | то ше х^|лопц’і хо^|дили | дуже так’і ш^|тани бу^|ли ал’^|фе так’і розкл’о^|шон:’і во^|ни ^|були | то ^|кажут | от п’і^|шоў | ^|чоботи х^|ромов’і так’і гар^|мошкоў ше з^|робл’ан’і | так зсу^|вайут йіх трошки ^|нижче | а т’і шта^|ни | до ко^|л’ін’іў во^|ни за^|вужен’і | а с’уди | де кар^|мани во^|ни так’і роз^скл’о^|шонн’і | це нази^|валис’ вони ал’^|фе || це моло^|диĭ буў в таких шта^|нах || а н’і^е|в’еста ^|тоже дуже | такиĭ воско^|виĭ в’і^|нок у нейі ^|буў та^|кими цв’і^|точками ў^|с’акими | там ли^ес^|точки зеле^|нен’к’і | цв’і^|точки так’і черво^|нен’к’і | і таке п^|лат’а || хо^|дили то^|д’і кан’ешно | були п^|лат’а даже йак і ў ^|мене ше п^|лат’а ше ш^|тапел’не бу^|ло | таке трошки ниж^|че ко^|л’ін | бо то^|д’і шоб де ко^|л’іно хто пока^|заў | це бу^|ло по^|зор | ^|так не мог^|ли хо^|дити || ну йак ^|було | але^{и |}дуже бу^|ло ^|весело | ўс’о було хара^|шо | хоч ^|л’уди і трохи і ^|б’ідно ^|жили | ўс’о п^|рот’іў цего ^|зараз | дуже бу^|ло ^|весе^ило || з^|найу | шо ĭ^|дут ^|л’уди на ^|поле бура^|ки там са^|пати | ўс’о ^|йідут на ма^|шин’і | бо грузо^|ва ма^|шина во^|зила | і ^|йідут ^|в’ідти | з ^|пол’а | сп’і^|вайут на п’іўсе^|ла ^|чути ^|йіх | шо во^|ни ^|йідут і з ^|п’і^есн’ами такими | і ўс’і п’іс^|н’і так’і укра^|йінс’к’і | так’і ха^|рош’і ўс’о | а за^|раз шо т’іки || ]

Словник

Альфе – галіфе;

Головиця – дійство (гуляння), що відбувалося перед весіллям;

Головишник – людина, що брала участь у цьому святкуванні;

Протів – у порівнянні з чимось;

Шо – тому що;

Штапельне плаття – сукня із синтетичної тканини.

Записано 2012 р. від Андрусенко Олени Іванівни 1933 р. н.,

освіта – 6 класів, у с. Нестерварка Тульчинського р-ну Вінницької обл.

студенткою ІІ курсу ІФЖ Зайцевою Валерією Станіславівною