Диспозиція

1. Розділ риторики, який висвітлює головні питання мистецтва організації промови, структури тексту, його композиції, – це:

а) інвенція;

б) диспозиція;

в) елокуція.

2. Етап підготовки промови, на якому мовець повинен відібрати найсуттєвіше й подумати, як його розташувати, щоб досягти успіху, – це:

а) меморія;

б) акція;

в) диспозиція.

3. Виклад теми, аргументація викладу – це частини:

а) меморії;

б) диспозиції;

в) акції.

4. Суб’єктивний погляд на предмет – це:

а) виклад;

б) аргументація.

5. Об’єктивний погляд на предмет – це:

а) виклад;

б) аргументація.

6. Тактика на етапі диспозиції передбачає:

а) ґрунтовно опрацювати матеріал;

б) зібрати всі необхідні дані;

в) структурувати матеріал та забезпечити зв'язок між частини промови.

7. Оптимальною вважається промова, яка складається з частин:

а) трьох;

б) чотирьох;

в) п’яти.

8. Репрезентація попередньо відібраного факту, що становить концепт предмета, – це:

а) виклад;

б) дедукція;

в) індукція.

9. Модель, яка відображає природний порядок елементів, коли попередні події є причиною наступних, а наступні – наслідком попередніх, – це метод:

а) дедуктивний;

б) історичний;

в) індуктивний.

10. Лінійна схема побудови повідомлень властива для методу:

а) індуктивного;

б) аналогійного;

в) історичного.

11. Виступ, у якому сюжет розгортається як ланцюжок подій і фактів, – це метод:

а) історичний;

б) аналогійний;

в) дедуктивний.

12. Для слухачів більш зручним є метод:

а) аналогійний;

б) історичний;

в) дедуктивний.

13. Метод викладу матеріалу, який діє на слухачів заспокійливо, а оратор вже не може розраховувати на співпрацю з аудиторією, – це:

а) аналогійний;

б) дедуктивний;

в) історичний.

14. Групування фактів не за послідовністю їх виникнення, а за суттю – це метод:

а) індуктивний;

б) дедуктивний;

в) аналогійний;

15. Назвіть метод (методи), який краще використати промовцеві, коли він відчуває, що може «втратити» слухача:

а) історичний;

б) дедуктивний;

в) індуктивний;

г) стадійний;

ґ) аналогійний.

16. Метод, який полягає у послідовному розгортанні повідомлення і руху тексту від загального до часткового, – це:

а) дедуктивний;

б) аналогійний;

в) індуктивний.

17. Метод пошуку, коли спочатку висловленому узагальненню шукають конкретні підтвердження, – це:

а) індуктивний;

б) дедуктивний;

в) стадійний.

18. Метод, у якому загальне положення визначає напрям пошуку конкретних фактів та ілюстрацій, – це:

а) стадійний;

б) індуктивний;

в) дедуктивний.

19. Метод, який веде слухачів від наслідку до причини, – це:

а) дедуктивний;

б) індуктивний;

в) стадійний.

20. «Іменник – частина мови, що означає назву предмета і відповідає на питання хто?, що?» Це твердження базується на методі:

а) індуктивному;

б) дедуктивному;

в) аналогійному.

21. «Фонетика – розділ мовознавства, у якому вивчається звуковий склад мови». Це твердження базується на методі:

а) індуктивному;

б) аналогійному;

в) дедуктивному.

22. Метод, який полягає в переорієнтації ходу думки від конкретного до абстрактного, – це:

а) дедуктивний;

б) концентричний;

в) індуктивний.

23. Рух мовного матеріалу від стадії до стадії за логікою розвитку думки – це метод:

а) стадійний;

б) концентричний;

в) аналогійний.

24. Метод, який веде слухача від наслідку до причини, провокуючи на пошуки цієї причини, – це:

а) дедуктивний;

б) концентричний;

в) індуктивний.

25. За побудову правильних умовисновків «відповідає» метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

26. Назвіть метод, який в античній риториці називався передбаченням основ:

а) індуктивний;

б) стадійний;

в) дедуктивний.

