Елокуція

1. Розділ риторики, який вивчає виразність ораторської промови.

2. Правильність, ясність, краса, доречність.

3. Здатність промови досягати естетичного ефекту.

4. При публічному виступі оратор повинен прагнути до того, щоб промова була доступна і зрозуміла слухачам. Ясність є результатом роботи оратора на етапі інтенції, коли він сам для себе зрозумів сутність певного предмета. Ясність є головною вимогою процесів аргументації та критики, тобто, теза й аргументи повинні бути сформульовані чітко і ясно.

5. Прийом, суть якого полягає в тому, для фіксації певних ситуацій, подій, людей, предметів застосовуються складні для сприйняття та розуміння мовні вирази.

6. Замість того, щоб говорити «просто про складне», оратор говорить «складно про просте».

7. Кожна людина володіє ментальною домінантою, згідно з якою превалюючою є економічна мотивація.

8. «Безглуздий аргумент» і «помноження аргументів».

9. Прийом, коли оратор у своїй промові пропонує певний набір фраз, які не мають смислу.

10. Прийом, коли оратор один і той самий аргумент повторює декілька разів у різних формулюваннях.

11. Здатність промови досягати естетичного ефекту.

12. В історії риторики існувала думка, що краса промови є самооцінною категорією. А власне риторика зводилася до «мистецтва прикрашання». Для цього створювалися система різноманітних прикрашань, тобто риторичних фігур. У середньовічній риториці таких фігур було близько 200. На сьогодні завданням елокуції не є самооцінна розробка засобів виразності. Використання фігур для виклику естетичних переживань характеризує художні тексти. Метою ораторської промови є переконання аудиторії, тому вибір засобів виразності повинен керуватися цією настановою. Тому застосування фігур в ораторській практиці покликане привертати увагу слухачів. Виразна промова примушує слухачів уважніше слідкувати за тим, що говорить оратор.

13. Передбачає вибір оратором форми мовленнєвого впливу.

14. Пряма й непряма форма.

15. Урахування двох основних проблем: проблеми щирості й проблеми ефективності висловлювання.

16. Використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі лише їх буквальне значення, лише те, що він говорить.

17. Пряма форма впливу є відкритою тактикою. Оратор безпосередньо повідомляє аудиторії те, що він має на увазі. Така форма впливу є точною, послідовною й узгоджується із критерієм щирості. З іншого боку, слід пам’ятати, що зв'язок між словом і предметом є довільним. Для аудиторії використання такого способу не викликає особливих утруднень. Слухачам не доводиться вгадувати , що автор мав на увазі, і думати, чи вірно вони його зрозуміли.

Використання цього способу передбачає ієрархічно структуровану комунікацію. При цьому більш високий рівень посідає оратор. Саме за такої умови він може розраховувати на ефективність своєї промови. Як правило, для кожної ситуації існує одна форма мовленнєвого впливу. Подібну модель взаємодії оратора й аудиторії називають вертикальною.

18 . Використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.

19. Аудиторії пропонують самій встановити, що криється у цьому «більше, ніж буквальне значення». Така форма є прихованою тактикою. Оратор відкрито не проголошує аудиторії, що він має на увазі. Така форма не узгоджується із критерієм щирості. Однак, неузгодження із критерієм щирості не означає, що оратор говорить неправду. Він свідомо обирає такі способи виразу, які дають можливість аудиторії сприйняти те значення промови, що приховане за непрямою формою. Тому інтерпретація непрямої форми комунікації передбачає додаткові зусилля від слухачів. Аудиторія може зрозуміти оратора не так, як йому хотілося. Непряма форма задає множинність способів сприйняття промови. У такий спосіб слухач приєднує до виголошеного оратором того змісту, що є актуальним для самого слухача. Таку модель взаємодії оратора зі слухачами називають горизонтальною. Непряма форма мовленнєвого впливу забезпечується використанням у промові певних засобів виразності, до яких належать риторичні фігури. Риторичні фігури, у свою чергу, створюють красу мови.

20. Власне фігури та тропи.

21. Вживання слова чи виразу в переносному значенні.

22. Речення або більша одиниця промови.

23. Слово або словосполучення.

24. Наука, яка вивчає засоби створення образу самими лише звуками.

25. Використання з метою створення образу груп приголосних.

26. Гармидер, гамір, гай у гаї.

27. Використання з метою створення образу груп голосних.

28. О панно Інно,панно Інно….

