Типові помилки в аргументації та критиці

1. Логічні помилки, які трапляються в результаті неточного визначення предмета та логічні помилки, які трапляються у структурі силогізму.

2. Суперечності в самому визначенні; визначення невідомого через невідоме; заперечення замість визначення; тавтологія, плеоназм; полісемія; номінативна підміна; не порівнювані поняття; порівняння замість визначення; змішування суттєвого з випадковим; називання роду замість виду і виду замість роду; побудова лінійних ланцюжків там, де маютьбутиієрархічні.

3. Мають у собі вислови про поняття, що містять протилежні ознаки, які не можуть одночасно в ньому бути.

4. Квадратне коло, холодне полум’я.

5. Помилка трапляється тоді, коли промовець не знає освітнього рівня, пізнавальних можливостей слухачів і посилається як приклад на те, чого вони не знають. У результаті у слухачів виникає питання а що воно таке? і сподіваного ефекту немає.

6. Помилка трапляється тоді, коли, не знаючи точної дефініції, йдуть від протилежного.

7. Чорне – це не біле; доведи, що ти не ведмідь.

8. Помилка, при якій поняття визначається само через себе («я» є «я»), тобто двічі відтворюється те саме, не поповнюється новою інформацією.

9. Частковий повтор, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого поняття.

10. Різниця між в тому, що тавтологія – це повний повтор, а плеоназм – частковий, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого поняття.

11. Місяць квітень, рівна половина.

12. Позначене певним словом поняття на наступному етапі вже позначається іншим словом.

13. Продукти – їжа – харчі.

14. Предмет порівнюється з дією або дія з обставинами. Помилка трапляється, при аналогійній аргументації.

15. Мовець, не знаючи точного визначення, намагається приблизно пояснити через порівняння з чимось, яого також точно не знає.

16. Кава – це щось як наркотик.

17. Промовець не знає категоріальних, обов’язкових ознак та факультативних, тимчасових, додаткових і ці додаткові представляє як основні, але це є не так.

18. Усі чоловіки люблять футбол; усі жінки люблять телевізор.

19. Промовець не володіє таксономією предмета розмови і не вміє розрізняти рід та вид.

20. Дерева і яблуні цвіли; ми і люди уважно слухали.

21. Первина неправда; підміна тези; змішування кількох питань в одному; змішування причин і наслідку; аргументація неправдивими судженнями; помилка в першому терміні і (або) в середньому терміні; порочне коло.

22. Помилкова теза викладу стає причиною наступних помилкових суджень або взагалі заводить їх у глухий кут: помилка породжує помилку.

23. «Підміна тези», «втрата тези».

24. Помилка, яка полягає у навмисній заміні оратором того положення, яке обґрунтовується у промові.

25. Оратор не може довести заявлену тезу. Тоді він намагається відволікти аудиторію, пропонуючи положення, що нібито схоже з початковим, але має інший смисл.

26. Помилка, яка полягає у ненавмисній заміні того положення, яке обґрунтовується у промові.

27. Така помилка приведе до помилкового висновку, тому що в ході логічної процедури у структурі силогізму не можна буде відповісти на всі запитання відразу.

28. Усі люди або щасливі (розумні, ледачі, дурні…). або ні.

29. Така помилка може трапитися з вини промовця, який наступну дію подає як причину попередньої, хоча вона є наслідком. Промовець може так невиразно подати події, що незрозуміло, де причина, а де наслідок.

30. Усе згоріло // була пожежа; не зібрали врожай // пропало все.

31. Аргументи повинні бути обґрунтованими твердженнями; аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези; аргументи повинні відповідати тезі, що обґрунтовується.

32. Співрозмовники повинні визнавати прийнятність аргументів (тому вони й повинні бути обґрунтованими). Тобто якщо хтось із учасників спілкування не визнає певне положення, його не можна використовувати в якості аргумента для підтвердження тези.

33. Спочатку висувають тезу, до якої підбирають аргументи. Далі вони виступають вже як похідні тези до яких, у свою чергу, наводять твердження, які б їх обґрунтовували. У такому випадку аргументи виявляються незалежними один від одного, але всі підтримують тезу оратора. Кожен аргумент розпочинає новий блок тексту, у якому мають бути наведені твердження на користь даного положення. Між блоками має бути зв'язок, який забезпечується використанням відповідних перехідних конструкцій.

34. «Необґрунтований аргумент».

35. «Необґрунтований аргумент»: «хибний аргумент», випередження основи», «коло в обґрунтуванні».

36. Помилка, коли в якості аргумента використовується хибне твердження.

