Українська риторика

1. Виявляв любов до гарного слова, володів фігурами візантійської риторики, пишномовством, виробив оригінальну архітектоніку проповіді: вступ,звертання, пояснення, воздання хвали

2. Уведення до полемічних творів живомовної експресії та відомих вже на той час мовних надбань українського фольклору, використання елементів «живої мови», стилістично диференційованої лексики, діалогізація викладу.

3. Виробив філософію слова. Він його розумів і як «безодню», що може охопити всю різноманітність космосу , і як міру речей, через яку все можна спробувати пізнати, відчути. Вокористовував просту розмовну українську мову. Вживав фігуральні вирази,метафоричні конструкції, символи, значний арсенал відомих на той час прийомів і засобів красномовства (епітети, порівняння…).

4. Розробив теорію новомодного красномовства. На його думку, казання складається з трьох частин: початок (ексордіум), оповідь(нарація), кінець (конклюзія).

5. А. Радивиловський розробив методика складання і виголошення проповідей, визначав завдання ораторів, склад аудиторії. Проповідь будував за теорією казань. Проповідь мала чіко визначену будову. У вступі повідомлялася подія з релігійної книги, щось принагідно зазначалося зі світського життя. В основній частині викладали суто проповіді, у висновках – узагалюнювали скаане і повчали паству.

6. Виклав теоретичні засади риторики щодо п’яти її розділів (п’ять пальців «риторичної руки). С. Яворський назвав ці розділи: винахід, розміщення, вітійство (тропи і фігури), пам'ять, виголошення.

7. З 10 розділів.

8. Великого значення надавав Ф. Прокопович надавав теорії і методиці риторики. Основну частину його риторичного курсу складають розробки стилів і жанрів композиції текстів, способів словесного вираження, риторичних фігур. Розвинув античну теорію трьох стилів, теорію риторичного ідеалу.Розширив перший розділ риторики «Інвенцію».Давав поради до основних частин промови, поділив емоції і почуття на ті, що пов’язані з прагненням людини до чогось, і ті, що пов’язані з уникненням чогось, розширив ідею трьох видів промов, зроблену Цицероном.

9. Вступ має бути майстерним, дотепним, влучним, бо на його основі у слухачів складається враження про оратора.

10. Основна частина (розповідь) має бути ясною, стислою, достовірною, напруженою, приємною.

11. Обґрунтування.

12. Умілим розміщенням доказів.

13. Природний, довільний, мистецький.

14. За часом, місцем, розвитком тощо.

15. За бажанням, за вибором.

16. За законами стилю, підстилю, жанру.

17. Переліку сказаного (відновлення основних положень) і збудження почуттів.

18. Уміння оратора дотримуватися відповідності між стилем, темою і часом.

19. Відповідність між словесним вираженням, предметом промови, ситуацією, почуттями оратора і настроями слухачів.

20. Правильність і ясність.

21. Холодний надмірний, лженаслідувальний, поетичний, сухий, хиткий, шкільний, хлоп’ячий, емоційний.

22. Стиль, у якому немає живого смислу, думка мертва, а є багатослівність, що немає душі.

23. Стиль, у якому нагромаджено надміру засобів образності.

24. Недоречне або надмірне наслідування : подібна до чиєїсь промови форма, але інший зміст.

25. Є недоліком практичної промови, дорадчої промови.

26. У близьких стосунках між людьми та в творчості.

27. Свідчить про бідність думок, змісту предмета, думок оратора, невміння та відсутність вишколу.

28. В офіційних ділових стосунках

29. Неорганізований стиль, який свідчить про низьку культуру оратора або байдужість, неувагу.

30. Дотримання всіх вимог шкільної риторики, сприймається як вада в устах досвідченого оратора, від якого всі чекають оригінального, авторського стилю.

31. Недоречне, без потреби використання привабливих засобів з метою похизуватися.

32. Стосується незначних, не вартих таких емоцій тем.

33. Високим стилем треба говорити про видатні і дуже важливі справи – божественність(небесні, вічні), людські (суворі справедливі закони, героїчні вчинки, перемоги.

34. Середнім стилем слід говорити про людське життя без високостей, про теми й предмети середні й звичайні.

35. Низьким стилем слід говорити про справи малі, мізерні, щоденні, побутові.

36. Високий стиль – велика міра почуттів і емоцій; середній стиль – почуття помірно, але достойно, мова – гарна, приємна: нечасті метафори, дотепи, правильні слова й речення; низький – невисока міра почуттів, чи неприємні почуття; мовні засоби звичайні, без величі, можуть бути просторічні та інвективні слова.