29. Неправильний наголос, неправильна вимова окремих звуків, неправильне вживання слів за семантикою, невміння розрізняти окремі морфеми у слові, вживання дієслова –зв’язки «буде» (майбутній час) у контексті теперішнього часу, вживання зв’язки «це» перед словами «який», «котрий», «коли», «де», тавтологія (повторення однокореневих слів, використання плеоназму (слів одного значення), слова-паразити, какоколія.

30. Просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргонізми, вульгаризми, неологізми, архаїзми, варваризми, солецизми.

31. Cлова й форми побутового мовлення, які нерідко виходять за межі літературної розмовно-побутової норми.

32. Фонетичні, морфологічні, синтаксичні і лексичні властивості, які властиві для окремих діалектів

33. Файно, ровер, путня…

34.Емоційно забарвлені слова, що використовуються у розмовному мовленні певного професійного чи соціального середовища.

35. Тачка (таксі), свічка (вертикально вдарений м’яч), плавати (неглибокі знання).

36.Грубе чи лайливе словочи зворот.

37. Брехуха, пащекуха, рило (обличчя).

38. Слова чи звороти, що не так давно з’явилися в мові.

39. Яблуневоцвітно, злотоцінно.

40. Застарілі слова.

41. Жупан, шаг…

42. Слово або вираз, запозичене з чужої мови,які не стали загальновживаними,повністю не засвоєні мовою.

43. Отче, долги, сущий…

44. Свідоме вживання граматично неправильних форм з метою створення певного образу.

45. Вона стара собака – зуби з’їла націй справі собака – чол. роду спеціально вжите для позначення жін. роду.

46. Порівняння, метафора, уособлення, персоніфікація, алегорія, символ, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, перифраз, евфемізм, амфіболія.

47. Прийоми виразності, які реалізуються на рівні речення чи одиниці, більшій за речення.

48. Риторичне запитання.

49. Висловлювання у вигляді запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного. Риторичне запитання спрямоване на ствердження якоїсь ідеї..

50. Відповідь очевидна для аудиторії, а ораторові лише потрібно активізувати її для сприйняття слухачами, або коли відповіді на запитання ніхто не знає, або її взагалі не існує. Оратор лише підкреслює незвичайність певної ситуації.

51. Фігура, яка виявляє не тільки власне звертання, а й реакцію, ставлення мовця до ситуації спілкування, предмета, ідеї мовця тощо.

52. «Земле рідна! Мозок мій світліє…»; «Верни до мене, пам’яте моя!»

53. Фігура, що виражає захоплення, яке мали б зрозуміти всі, приєднатися до мовця.

54. «Ах, скільки радості, коли ти любиш землю!»

55. Фігури, у яких мовне зображення особи предмета чи дії передається через найхарактерніші ознаки, що є органічно властивими для інших предметів чи осіб.

56. Дівчина струнка, як тополя; волошки сині, як небо; щебече соловейком.

57. Вид тропа, стилістична фігура, у якій поєднуються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення.

58. Гарячий лід, холодне серце.

59. Вид тропа, який побудований на основі вживання слів або виразів упереносному значенні за подібністю, аналогією, контрастом.

60. Чаша терпіння; у чужу душу не влізеш.

61. Мовний зворот, що полягає в наділенні предметів,явищ природи та абстрактних понять рисами людини, олюднення їх.

62. А ліс шумить, стогне.

63. Троп, що полягає в наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини, олюднення їх.

64. Туга зійшла по Руській Землі.

65. -

66. Символ – це багатозначна метафора. Кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він багатозначний. Алегорія – інокомовна, конкретно-образна передача загальних понять, які використовуються у загадках, байках, а також у символічному зображенні суспільно значущих понять.

67. Заміна одного слова іншим на основі близькості вираження ними понять, суміжності позначених предметів.

68. Київ радо зустрічає гостей; читати Франка.

69. Заміна одного слова чи виразу іншим на основі якоїсь кількісної характеристики предмета мовлення (однина замість множини, множина замість однини).

70. Трудова копійка годує довіку;перемовитися словом; дах над головою.

71. Слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів згрубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарвленням.

72. Старий – поважного віку; говорити неправду – брехати.

73. Граматична помилка, яка полягає в такій граматичній побудові вислову, що допускає його двояке тлумачення.

74. Заєць у тролейбусі – невідомо хто: звір чи безквитковий пасажир.

75. Полісендитон, асиндетон, зевгма, синтаксичний паралелізм, хіазм, симплока

76. Риторична фігура, що полягає у нагромадженні сполучників та інших службових слів для логічного й емоційного виділення кожного із складників висловлювання.

77. І день, і ніч, і мить, і вічність, і тиша, і дев’ятий вал твоїх очей жагуча ніжність, і губ розплавлений метал.