27. «Слова читати, писати, малювати відповідають на питання що робити?, означають дію предмета, тому називаються дієсловами». Це твердження базується на методі:

а) історичному;

б) індуктивному;

в) дедуктивному.

28. «Слова гарно, добре, по-українськи відповідають на питання як?, виражають ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета, тому називаються прислівниками». Це твердження базується на методі:

а) історичному;

б) дедуктивному;

в) індуктивому.

29. Метод, який починається з конкретно-чуттєвого сприймання, емоційного переживання, а вже потім завершується інтелектуальною діяльністю, умовисновком – це:

а) історичний;

б) дедуктивний;

в) індуктивний.

30. У початковій освітній ланці ширше використовують метод:

а) індуктивний;

б) дедуктивний;

в) історичний.

31. У старшій і вищій освітніх ланках ширше використовують метод:

а) історичний;

б) дедуктивний;

в) індуктивний.

32. Метод, який одразу вимагає від промовця і слухачів інтелектуальної діяльності, а вже потім емоційного переживання, – це:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

33. При простій для розуміння темі використовують:

а) індуктивний метод;

б) концентричний метод;

в) дедуктивний метод.

34. При складній для розуміння темі використовують метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

35. У дитячій аудиторії рекомендують використовувати метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

36. В аудиторії з високим рівнем інтелекту рекомендують в окремих випадках використовувати метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

37. Якщо аудиторія не зацікавлена предметом обговорення, рекомендують використати метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

38. Відстоюючи відверто полемічну тезу, слід обирати метод:

а) індуктивний;

б) концентричний;

в) дедуктивний.

39. Аналогія може бути найбільш переконливою з погляду:

а) логіки;

б) риторики.

40. Класичним «гомеровим» порядком розташування аргументів за силою є послідовність:

а) висхідна;

б) спадна;

в) пірамідальна;

д) антипірамідальна.

41. Детальніше необхідно розвивати аргументи:

а) сильніші;

б) слабші.

42. Для підтримки уваги слухачів рекомендують використовувати фрагменти:

а) одного і того ж типу мовлення;

б) різних типів мовлення.

43. З трьох головних типів мовлення для привертання уваги слухачів найбільше значення має:

а) опис;

б) розповідь;

в) міркування.

44. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) так;

б) і так;

в) таким чином.

45. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) в цілому;

б) по-перше;

б) по-друге.

46. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) зокрема;

б) в цілому;

в) наприклад.

47. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) далі;

б) далі мова буде вестися про…;

в) і ще одне.

48. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:

а) знову хочу наголосити;

б) наведу такий приклад;

в) процитую вже висловлену думку.

49. Вирази, за допомогою яких послаблюють положення,що критикує промовець, – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

50. Вирази, за допомогою яких посилюють положення, що промовець захищає, – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

51. Вирази, які виконують лише роль зв’язку, – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

52. Перехідні положення «але…», «однак…», «на жаль…», «фактично ж…» – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

53. Перехідні конструкції «ніхто не очікував, що…»; « і все ж варто визнати, що…»; « несподівано ми дізналися, що…» – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

54. Серед перехідних конструкцій виберіть ті, які належать до заперечувальних:

1) «до речі…»; 2) «але…»; 3) «однак…»; 4) «цікаво, що…»; 5) « і все ж варто визнати, що…»; 6) «несподівано ми дізналися, що…»; 7) «слід відзначити, що…»; 8) «варто додати також і те, що…»; 9) «ніхто не очікував, що…».

55. Перехідні конструкції «до речі…»; «окрім того…»; « це означає, що…» – це:

а) заперечувальні;

б) підтверджувальні;

в) нейтральні.

56. Перехідні конструкції «відомо також, що…», «варто додати також, що…», «на користь цього свідчить й те, що…» – це:

а) підтверджувальні;

б) заперечу вальні;

в) нейтральні.