37. Помилка, коли в якості аргумента використовується твердження, яке й не є наперед хибним, але саме потребує обґрунтування.

38. Помилка, коли для обґрунтування тези використовуються аргумент, який, у свою чергу, випливає з цієї ж тези.

39. Цього не може бути, тому що не може бути ніколи.

40. Слід пам’ятати, що поняття достатності є доволі відносним. Серед слухачів є люди, які більш схильні до сприйняття аргументації, а є люди, які взагалі не готові сприйняти ті положення, які пропонує автор. Однак, хоча рівень достатності аргументації має індивідуальний характер для кожного слухача, можна виділити декілька загальних рис цієї достатності. Слід пам’ятати, що одного аргумента замало. Однак, ораторові не слід прагнути до якомога більшої кількості аргументів, бо може виникнути помилка «надмірне обґрунтування».

41. Помилка, коли людина, намагаючись навести якомога більше аргументів на користь своєї тези, непомітно для себе починає використовувати необґрунтовані, суперечливі, помилкові аргументи. У різноманітних сферах спілкування видається, що чим більше аргументів, тим краще. Однак, ораторові при підготовці до промови слід зважати саме на якість тих положень, за допомогою яких він буде відстоювати свої тези. Кожен зайвий аргумент послаблює обґрунтування. Тому перевагу слід віддати промові, у якій доводи на користь тези об’єднані в певні блоки.

42. Оратор повинен наводити для обґрунтування такі аргументи, які пов’язані з темою промови. Інакше може виникнути помилка, яка називається « безпідставний аргумент».

43. Оратор повинен наводити для обґрунтування такі аргументи, які пов’язані з темою промови. Інакше може виникнути помилка, яка називається « безпідставний аргумент».

44. Помилка, коли людина на підтримку своєї тези наводить довільні, неочевидні твердження.

45. Відношення між аргументами і тезою повинні бути принаймні відношеннями підтвердження.

46. «Не підтверджую»

47. «Від сказаного умовно до сказаного безумовно»; «після цього, отже, з цієї причини»; «хибна аналогія».

48. Коли аргументами, прийнятними або за певних умов, або в певний час, або в певному місці обґрунтовують тезу безумовного характеру.

49. Коли послідовність у часі сприймається як така, що містить причинний зв’язок.

50. Коли наявні обставини, що роблять порівняння недійсними.

51. Закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії.

52. Формулювання висновків, розгляд перспективи, апелювання.

53. Оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини. У таких випадках завершення промови нагадує про них.

54. На предмет повідомлення й на структуру повідомлення.

55. Підсумовування висновків щодо предмету промови. Оратор повинен найбільш сильні суттєві положення головної частини. Визначальною є процедура розробки резюме. У завершеннях такого типу не рекомендують: вводити нові дані, занадто варіювати вихідні формулювання, відволікати «цікавинками».

56. Огляд того, у якій послідовності подавалася інформація про предмет промови. Оратор наголошує не на головних рисах предмета, а на головному в повідомленні про нього. Для цього характеризується загальна структура промови та окремі частини. Головною тут є процедура розробки анотації. У завершеннях такого типу не рекомендують: на ходу перебудовувати повідомлення, надавати рівного значення всім частинам, випускати мотиви переходу від однієї частини до іншої.

57. Оратор окреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього він може скористатися екстраполяцією.

58. Часова й просторова.

59. Розгляд того, чим предмет буде завтра. Промова ґрунтується на загальній схемі: «чим об’єкт був учора – чим він є сьогодні - чим він буде завтра».

60. Уведення нових об’єктів для кращого засвоєння предмета промови. Ці об’єкти можуть бути подібними або контрастними до предмета промови.

61. Оратор намагається емоційно завершити свою промову та вплинути на почуття аудиторії. Найчастіше використовується тоді, коли оратор намагається сформувати у слухачів намір діяти певним чином. У завершеннях такого типу не рекомендують: надто підкрелювати дистанцію між оратором і аудиторією, характеризувати слухачів (особливо негативно), домагатися згоди аудиторії, протиставляти окремі групи слухачів між собою, примушувати аудиторію до відповідей на прямо поставлені запитання.

62. Від мети промови, способу подання матеріалу в головній частині.

63. Завершення через формулювання висновків.

64. Розгляд перспективи (здебільшого невтішної у випадку відмови від певних дій) та апелювання.

65. Цитата, ілюстрація, подяка аудиторії у вигляді розгорнутого компліменту.

66. Вибаченням, додатковими даними після того, як сформульовано висновок, безнадійною перспективою.