78. Риторична фігура,експресивна синтаксична конструкція, яка ґрунтується на побудові довгого мовного періоду таким чином, що в реченні з однорідними підрядними членами присудок поставлено на початку, а далі мається на увазі.

79. «Так як не загинув ні на війні, ні від звіря, ні від води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитися чи забитись, коли не буде Божого повеління» .

80. Повторення однакової структури речення.

81. Учення – світ, а невчення – тьма..

82. Збіг у паралельних структурах початку, кінця або середини.

83. Може на тебе хто недобрим оком глянув? Може тебе такий вітер обвіяв.

84. Штучне зіставлення протилежних понять, фактів, образів для посилення враження.

85. Перемелеться лихо – добро буде; Питання життя або смерті.

86. Дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих за звучанням.

87. Останній зовсім не обов’язково буде останнім. Нема грошей – розміняй карбованця.

88. Думка, словесно оформлена як, на перший погляд, суперечливе, не відповідне загальноприйнятій думці висловлювання.

89. Я знаю, що нічого не знаю.

90. Риторична фігура, що полягає в повторенні того самого слова або звороту в довгій фразі або періоді, що сприяє увиразненню змісту цієї фрази.

91. Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині, тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе.

92. Різновид повтору: повторюється слово чи вираз, які щойно прозвучали, але вони набувають більш експресивного звучання.

93. Нам обіцяли, що ціни підвищуються тимчасово. Тимчасово – означає назавжди.

94. Стилістична, риторична фігура, що полягає у повторенні однакових слів чи словосполучень у кінці суміжних або близько розміщених паралельних за значенням відтинків тексту для посилення виразності,мелодійності.

95. Теплота нашого серця – тобі, Тарасе! Щира синівна любов – тобі,Тарасе!

96. Лексико-синтаксичне повторення слова чи словосполучення в кінці рядка чи речення, яке ніби «підхоплюється» на початку наступного речення.

97. ЗМІ одностайно твердять про розбудову України. Розбудова України – це наша спільна справа.

98. Стилістична фігура, мовленнєвий зворот, який полягає в умисній, стилістично виправданій заміні прямого порядку слів.

99. Пити за перемогу не годиться завчасно, це прикмета погана.

100. Перервана мова: коли йдеться про щось одне, а потім мова переводиться на інше.

101. І пригадалося йому рідне село під стріхами…потім багатоповерхові будинки над зеленим яром… Околиця міста, куди він перебрався жити.

102. Фігура, яка утворюється, коли оратор повідомляє саме про те, що начебто намагався приховати.

103. Я вже мовчу про те, що ви пияк і розпусник.

104. Особливість пам’яті, яка полягає в неточності відтвореннявивченого матеріалу при намаганні згадати його відразу після заучування і запам’ятовування. Виявляється у тимчасовому забуванні того, що вивчено.

105. От і згадали ми Івана незлим, тихим словом.

106. Поступове підвищення, посилення. Стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлювання (слів,частин речення), при якому кожна наступна містить у собі підсилення (чи послаблення) смислового або емоційно-експресивного значення.

107. Клімакс, антиклімакс.

108. Риторична фігура, що полягає в розташуванні слів та висловів у фразів порядку наростання їх значення.

109. Така поведінка не тільки негарна, вона непорядна, навіть неприпустима.

110. Риторична фігура, що полягає в розташуванні слів за семантикою послаблення, втрати ознаки.

111. Ми не маємо права нищити природу, навіть шкодити їй, ані листочка зірвати.

112. Риторичний прийом, суть якого полягає у виборі потрібно оратору порядку слів у реченні.

113. Фігури скорочення, додавання та розташування.

114. На власне фігури скорочення й фігури зменшення.

115. Риторичні фігури, суть яких полягає у пропущенні якихось елементів промови.

116. Апосіопеза, асиндетон, еліпсис

117. Фігура замовчування, коли оратор свідомо не до кінця висловлює думку, розраховуючи на те, що слухачі самі здогадаються, про що він хотів повідомити.

118. Я міг би сказати всю правду, але…

119. Фігура скорочення, що означає пропуск сполучників.

120. Прийшов, побачив, переміг.

121. Фігура скорочення, що означає пропуск якогось члена речення, який можна відновити з контексту.

122. «На небі сонце – серед них і я».

123. Риторичні фігури, суть яких полягає у відсіканні від предмета якихось частин.

124. Літота.

125. Вид тропа, один із засобів підкреслення мовної виразності, побудований на применшенні якоїсь ознаки премета.

126. Тістечко таке маленьке, що нічого їсти.

127. Риторичні фігури, суть яких полягає у повторенні якихось елементів.