57. Серед перехідних конструкцій виберіть ті, які належать до підтверджувальних:

1) «окрім того…»; 2) «і все ж варто визначити, що…»; 3) «цікаво, що…»; 4) «це означає, що…»; 5) «а тепер разом подумаємо над тим, що…»; 6) «відомо також, що…»; 7) «а щоб ви робили у випадку…»; 8) «цілком несподівано ми дізналися, що…»; 9) «це можна підтвердити й тим, що…».

58. Перехідні конструкції «цікаво, що…», «виявляється, що…», «слід відзначити, що…» – це:

а) підтверджувальні;

б) заперечу вальні;

в) нейтральні.

59. Перехідні конструкції «слід наголосити на тому, що…», «по-перше, по-друге, по-третє…», «не варто забувати, що…» – це::

а) нейтральні;

б) заперечу вальні;

в) підтверджувальні.

60. Серед перехідних конструкцій знайдіть ті, які належать до нейтральних:

1) «а тепер дозвольте перейти до наступного питання»; 2) «цікаво, що…»; 3) «відомо також, що…»; 4) «до речі…»; 5) «спробуйте уявити собі, що…»; 6) «варто додати також і те, що…»; 7) «не варто забувати, що…»; 8) «слід підкреслити, що…»; 9) «виявляється, що…».

61. Найважливішим в ораторській промові є:

а) вступ;

б) основна частина;

в) закінчення.

62. У ситуації, коли аудиторія готова слухати і треба лише стимулювати її інтерес до того, хто виступає, оратор наголошує на :

а) своєму праві говорити на певну тему;

б) важливості теми для аудиторії;

в) значимості самого предмета промови.

63. У ситуації, коли слухачі не готові до сприйняття промови, оратор наголошує на:

а) своєму праві говорити на певну тему;

б) важливості теми для аудиторії;

в) значимості самого предмета промови.

64. У ситуації сприятливого контакту між учасниками спілкування оратор наголошує на :

а) своєму праві говорити на певну тему;

б) важливості теми для аудиторії;

в) значимості самого предмета промови.

65. Риторичний прийом «початок здалеку» рекомендують використовувати в аудиторії:

а) байдужій;

б) конфліктній;

в) непідготовленій;

66. Звернення оратора безпосередньо до основної проблеми – це:

а) «несподіваний вступ»;

б) «початок здалеку»;

в) привертання уваги аудиторії.

67. У ситуації, коли аудиторія зацікавлена в розгляді теми, а пристрасті слухачів у розпалі, ефективним буде:

а) «несподіваний вступ»;

б) «початок здалеку»;

в) привертання уваги аудиторії.

68. У ситуації, коли ораторові необхідно налаштувати аудиторію на позитивне сприйняття промови, рекомендують використати:

а) «несподіваний вступ»;

б) «початок здалеку»;

в) привертання уваги аудиторії.

69. Установлення контакту з аудиторією – мета:

а) вступу;

б) основної частини;

в) висновків.

70. Обґрунтування тез оратора – мета:

а) вступу;

б) основної частини;

в) висновків.

71. Закріплення положень оратора у свідомості слухачів – мета:

а) вступу;

б) основної частини;

в) висновків.

72. Установіть відповідність між метою промови та її назвою:

1)	закріплення оратором своїх положень у свідомості слухачів	а	основна частина
2)	обґрунтування тез оратора	б	вступ
3)	установлення контакту з аудиторією	в	висновки

73. Серед поданих прийомів назвіть ті, які використовують у вступі промови:

1. Формулювання висновків. 2. Розгляд перспективи. 3. Цитата; 4. Яскравий приклад. 5. Проблемне запитання. 6. Апелювання. 7. Демонстрація певного предмета.

74. Серед поданих прийомів назвіть ті, які використовують при завершенні промови:

1. Формулювання висновків. 2. Розгляд перспективи. 3. Цитата. 4. Яскравий приклад. 5. Проблемне запитання. 6. Апелювання. 7. Демонстрація певного предмета.

75. «Формулювання висновків», «розгляд перспективи», «апелювання» – прийоми, які рекомендують використовувати у:

а) вступі промови;

б) основній частині промови;

в) висновках промови.