128. Власне фігури додавання, фігури збільшення.

129. Анафора, епіфора, гомеотелевтон, кіклос, хіазм.

130. Фігура додавання, що полягає у повторі початкових елементів (слів або словосполучень) у кількох реченнях, які творять текст.

131. Дорогі співвітчизники! Дорогі друзі! Дорогий народе!

131. Риторична фігура, що полягає в повторенні однакових слів чи словосполучень у кінці суміжних або близько розміщених паралельних за значенням відтинків тексту для посилення виразності, мелодійності.

133. За квартиру – плати, хочеш вчитися – плати, хочеш, щоб тебе лікували – плати.

134. Фігура додавання, що полягає у початковому римуванні, звуковому повторі окремих частин слів у реченні.

135. Здорова мама – здорове й дитятко. Це знає й кенгуренятко.

136. Фігура додавання, що полягає у повторі початку й кінцівки речення.

137. Є щось вище за нас, я не знаю що, але воно є.

138. Фігура додавання, що полягає у «хрестоподібному» поєднанні елементів речення.

139. Жити – чудово, а чудово жити – ще краще.

140. Риторичні фігури, суть яких полягає в наданні предмету тих елементів, яких він не містить.

141. Фігури, що виникли на зіставленні двох різнорідних предметів зі спільною для них кількісною ознакою.

142. Гіпербола, літота, мейозис.

143. Образне перебільшення, яке виявляється в тому, що якась ознака приписується предмету в такій мірі, у якій вона реально йому не властива й не може бути властивою.

144. Море сліз, умру від сміху.

145. Риторична фігура, яка полягає у навмисному зменшенні міри чи властивості чого-небудь.

146. Нікому не треба, ні гроша, ні копійки.

147. Зумисне применшення якоїсь ознаки шляхом повного чи часткового її заперечення.

148. У цій же річці чаплі по коліна.

149. Гіпербола.

150. Навмисне перебільшення якості, значущості певного предмета.

151. Я піду за тобою на край світу.

152. Риторичні фігури, суть яких полягає в незвичайному розташуванні елементів промови.

153. Інверсія, паратеза, парцеляція тощо.

154. Мовленнєвий зворот, який полягає в умисній, стилістично виправданій зміні прямого порядку слів.

155. На таку пропозицію ми ніколи не погодимося.

156. Фігура розташування, що означає вставку в завершену синтаксичну структуру певних елементів для закріплення саме того значення, яке оратор бажає донести до аудиторії.

157. Коли нас підлещують, то вихваляють нашу гостинність, коли нас картають – а коли нас не картають? – про нас говорять, що єдину нашу гарну рису – гостинність – ми поділяємо з племенами, які стоять на нижчому щаблі культури. (А.Ф.Коні)

158. Така побудова висловлювань, коли спеціально відокремлюються граматично й за змістом зв’язані слова, аби підкреслити їх значимість.

159 Я утомився, бо життя безупинно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже.

160. Слово, звороти, які в живаються у переносному значенні.

161. Евфемізм і дисфемізм.

162. Слова й вирази, яків живаються з мтоюуникнення слів з грубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарвленням.

163. Троп, у якому літературно нормативне слово чи вираз замінюється згрубілим, лайливим,непристойним.

164. За допомогою евфемізмів події, предмети оратор описує у «рожевих» тонах і вони викликають в аудиторії позитивні емоції, а при дисфемізмі – описуються у «чорних» тонах і викликають негативні емоції.

165. Троп, суть якого полягає у використанні широко відомих власних імен у ролі загальних або загальних назв у ролі імен.

166. У кожної видатної людини, як і в Наполеона, є свій Тулон і своє Ватерлоо.

167. Троп, що полягає в наділенні предметів,явищ природи та абстрактних понять рисами людини, олюднення їх.

168. Чистенькі віконця сміються до сонця.

169. Описовий зворот, що вживається замість якогось слова чи словосполучення.

170. Йому доведеться розлучитися зі своєю половинкою; чорне золото.

171. Метафора, алегорія, катахреза, прозопопея.

172. Метафора.

173. Вид тропа, який побудований на основі вживання слів або виразів у переносному значенні за подібністю, аналогією і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови.

174. «Шовковий шум трав» (М. Коцюбинський). «Напитись голосу твого» (Л. Костенко).

175. Інакомовна, конкретно-образна передача загальних понять, які частіше використовуються у загадках, байках,а такожу символічному зображенні суспільно значущих понять.

176. Собори наших душ; тронка (О.Гончар)

177. -

178. Троп, у якому слова й звороти вжиті в неприродному, часто перебільшеному значенні або у невідповідності з його етимологічним значенням.