76. «Цитата», «яскравий приклад», «демонстрація певного предмета», «проблемне запитання» – прийоми, які рекомендують використовувати у:

а) вступі промови;

б) основній частині промови;

в) висновках промови.

77. «Комплімент», «апеляція до загальновизнаного джерела», «виклад мети й завдань виступу» – прийоми, які рекомендують використовувати у:

а) висновках промови;

б) основній частині промови;

в) вступі промови.

78. Прийом у промові, коли оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини:

а) формування висновків;

б) розгляд перспективи;

в) апелювання.

79. Розгортання завершення на предмет промови передбачає:

а) підсумовування думок щодо предмета;

б) огляд того, у якій послідовності подавалася інформація про предмет промови.

80. Розгортання завершення на структуру промови передбачає:

а) підсумовування думок щодо предмета;

б) огляд того, у якій послідовності подавалася інформація про предмет промови.

81. Етап, на якому оратор окреслює можливий розвиток предмета промови, має назви:

а) формулювання висновків;

б) розгляд перспективи;

в) апелювання.

82. Завершення промови, що передбачає розгляд того, чим буде предмет завтра, – це екстраполяція:

а) часова;

б) просторова.

83. Завершення промови, що передбачає введення нових об’єктів для кращого засвоєння предмета промови, –це екстраполяція:

а) часова;

б) просторова.

84. Прийом часової та просторової екстраполяції використовують під час:

а) формулювання висновків;

б) розгляди перспектив;

в) апелювання.

85. Прийом, коли оратор намагається емоційно завершити свою промову та вплинути на почуття аудиторії, – це:

а) формулювання висновків;

б) розгляд перспектив;

в) апелювання.

86. Прийом завершення промови, який найчастіше використовують тоді, коли оратор намагається викликати у слухачів намір певним чином діяти, – це:

а) апелювання;

б) розгляд перспектив;

в) формулювання висновків.

87. Установіть відповідність між вибором прийому завершення промови та її метою:

1)	формулювання висновків	а	переконуюча промова
2)	розгляд перспективи	б	формулювання висновків

88. Шлях подання матеріалу, який характеризується лінійністю та найменшим утручанням оратора у виклад, – це:

а) природний;

б) штучний.

89. Шлях викладу, коли оратор сам упорядковував певний матеріал, порушуючи хронологію, – це:

а) природний;

б) штучний.

90. Дедуктивний, індуктивний та компаративістський способи реалізуються у напрямку викладу матеріалу:

а) природному;

б) штучному.

91. Метод, який одразу вимагає своїми загальними положеннями інтелектуальної діяльності і від промовця, і від слухача, а вже потім конкретно-чуттєвого сприймання й емоційного переживання фактів, – це:

а) індуктивний;

б) аналогійний;

в) дедуктивний.

92. Метод викладу матеріалу, який характеризується рухом від формулювання тези до формулювання аргументів, – це:

а) дедуктивний;

б) аналогійний;

в) індуктивний.

93. Метод, який починається з конкретно-чуттєвого сприймання й емоційного переживання слухачів і вже потім завершується умовисновком, – це:

а) індуктивний;

б) аналогійний;

в) дедуктивний;

94. Метод викладу матеріалу, який характеризується рухом від формулювання аргументів до формулювання тези, – це:

а) дедуктивний;

б) аналогійний;

в) індуктивний.

95. Легшим для слухача є метод:

а) індуктивний;

б) дедуктивний.

96. Для промовця легшим є метод:

а) індуктивний;

б) дедуктивний;

в) обидва методи повинні бути однаковими.

97. Спосіб викладання матеріалу, який характеризується зіставленням предметів і перенесенням властивостей з одного на інший, – це метод:

а) дедуктивний;

б) аналогійний;

в) компаративістський.

98. Спосіб, при якому спочатку подають аргументи які засвідчують схожість предметів, а потім положення про те, що предмет має ще одну ознаку, – це:

а) компаративістський;

б) аналогійний;

в) дедуктивний.