179. Ці плани приречені на успіх; червоне чорнило.

180. Троп, суть якого полягає у перенесенні людських ознак (ознак істот) на неістот, одухотворення.

181. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи…; Його релігія забороняє йому пити горілку.

182. Метонімія, синекдоха.

183. Метонімія.

184. Троп, суть якого полягає у використанні замість імені предмета його ознаки або назви іншого предмета, що з ним пов’язані.

185. Він любить читати Шевченка. Зібралася вся школа.

186. Троп, суть якого полягає у заміні назви цілого предмета назвою якоїсь його частини або навпаки.

187. Щоб і ноги твоєї там не було! Він там має руку.

188. Іронія, оксюморон, антифразис.

189. Іронія.

190. Іносказання, що містить у собі висміювання, негативну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей; заперечення під виглядом ствердження тощо.

191. Квартира, де живе Іван Іванович зі своєю симпатичною сім’єю складається тільки (тільки!)з чотирьох кімнат.

192. Думка, словесно оформлена як, на перший погляд, суперечливе , не відповідне загальноприйнятій думці висловлювання.

193. Завтра починається сьогодні. Найкраща оборона – це напад.

194. Сатиричний ораторський твір,що ґрунтується на перебільшено комічному наслідуванні твору певного автора; іронія, яка завершується повним роз’єднанням, відокремленням форми і змісту.

195. «Він пише сміло, не боячись нікого – слабкого, усе, що вказує йому його натура й цезура… » (Симоненко).

196. Співвіднесення змальованого у мовленні зі стійким літературним, міфологічним чи історичним поняттям з метою охарактеризувати предмет мовлення; те, про що натякається, упізнається як факт літератури, історії, політики або суспільного життя, але не називається.

197. «О, гроно п’ятірне нездоланих співців, крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, що розбиває лід одчаю й зневіри». Гроно – це київські неокласики, а крізь бурю й сніг – назва збірки М. Рильського неокласичного періоду.

198. Риторична фігура, яка досягається невідповідністю граматичних норм до змісту повідомлення і тим збуджує увагу.

199. Кого чекаємо – питання до однієї особи.

200. Риторична фігура умовчування, коли на якомусь слові обривається фраза, і те слово, яке мало б бути названим, ніби вгадується, воно й так усім відоме.

201. Я бсказав вам усж правду, але….

202. Невласне троп, яким те, що заперечується, те й утверджується.

203. Дехто з мисливців, щоб бути певним, що в нього порох таки справді сухий – підсушує його.

204. Риторична фігура, що поступово і послідовно або розширює значення, або звужує через низку називань.

205. Планувати роботу треба на день, тиждень, місяць, рік.

206. Невласне троп, що досягається надлишковістю якоїсь ознаки, тому що вона вже є в іншому слові.

207. Побудуємо українську Україну; народна демократія.

208. Невласне троп, яким повідомляється те, про що автор ніби не хотів говорити (проговорився).

209. Я не кажу, що ви вкрали, просто зникло при вас; хіба хто каже, що ви дурень, просто люди не знають, що ви вмієте.

210. Стилістична фігура, яка утворюється в результаті повтору тих самих споріднених слів.

211. Любити великою любов’ю; вільному воля… .

212. Риторична мікро фігура, різновид каламбуру, що супроводжується перетворенням змісту слова.

213. Плюралізм – плюралізм.

214. Риторична мікро фігура, що здатна створювати гумористичний ефект.

215. Короткозорий – далекозорий.

216. Риторична мікрофігура, що побудована на різкому зрушенні семантики в близьких за семантикою словах.

217. Демократія – дермократія; приватизація – прихватизація.

218. По-перше, у несправжньому піднесенні своїх співрозмовників; по-друге, спеціальному самоприниженні; по-третє, видимості незнання, що приховувала справжнє знання. Сократ не визнає нічого кінцевого, раз і назавжди даного і незмінного. Він сумнівається у своїй мудрості й мудрості інших, тому, на його думку, немає такої людської мудрості, яка б стала кінцевою. Сократ намагається підвести співбесідників і себе до самопізнання і самовдосконалення.

219. Троп, суть якого полягає у використанні слова в значенні, що є контрастним стосовно буквального.

220. Ніщо так не обмежує дії людини, як фраза: «Та роби, що хочеш».

221. Стилістична фігура, яка виникає на каламбурному зближенні близьких за звучанням, але різних за змістом слів.

222. Талант твій латаний (Шевченко) серпанок серпня (Драч) груди грудня (Вінграновський).