99. Спосіб, при якому спочатку подають тезу про властивість предмета, а потім – зіставлення цього предмета з іншим, – це метод:

а) дедуктивний;

б) компаративістський;

в) аналогійний.

100. Метод, який полягає в зіставленні подій, явищ, фактів для того щоб, з’ясувати, чи можна перенести основні ознаки вже добре вивчених предметів на ще не пізнані, – це метод:

а) аналогійний;

б) концентричний;

в) стадійний.

101. Метод, який дає можливість залучати до обігу на основі схожості новий, досі не відомий матеріал, закріплюючи його на тлі відомого, – це метод:

а) концентричний;

б) аналогійний;

в) стадійний.

102. Назвіть метод, який використовують у промові, коли мова йде про яскраві, актуальні, але ще не досліджені об’єкти, у пошуку їм відповідників серед вивчених, – це метод:

а) стадійний;

б) концентричний;

в) аналогійний.

103. Який метод використовують у промові при неможливому поверненні назад?

а) аналогійний;

б) концентричний;

в) стадійний.

104. Назвіть метод, який використовують при виникненні потреба вивчити якусь проблему:

а) стадійний;

б) аналогійний;

в) концентричний.

105. Як називається метод, який застосовують тоді, коли в центр уваги ставлять певну проблему й навколо неї колами групують споріднені, дотичні проблеми, питання, факти?

а) стадійний;

б) аналогійний;

в) концентричний.

106. Назвіть метод, специфічною ознакою якого є потреба постійного повертання до основної ідеї, ніби звіряючи з нею весь інший матеріал:

а) стадійний;

б) аналогійний;

в) концентричний.

107. Укажіть відповідність між етапами підготовки й виголошення промови та їхнім завданням:

1)	підбір матеріалу	а	диспозиція
2)	запам’ятовування найголовнішого	б	акція
3)	розташування матеріалу	в	інвенція
4)	добір мовних фактів та способів їх подачі	г	меморія
5)	характер мовної поведінки і паралінгвістичних законів	д	елокуція

108. Найбільш раціональним є поділ текстів на:

а) три частини;

б) п’ять частин;

в) дві частини.

109. В імпровізованих виступах поділ мовлення на частини:

а) зберігається;

б) не зберігається.

110. Розташуйте за порядком окремі частини класичної композиції виступу:

а) розподіл на питання;

б) розповідь;

в) висновки;

г) виклад тези;

д) зачин;

е) докази;

є) спростування заперечення.

111. Оптимальні пропорції виступу регулює:

а) «фактор краю»;

б) «правило «золотого січення».

112. Виберіть правильне визначення: вступ і висновки повинні:

а) складати до одної третьої основної частини;

б) бути рівні основній частині;

в) складати одну третю основної частини;

г) складати одну третю всього виступу;

д) складати до одної третьої всього виступу.

113. Під час виступу найкраще запам’ятовується:

а) вступ;

б) основна частина;

б) висновки.

114. Найґрунтовнішого опрацювання у промові потребує:

а) вступ;

б) основна частина;

б) висновки.

115. Прямий і непрямий різновид може мати:

а) вступ;

б) основна частина;

б) висновки.

116. На початку опосередкованого вступу опосередкованого вступу можуть використовуватися:

а) яскравий приклад;

б) оголошення теми;

в) цитата;

г) повторення відомого;

ґ) ознайомлення з планом;

д) оголошення мети виступу;

е) притча.

117. Головним завданням удалого завершення промови є:

а) заклик до дії;

б) вибачення за помилки у промові;

в) зробити висновок;

е) зробити додаткові зауваження до сказаного.

118. Для підсилення емоційного враження слухачів використовують:

а) кінцівку;

б) власне завершення.

Література:

1. Колотілова Н.А. Риторика. – К., 2007. – С. 58 -75.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика. – К., 2003. – С. 110-133.

3. Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи: Современная риторика. Ростов н/Д, – 1995. – С. 237-286.

4. Леммерман Х. Учебник риторики: Тренировка речи с упражнениями: Пер. с нем. – М., 1997. – С. 135-158.